(Гляди Патріярхат, вересень 1979 р.)
У Гартфорді, остаточно, відбулися Загальні Збори членів Парафії св. архистратига Михаїла в днях 30 вересня і 4 грудня 1979 р.
Збори 30 вересня натрапили на самому початку на труднощі «процедурального характеру», нпр. хто має право проводити Загальними Зборами — о. парох чи вибраний мирянами предсідник? Хто може кандидувати і бути вибраним до Церковного Комітету, потреба вибору контрольної комісії. І навіть саму назву Церковного Комітету оспорювалося. Серед присутніх на залі мирян було помітне, іноді голосне, невдоволення. Сценарій не дав потрібного підґрунтя для успішного переведення нарад зборів. На виняток заслуговував виступ Олександра Пришляка, в котрому він старався, ділово і без патосу, привернути увагу зборів на шлях конструктивних нарад. Слова О. Пришляка присутні переривали численними оплесками, що вказувало на загальне одобрення думок цього чільного представника парафії св. арх. Михаїла. Його заяву можна звести до таких узагальнюючих точок:
1. Метою Загальних Зборів членів парафії є вибрати Церковний Комітет. Ця установа, як виявляє сучасний і недавній стан в парафії св. арх. Михаїла, є конечно потрібна з таких міркувань: а) відтяжити отців душпастирів від поточних і рутинних обов’язків в ділянках господарсько-фінансових і таким способом уможливити їм поширити і поглибити душпастирську працю. Рішення осягнені шляхом явного і демократичного діловодства, в рамках Церковного Комітету, усуне, хоч часто необгрунтовані, але неменше шкідливі, поголоски і сплетні про квестіонуючі фінансові рішення і потягнення, які вперто кружляють серед широкого загалу парафіян.
2. Поробити відповідні заходи в напрямі усвідомлення та навернення до нашої Церкви тих мирян, що від Церкви відчужилися.
3. Започаткувати навчання релігії для молоді та старших що не учащають до української школи. Провести відповідні доповіді на церковно-обрядові справи для загалу мирян.
4. Привернути поминання і визнання їх Блаженства Патріярха Йосифа І., як Голови Помісної Української Католицької Церкви.
На превеликий жаль нюансів заяви О. Пришляка не зрозуміла (дослівно) маленька горсточка парафіян. І цей факт, можливо, спричинився у великій мірі до неуспіху Загальних Зборів, що відбулися 30 вересня 1979 р. На річевий діялог, що його пропонував Пришляк — не було партнерів. Не місце тут переповідати перебіг деталів вересневих Загальних Зборів. Але треба ствердити, що збереження тяглости зборів лежала кожному на серці. Щоби вийти з так би мовити «міні кризи» було запропоновано, з чим Загальні Збори погодилися, покликати до життя п’ятичленний комітет з повновластями поробити всі потрібні і можливі заходи, щоби парафіяльне життя при церкві св. арх. Михаїла було унормоване на засадах предложених заявою О. Пришляка. Так закінчилися вересневі Загальні Збори і так прийшов на світ п’ятичленний Комітет.
П’ятка діє
П’ятичленний Комітет на самому початку свого існування заняв становище, що у своїй праці буде користуватися потребами парафії св. арх. Михаїла, тримаючися при тому лінії, що добро парафії виходить на користь Помісній Українській Католицькій Церкві. Узгіднення і розв’язка спірних питань будуть вестися тільки з о. парохом. Переговори буде переводити уповноважений член Комітету (а не ціла п’ятка), щоби таким способом створити відповідний клімат для діялогу. Показалося, що т. зв. «спірні» справи не були аж такими спірними, о. Парох досить швидко погодився з більшістю точок взаїмного порозуміння. І так для прикладу, на відновлене поминання Патріярха Йосифа І. о. парохом і о. сотрудником не доводилося довго чекати: одне з фундаментальних бажань мирян при парафії св. арх. Михаїла було розв’язане позитивно. Таку щасливу розв’язку, очевидно, треба завдячувати в однаковій мірі двом інституціям: інституції о. пароха й установі загальних зборів членів парафії, о. Карло Меззомо — парох церкви св. арх. Михаїла, як добрий душпастир знайшов у свойому серці місце-притулок для голосу пропонентів ідеї помісности і патріярхату. Цей факт варто мати на увазі хочби тому, що це є рідкісне явище в нашому церковно-релігійному житті. Решту питань узгіднено досить скоро. Такі питання, як церковний комітет, членство комітету, контрольна комісія і т. д. не представляли поважних розходжень. Залишилося відбути загальні збори, що й відбулися 4 грудня 1979 р. На цих зборах покликано до життя Церковний Комітет, Контрольну Комісію і Статутовий Комітет. Члени п’ятичленного і Номінаційного Комітету здали звіти про пророблену працю з ділянки організаційної і господарсько-фінансової. Так парафіяни при церкві св. арх. Михаїла відбули троє загальних зборів, щоби досягнути те, про що в нормальних обставинах і в нормальному суспільстві не треба посягати, що в чужих народів вважається щоденним явищем!
Говорять факти
На списку кандидатів до Церковного Комітету не було О. Пришляка. Згідно з архиєпархільним зарядження диригент хору, дяк і так дальше, не можуть бути членами Церковного Комітету. Цей самий обіжник говорить, що єпархіяльний уряд має право зробити вийнятки у певних випадках. У випадку з кандидатурою О. Пришляка єпархіяльна влада відмовилась зробити вийняток і тому його прізвища на листі кандидатів до Церковного Комітету не було. На думку більшости парафіян така децизія була нерозважна і короткозора, а для парафії св. арх. Михаїла шкідлива.
На іншому місці цих рядків насвітлено, на підставі протоколу вересневих Загальних Зборів, слово-заяву О. Пришляка, яке він виголосив на тих же самих Зборах. Як виявилося вкоротці по відбутті Загальних Зборів, думки О. Пришляка були цілковито неправильно інтерпретовані маленькою групою парафіян через брак знання української мови. А що ця група вирішила вчинити і вчинила то переходить границі елементарних засад християнської поведінки. Одинадцять осіб мали написати листи до єпископської канцелярії, в яких вони змалювали заяву О. Пришляка, висловлену на вересневих Загальних Зборах парафії, — як образливу і скеровану на адресу певних духовних осіб. На цих Загальних Зборах на залі було присутніх около 200 осіб. Між ними знайшося аж одинадцять «спеціялістів», які вирішили поділитися своїми «блискучими експертизами» з єпископською канцелярією. Автор цих рядків був присутній на зборах і ніяк не може пригадати собі щось таке зі слів О. Пришляка яке навіть сусідувало б з образою чи підкопуванням авторитету духовних властей. Зрештою це не по вдачі О. Пришляка. Прочитавши протокол з вересневих Загальних Зборів кілька разів совісний й уважний читач мусить прийти до того самого висновку. Але нічого вдіяти. Писати вільно кожному! Одначе писати неправду і очорнювати людину, якої заслуги для нашої церкви мають вже сьогодні історичне значення — є фактом, який сам про себе говорить. Цікаво, що єпископська канцелярія до тепер не потрудилася запізнатися з протоколом загальних Зборів і заявою О. Пришляка. Одна пані, автор доносу, в розмові з нижче підписаним, заявила, що вона не розуміла про що говорилося на Загальних Зборах. Не розуміти, про що говорилося на нарадах є віродайне, але робити з незрозумілого обвинувачення — це наклеп. Серед мирян Гартфорду ходять вперті чутки, що писання листів не було спонтанне…
О. Пришлякові і цілій гартфордській українській громаді донощики заподіяли образу і кривду. Її треба направити. В противному випадку прийдеться говорити голосніше та називати події й осіб правдивими іменами.
