Поїздка Кардинала Максиміліяна де Фюрстенберґа до ЗCA була не одиноким засобом римських властей заперечити Постанови Синоду Українських Єпископів. Про інші акції інформують нас достовірні джерела.
Синод Українських Єпископів закінчився, дев’ятою сесією перед полуднем, 4-го жовтня 1969 року. На тій сесії Митрополит Максим Германюк звітував, що попереднього дня, в п’ятницю, Він відвідав Кардинала Війо, Секретаря Стану, який казав повідомити усіх наших Єпископів, що тепер є не можливо піднести нашу Церкву до Патріярхату з трьох причин:
- Причини церковного порядку: це викликало б більше переслідування нашої Церкви в Україні і ми не маємо території.
- Причини екуменічного порядку: це перешкодило б екуменічним контактам з московським і константинопільським патріархами.
- З Причини порядку політичного: спротив зі сторони Радянського Союзу.
ВПреосв. Митрополит Кир Максим у відповідь заявив, що українські Єпископи якраз тепер приготовляють в тій справі листа до Святішого Отця в якому домагаються вивищення Верховного Архиєпископства Української Католицької Церкви до гідности Київсько-Галицького Патріярхату бо це їм диктує: їхня совість, почуття відповідальносте перед Богом та нашим народом.
Присутні Отці Синоду прийняли відповідь Митрополита Кир Максима з признанням. Після того Блаженніший Верховний Архиєпископ сказав кінцеве слово, в якім зібрав висновки:
…«Подяка Господу Богові, що упродовж цілого Синоду відчувалася однодушність, єдність і журба за добро цілої нашої Церкви. Ця єдність існує також в Україні і Польщі. Очевидно, нам ніхто нічого даром не дасть, ми мусимо самі осягнути. Ці справи, про які ми говорили на Синоді, та які ми вирішили, є для спасіння нашої Церкви. Дай Боже, щоб та єдність у нас зростала, а тоді наша Церква вийде переможцем у цім змаганні».
Синод Єпископів Помісної Української Католицької Церкви прийняв постанови. Найголовнішою постановою була перша точка – Справа Українського Патріярхату. Ця постанова звучить так:
- Виразно станувши в часі Вселенського Собору Ватиканського ІІ на патріярхальних началах в устрої і правлінні Помісної Української Церкви, які – устрій і правління – від віків зберігаються в усіх Помісних Церквах Сходу, в тому числі і в Київсько-Галицькій Митрополії, Синод рішає на цих канонічно-правних началах виконувати свою пастирську службу у правлінні Католицької Церкви в усіх країнах поселення її вірних під проводом Верховного Архиєпископа зглядно Патріярха, як Помісного Голови.
- Конституція й устрій українського патріярхату є такі, як і інших патріярхатів на Сході, з узглядненням властей Київсько-Галицького Митрополита до часів Берестейської Унії.
- Синод рішає вислати письмо до Святішого Отця, підписане всіми Владиками, з проханням вивищити Верховне Архиєпископство Української Католицької Церкви до гідности Патріярхії.
- Синод поручає Українському Католицькому Університетові видати окремі праці і студії в цьому напрямі.
25-го жовтня, їх Блаженство Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф повідомив Східню Конґреґацію, що Синод Українських Єпископів відбувся і ухвалив рішення, які разом зі Спільним Посланням українських Ієрархів пересилає Конґреґації.
Дня 1-го грудня Голова Східньої Конґреґації, Кардинал М. де Фюрстенберґ, відповів Блаженнішому, що на підставі канонічних прав які тепер обов’язують, ніхто в українській Церкві не має права скликати ані виборчого ані законодавчого синоду і твердив, що права Верховного Архиєпископа є обмежені тільки до території Львівської Митрополії.
Дня 15-го грудня Верховний Архиєпископ відповів кардиналові де Фюрстенберґ, що Синод Українських Єпископів рішав не на підставі «Клері Санктітаті» канонів 324-339, але на підставі Декрету про Східні Католицькі Церкви, даного в Римі, 21-го листопада 1964 року.
Дня 18-го грудня, Блаженніший вислав копію своєї відповіді Східній Конґреґації до всіх українських Ієрархів.
Тимчасом кардинал де Фюрстенберґ на запрошення Митрополита Сенишина виїхав до Америки. Він брав участь у ювілейних святах Філадельфійської Митрополії і об’їжджав головні центри Східніх Церков в різних єпархіях. Тими відвідинами, він наче хотів злагіднити удар, який Священна Конґреґація мала завдати нашій Церкві і вірним.
9-го грудня кардинал де Фюрстенберґ був на прийнятті в кардинала Кука в Нью-Йорку. Там він дав інтерв’ю кореспондентам католицької преси і висловився, що збір українських католицьких єпископів у Римі «не був синодом», але звичайною конференцією, яка могла бути корисною, одначе не мала жодної законної власти. Це твердження обурило українську спільноту. Вислано листи до преси з протестами.
Того самого дня, 9-го грудня, секретар Східньої Конґреґації Архиєпископ М. Бріні вислав офіційне письмо до Апостольського Делегата у Вашінґтоні. Він повідомив, що в неприсутності Голови Східньої Конґреґації доручено йому повідомити всіх українських єпископів, що з огляду на існуючі канонічні права, які обов’язують тепер, ніхто в Українській Католицькій Церкві не має права скликати синоду – ані виборчого ані законодатного. Він доручив Апостольському Делеґатові повідомити українських католицьких єпископів в Америці, що синод є неправний. Він залучив копії переписки їх Блаженства Архиєпископа Кардинала Йосифа з кардиналом де Фюрстенберґ і поручив Апостольському Делеґатові переслати їх разом із повідомленням про неправність Синоду всім нашим єпископам.
Дня 20-го грудня 1969 року, Апостольський Делеґат точно виконав припоручення Східньої Конґреґації. Він вислав листа й копії, які архиєпископ Бріні з рамени Конґреґації йому переслав, до кожного українського єпископа. Наші Владики одержали ці документи й мовчать усі, за винятком одного, якому ці документи послужили оправданням його відсутности на Синоді Помісної Української Католицької Церкви.
