16 листопада минуло чотири роки з того часу, як у просторому і світлому кам’яному храмі святих страстотерпців Бориса і Гліба, який став серцем греко-католицької парафії, молились першу за сто років Божественну літургію. Храм цей – у далекому французькому Санлісі. Це місто пов’язує з Україною особлива історія: після смерті чоловіка – короля Генріха І – Анна Ярославна, київська княжна, за обітницею, даною перед народженням первістка, заснувала тут абатство святого Вінкентія (сьогодні в його стінах діє навчальний заклад).
Згаданий храм не належить до абатства – це лише одна з декількох святинь міста. Вона походить з початку ХVIII століття, проте варто зауважити, що збудована на підвалинах давнішої святині часів Римської імперії. У великих підземеллях церкви збереглися катакомби того періоду. Спершу храм був лікарняною каплицею і діяв як такий до кінця ХІХ століття. Від 1887 до 1935 року там був Муніципальний музей мистецтва та археології, потім Музей полювання, з 1983 до 2002 року в ньому містилися муніципальні архіви. Від 2002 року він стояв пусткою.
У 2012 році єпископом для українців Франції та країн Бенілюксу став владика Борис Ґудзяк, і однією з його перших ідей, пов’язаних з виконанням нових душпастирських завдань, було створення духовного і культурного центру, довкола якого могли б об’єднуватися його вірні та який би став майданчиком для популяризації української культури серед французів і європейців загалом. Місця кращого та більш підходящого, аніж Санліс, годі було знайти.
Втілення ідеї не відкладали. Переважно завдяки спільним зусиллям підприємців з України храм став власністю єпархії святого Володимира Великого у Франції. Вже у 2013 році він зібрав у своїх стінах нових парафіян. «Спільнота парафії святих Бориса і Гліба невеличка. В неділю з Парижа та околиць приїздить на літургію в середньому близько тридцяти осіб, у свята – вдвічі більше, а на Великдень у храмі збирається понад півтори сотні людей. Громада на вісімдесят відсотків складається з новоприбулих галичан. Тут моляться здебільшого українською, рідше – французькою, проте читання Святого Письма і проповідь завжди звучать двома мовами, адже на богослужіння приходять і місцеві жителі – французи, серед яких є навіть постійні прихожани – два літні чоловіки», – розповідає теперішній душпастир українців у Санлісі отець Юрій Лещинський.
Окрім богослужінь, тут почали активно проводити різноманітні культурні та освітні заходи: виставки, концерти, зустрічі, вечори пам’яті під егідою Культурного центру Анни Ярославни, який функціонує паралельно з парафією.
За недовгий період діяльності в Культурному центрі Анни Ярославни провели чимало заходів. Це і щорічні Дні Анни Ярославни, які традиційно проходять у травні (19 травня 1051 року відбулась коронація княжни Анни), і вшанування пам’яті жертв Голодомору та полеглих Героїв Небесної сотні, що відбуваються на рівні посольств за участі представників французької влади і громадських об’єднань українців Франції. У стінах храму французи знайомляться з українською музикою, малярством, народними традиціями. Буквально нещодавно (16 і 17 грудня) у Санлісі відбувся фестиваль «Різдво в королівстві Анни Ярославни», на якому були представлені традиційні різдвяні страви, українські народні строї, прикраси, книжки, ікони тощо.
Співзасновницями Центру, його ідейними натхненницями є українка Вікторія Делінджер, яка працює в Паризькому офісі ЮНЕСКО, та французька художниця Анна Кантер, дружина колишнього мера Санліса Жан-Крістофа Кантера, завдяки якому був закладений фундамент для розвитку міжкультурного діалогу в місті.
Об’єднання зусиль митців, духовенства, вірних стало в Санлісі направду потужним каналом інформації про сучасну та історичну Україну як для Франції, так і для всієї Європи. І нехай Господь благословить цю працю на добро свого люду!
