(На марґінесі статті в журналі «Світло»,
співчуття Митрополита Мстислава і авдієнції єп. Горняка у Папи Павла VI)
Події, що мали місце навколо нашої Помісної УКЦеркви у Великій Брітанії не перестали хвилювати нашу громаду і все ще є предметом обговорення по сьогоднішній день. Біда тільки в тому, що дехто з тих, що намагається обговорювати і виносити свої осуди не старався провірити фактів, а спирається виключно на тому, що сенсаційно подала чужомовна преса. Вони не читають пресових органів організованого мирянського руху. Правдою є, що вже було вияснено у патріярхальних виданнях на терені Англії в «Бюлетеню Місцевого Патріярхального Комітету ПУКЦеркви в Лондоні», журналі «Патріярхат» й інших патріярхальних виданнях, що в Ґлостері не було жадного побиття, як сенсаційно подали пресові агенції, а за ними вся преса. Нажаль на таких самих джерелах сперлась й «Українська Думка», що появляється в Лондоні — Англія. Це симптоматично, але незалежно від цього дуже дивно. Все це можна зрозуміти, бо це сталось несподівано — не передбачено і перші вістки подавались, які кому попали під руки. Не було для декого часу, щоби розібратись, що є правдою, а що сенсацією дня. Англійська преса «стурбовано» подала про труднощі й непорозуміння в нашій Помісній УКЦеркві, щоб якоюсь мірою забути свої власні клопоти, які мають також релегійне тло і мають без порівнання більше драстичні прояви і то вже на протязі кілька років. Повернімось до нашої теми.
Від подій в Ґлостері, що мали місце 18 грудня 1977 р. до сьогодні було достаточно часу, щоби можна було прослідити і остаточно написати факти такими, якими вони були, а не такими, як нам їх змальовано. Здається не багато знайшось таких, які завдали собі трохи труду, щоб ці справи прослідити. Для цього найкращим доказом може бути стаття, що появилась в журналі «Світло», за місяць березень 1978 p., в Торонті, який видають оо. Василіяни. Там є стаття головного редактора о. Ореста Купранця, ЧСВВ під назвою «Подія, про яку годі мовчати!», в якій іде мова про ті ж самі події в Ґлостері і повторяється ті ж самі неправдиві факти. В статті пишеться: «Хоч тут-і-там деякі деталі опису події мали свої варіянти то однак у звідомленнях усіх пресових агенцій і пресових органів була ця сама суть: українці побили свого духовного провідника — свого власного єпископа». А поруч того ставиться питання — «Яка була реакція на це в українській пресі?» Очевидно в такій ситуації для редакції було найкраще написати листа до своїх співдрузів по монашому чині до єп. А. Горняка, чи о. канонічних прав Степана Вівчарука, що був основним спричинником ґлостерських подій і були б знали всю правду. А може і редакція журнала цю правду знає, але куди вигідніше покористуватись фактами, що їх сенсаційно подали пресові агенції.
При цьому насувається інше питання. Відомо ж, що події в Ґлостері не стались так собі, «деус екс махіна», але мають своє глибоке й довге підложжя. Це підложжя монтувалось і плянувалось василіянськими чиниками. Це зовсім не припадок. Знаємо, що конфлікт на терені Великої Британії у нашій Церкві існує від двох років. На протязі того часу єп. Горняк позбавив вірних духовної опіки, позамикав церкви, а вірні приходили молитись перед замкненими дверима до церкви, дітей шкільного віку позбавив навчання релігії, вірних клеймовано з церковних амвон, вірним вислано через адвоката заборони вступу до Церкви, а між ними були навіть ктиторі, провоковано вірних, щоби мати причину кликати англійську поліцію і т. д. До цього всі статті що виходили з єпископської канцелярії про нашу церкву, які друкувались в католицькій пресі були незгідні з правдою. Що в цій справі писав і які ставив питання і домагання журнал «Світло» і в загальному Капітула оо. Василіян? Це діялось на протязі більше, як двох років? Чим завинились вірні, що їх так тяжко покарано? За те, що вони просили, щоби в наших церквах поминали Блаженнішого Йосифа Патріярхом і співали Молитву за Патріяха! Що в цьому було злого? Це стало претекстом для єп. А. Горняка видворити о. Івана Музичку і о. Миколу Матичака з терену Великої Британії. Про це редактор о. О. Купранець і в цілому редакція журнала «Світло» добре була зорієнтована, але мовчала, бо так вимагало «добро Василіянського Чина. Чи може Капітула оо. Василіян назвати факти, що вона старалась цю справу на протязі того часу наладнати, чи це було згідно з пляном? Мирянський зорганізований рух робив спроби, щоби ці справи наладнати, але з одної сторони уникав єп. А. Горняк, а коли вже і були якісь проблески то їх торпедував його канцлер о. Степан Вівчарук. Тут можна тільки згадати, що Крайова Управа в США улаштувала пресову Конференцію на якій представила ситуацію у Великій Британії. Участь у конференції взяли представники різних центральних організацій, установ і само собою представники преси. Всі були згідні, щоби впливати на єп. А. Горняка, щоби він якось цей конфлікт зліквідував. До єпископа Крайова Управа т-ва написало листа і навіть не одержала відповіді. Голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання проф. Петро Зелений робив спроби, щоби в цій справі говорити з єп. А. Гоняком, який спершу дав згоду, а пізніше відмовився з ним зустрінутись. Де ж в той час були отці духовні Василіяни? Як вони і журнал «Світло» старались впливати на полагодження цієї справи?
Сьогодні ж вже всім відомо, що єп. А. Горняк був одним з трьох єпископів, який відтягнув свій підпис петицією — прохання, до Папи, щоби нашу УКЦеркву було піднесено до гідности патріярхату. Отже все, що діялось і діється на терені англійського екзархату не було припадковим. Проти плянів єп. А. Гоняка у Великій Британії виступили не бандерівці, але вірні Помісної УКЦеркви. Навіть, якщо вони належать до такої чи іншої політичної партії чи організації то вони у мирянському русі не виступають, як члени партії, але, як члени Помісної Української Католицької Церкви. Без перебільшення вірні на терені Великої Британії у подавляючій більшості виступили проти єп. Горняка. Вони звернулись з проханням до Святішого Отця Павла VI, щоби єп. Горняка було замінено, бо він втратив в них довір’я. Прохання вірних промовчано. Подивіться на світлину, як після ґлостерських подій тепло вітає Папа Павло VI єп. Горняка. Мало цього єп. А. Горняк вже одержав за свою вірну службу відповідну нагороду, чого доброго скоро може стане святим, а Капітула Василіян має запевнення василіянського кандидата на нового єпископа. Варто над цим всім призадуматись в першу чергу оо. Василіянам, чи їм ідеться про спасення душ, а чи володіння і здійснювання своїх плянів. Єп. А. Горнякові далеко не ідеться про спасення душ. Щоби як найкраще виконати волю Ватикану потоптав основну і каменоугольну заповідь Божу — любов ближнього. Як можна любити Господа Бога, коли ближнього не любить. Можливо, для єп. А. Горняка та його співбратів Василіян це пусті фрази, бо вони їх часто машинально виголошують, але для нас вірних це свята і незаперечна істина.
Дивно нам, що в цю самотоху, якось ні сюди, ні туди попав і Митрополит Мстистав, висилаючи єп. А. Горнякові свої співчуття з приводу ґлостерських подій. Вістку беремо за газетою «Кетолік Гералд», за 13 січня 1978 p., а про те інформацію подав єп. А. Горняк. Перед нами стоїть питання, чи Митрополит Мстислав складав свої співчуття в добросердечному дусі, а чи певних калькуляцій? Чи Митрополитові Мстиславові, який має чи мало своїх клопотів ідеться про добро Помісної УКЦеркви, чи щоби підселити протипатріярхальний, а тим самим і проти український вогник в нашій Церкві? Зачекаємо, а час покаже! Ось у Різдвяному Посланні Ієрархії Помісної УКЦеркви була мова про святкування тисячоліття Хрищення України, щоби до цього відзначення приготовились Українська Католицька і Українська Православна Церкви спільно. Цікаво було б почути думку до цього питання православних Владик?
Стаття у журналі Світло, кінчається трьома зіставленнями з яких зацитуємо тільки одне:
«Яке моральне право мають деякі українські круги осуджувати комуністів за їх переслідування релігії й насилля над людською совістю, коли вони якраз самі переслідують і насилують, оцю свободу людської совісти в обставинах західного вільного світу?»
В таких випадках найкраще обернути кота хвостом, що і зробив у статті о. О. Купранець ЧСВВ. Хто кого насилує тут не приходиться говорити. Вірні ідуть і слухають свого Главу Церкви Блаженнішого Патріярха Йосифа, а Папу Павла VI визнають, як голову Вселенської Католицької Церкви, але не як адміністратора Помісних Церков. Єп. А. Горняк виступив проти Блаженнішого Йосифа, поставився проти безсумнівної подавляючої більшості вірних. Знаємо незаперечну істину, що воля народу воля Божа. Отже хто і над ким проводить насилля? Було б куди краще, якщо б Василіянський Чин не творив своєї церкви в Церкві. Не заставляйте заглядати до історії, бо це нам багато добра не принесе. Краще не засуджувати і не згадувати комуністів, з якими нав’язувались контакти для одержання концесій. Краще це залишім. Журналові «Світло» належало б нести справжнє світло, а не…
