Шановні читачі мали нагоду у березневому числі «Патріярхату» запізнатись з статтею, що появилась в англійській католицькій газеті «Кетолік Гералд». Ми обіцяли, що до цієї справи ще повернемось в наступних числах. Ця стаття є продовженням думок на ці дуже болючі проблеми.
Ситуація гілки нашої Помісної УКЦеркви у Великій Брітанії ще більше загострилась з появою статті в англійській газеті «Кетолік Гаралд» під назвою: «Українцям Брітанії загрожує схизма«, що була інспірована єп. Августином Горняком. Після появи статті з’явились надіслані листи до редакції, правда не всі не погоджувались з думками, висловленними в статті, як також були й інші листи які обороняли становище єп. Горняка, але про це дещо пізніше.
Здавалось, що після семи років був час, і можна було все краще передумати, проаналізувати і зробити правильні висновки. За цей час можна було забути прикрі й болючі моменти і перемогти свої непогамовані пристрасті, злобу, ненависть і бажання невідкличної помсти. Очевидно, цього можна було в першу чергу сподіватись від єп. А. Горняка як духовної людини, монаха, який, приймаючи свої монаші обіти, обіцяв служити тільки Богові, відрікаючись земної слави, гонорів, вигод і гордощів. Якщо прослідкувати і зробити підсумки його діяльности на терені Брітанії за останніх сім років, то тяжко повірити, щоб духовна особа та ще й до того монах міг так поводитись і так діяти. На жаль, це поступування протилежне і далеке від монаших обітів. Чи це не була помилка? Чи справді А. Горняк став монахом — духовною особою з покликання? Справді таке питання сьогодні ставить перед собою кожна здорово думаюча людина.
Найкращим документом, показником його настанови й діяльности є його власний офіціоз «Церковні вісті». Там все написане чорним по білому, на жаль, в ньому не помічалось найменших проявів покори, доброти, любови чи всепрощення. В кожному числі болючі питання загострювались. В нашому журналі ми багатократно звертали на це увагу з надією, що, можливо, це буде мати деякий вплив, і що, нарешті, єп. А. Горняк опам’ятається. Писання у «Церковних вістях» перевищували навіть такого борзописця, як КДБіста Дмитрука-Гальського. За сім років могла звичайна, світська людина, не священик-монах і не владика-душпастир, сокрушитись і знайти дорогу до замирення. Цього не сталось, але, навпаки, на протязі того часу помічалось постійне наростання до гіршого. Потвердженням цього є не тільки «Церковні вісті», але також єп. Горняком інспіровані різного роду анонімні памфлети, сповнені всякого блюзнірства, що не годиться й згадувати. Йому було цього замало і пішов до чужої преси.
Єп. Горняк солідно помилився, бо він сподівався, що ненавистю, злобою і силою поставить вірних у Великій Брітанії на коліна, але так не сталось. Напевно він був би це осягнув любов’ю, добротою і всепрощенням. Але, щоб виявити в житті такі прикмети, треба бути пастирем з покликання, а не з наказу. Пастир — це не цісар, не диктатор і не володар. Пастир — це провідник, який не силою, а добрим прикладом, любов’ю до своєї пастви веде її до царства небесного, до спасіння душ.
Поставмо перед собою питання, які саме спасає душі єп. А. Горняк? Чи те, що він робить на протязі семи років не є протилежним до спасення душ? Що принесла інспірована ним стаття у «Кетолік Гералд», що появилась напередодні 90-річчя Патріярха Йосифа? Посіяла ще більше зло, ненависть і нетерпимість. Ще більше загострила ситуацію саме перед приїздом папи до Англії. На сторінках цієї ж самої католицької газети звелись «бої» українців за те, що відбувається в нашій Церкві в Англії є схизмою чи ні. Появились листи на сторінках «Кетолік Гералд» Дж. Богля і спільний лист М. Бахмата з М. Федчишиним, в яких заперечувано невірні твердження в згаданій статті. Історичного характеру нотатка до цих самих проблем була поміщена в цій же самій «Кетолік Гералд» пера Ґ. Пікарда, але вона далека від дійсного стану. Процеси Київської Митрополії і всієї Руси були складніші, як їх пробував представити Пікардо. Редакція «Кетолік Гералд» з української сторони помістила дотепер кілька листів, а одержала — масу. Для балянсу треба було помістити лист для піддержки екзарха А. Горняка і так «Кетолік Ґералд» за 19 лютого 1982 р. помістила листа В.Борецького, в якому дає поучення, що таке схизма, відповідаючи на листа Дж. Богля. В. Борецькому треба б трохи більше підчитати про історію Вселенської Христової Церкви, а української зокрема, і про схизми та краще простудіювати Вселенський Собор Ватиканський II, на якому схизми засуджено, бо знання архітектури, а навіть будова Церкви на це відповіді не дає. В.Борецький пробує вказувати на кущики, не доглянувши за ними лісу дерев. Бідолашний Борецький розпинається за букви закону, але всі ці букви законів — тільки заслони, а фактичні причини лежать у Москві. Ще і ще раз прочитайте лист московського патріярха Пімена до Папи Івана Павла II і його відповідь. Вони дають відповідь на всі наші складні проблеми. Спробуймо до цих питань підійти спокійніше, без упередження. Чому треба було зводити знову бої між собою в англійській католицькій газеті?
Дуже часто нам закидається, що в нашу Церкву вводиться політику. А обмінні листи — хіба ж це не політика? Та ж нашою Церквою дальше торгують, і ми не маємо права боронитись?
Апостольська Столиця обіцяла конфлікт на терені нашої Церкви в Англії полагодити. Від обіцянки проминуло більше року часу. Мабуть, їм не йдеться про спасення душ, бо якщо б так було, то ця справа була б вже давно розв’язана. Ватиканові не спішно, їх це не болить. Підшивати справу нашої Церкви до політики — це наявна неправда. За сім років в нашій Церкві у Англії сталось велике згіршення? Якщо б Ватикан і Священна Конгрегація не підтримувала чи, вірніше, не толерувала єп. Горняка, то справа була б давно наладнана. Це не підлягає найменшому сумніву. Були великі надії в цій справі й на Папу Івана Павла II, а пізніше на кард. Владислава Рубіна, але тільки на надіях залишилось.
Треба сказати, що нашим вірним в Англії, які не визнають владику А. Горняка за свого єпископа, діється велика кривда. Вони не тільки що позбавлені церков, що вони їх за свої власні гроші будували і тепер примушені молитись по різних домівках чи англіканських церквах, але ще проти них пускається всякі інсинуації та приписується евентуальну «схизму».
На цьому місці варто поставити питання до всіх наших владик, яке їх становище до цієї ситуації, чи вони дальше будуть піддержувати єп. А. Горняка фінансово і запрошувати до США на святкування, чи «їх хата з краю»? Отже, тепер слово за нашими владиками.
Знаємо, що цього року Папа Іван Павло II має відвідати Англію. Треба сподіватись, що зорганізований мирянський рух у Великій Брітанії під час візити Папи Івана Павла II виявить свій жаль так, щоб вселенський архиєрей почув їх голос, голос їх розпачу й болю, бо їм заподіяно кривду. Весь зорганізований мирянський рух повинен повністю підтримати в цій ситуації наших мирян у Великій Брітанії.
Так, як зараз виглядає ситуація, то немає найменших надій, щоб міг змінитись єп. А. Горняк, тому найкращою розв’язкою було б, коли б його забрали з терену Англії. Не можна насильно настановляти вірним єпископа, якого вони собі не бажають. Забагато вже сталось подій, щоб можна було знайти кращий вихід. Належить також пошанувати волю і бажання вірних. Якщо єп. А. Горняк за сім років не зумів навколо себе з’єднати вірних, чи вірніше помиритись з ними, то немає найменшої надії, що це будьколи може статись.
М.Г.
