Саме в цьому часі у більшості університетів відбуваються урочистості з приводу 1700-ліття Мадіоланського едикту, підписаного імператором Константином у 313 році. Ця дата дуже важлива, бо хоч і минуло 1700 років з того часу, мусимо пам’ятати, що до 313 року християнство в світі було переслідуване. Християни мусили платити найвищу ціну за свої релігійні переконання. Тисячі християн у різних провінціях залежно від політичної ситуації мусили вмирати за віру. З юридичної точки зору едикт Константина Великого був геніальною річчю, оскільки цим декретом імператор не упривілеював жодну релігію – всі визнав рівноправними. Зобов’язав християн до військової служби, до сплати податків, дозволив їм будувати святині, засновувати школи, провадити душпастирську роботу, тобто все те, що було майже немислимим у часи переслідувань.
З перспективи двох тисяч років християнства цей перший період, перші три століття, все ж був найпрекраснішим часом минулого, який зі зворушенням вивчаємо, заглиблюємося в тексти отців Церкви чи свідчення видатних істориків, що розповідають про сповнений посвяти період історії Церкви і про сотні чудових людей, котрі як мученики склали свідоцтво віри.
Дати свідоцтво віри своїм життям – нема більших вартостей у категоріях християнства. І тому, якщо йдеться про передання віри, нема нічого більш прикладового і переконливого, аніж мати справу з людиною, яка віддає життя за віру. І навіть якби ми спробували перекласти слово testimone, свідок, в яких би то мовах не було, йдеться про одне й те ж – хтось дає свідоцтво віри. Якщо навіть з перспективи двох тисяч років дивимося на минуле Церкви, то цей перший період є часом, коли християнство стало домінувальною релігією в цілому тодішньому світі не завдяки політичній владі, не завдяки купецтву, а завдяки вірі свідків, які там, де прийшли, там, де жили, незалежно від того, ким були (військовими, купцями, ремісниками), всюди через свою автентичну віру дали свідоцтво таке сильне, що, як розповідає історія, люди брали християн за барки, кажучи: «Ми хочемо слідувати з вами, бо ми чули, що з вами живе Бог». Чи можна собі уявити краще свідоцтво, коли хтось із вулиці, хто не має жодного стосунку до віри, бачачи таку чудову форму життя, є до тієї міри зацікавлений, що хоче обов’язково пізнати цю спільноту і довідатися, чому вона живе таким гарним, автентичним життям, цілком інакшим, аніж решта суспільства. Християнство зробило революцію в суспільстві, принесло нову шкалу цінностей. І тому воно через автентичну віру своїх визнавців спричинило те, що Римська імперія стала християнською.
Але, як знаєте, цей едикт Константина мав і негативні моменти в тому значенні, що християнство після 313 року вдовольнилося ситуацією, яку створив едикт, втратило той євангелізаційний запал, почало займатися адмініструванням, будуванням шкіл, монастирів і тому до певної міри втратило фундаментальну ідею. Пізніше християнство неодноразово встрявало у справи політичні. Імператор дав багато привілеїв, але взамін очікував підтримки для держави. Все це призвело до того, що християнство пізніше упродовж століть не раз забувало про свою головну ідею.
Та слід звернути увагу на те, що й нині християнство є найбільш переслідуваною релігією в світі, і то без жодної вини християн. Причиною цього є нетолерантні правові системи, що прирікають християн на нелегальність, наприклад, у Індії чи в мусульманських країнах. Тож переслідувачі завжди мають «авторизацію» того, що роблять: «Ми вбили тебе за те, що ти не шануєш законів шаріату!»
Християнство ніколи не звільниться від проблеми мучеництва. Нема людини, яка хотіла б померти мученицькою смертю, навіть церковне право каже про те, що прагнення мучеництва є річчю неналежною, але похвальним є складання свідоцтва в моменті, коли такого свідоцтва вимагають обставини.
Форма свідчення має безпосередній зв’язок із тим, що найбільшою вартістю мучеництва є факт, що людина, яка здатна померти як мученик, усе своє життя послідовно живе згідно з християнськими цінностями. Бо коли людина не живе ними, то й у часі переслідування перед лицем смерті не поводитиметься по-геройськи. Вже у перші століття християнства люди нерідко поводилися дуже конформістсько – залишали спільноту, а потім через покуту знову шукали можливості приєднатися до неї.
В 1914 році почалося найбільш трагічне століття, жертвами якого стали мільйони людей! Ніколи раніше в історії такого не було.
У 1917-му сталася ще гірша подія, коли розпався моральний лад Європи, коли видно було, що імперії розпадуться, виник комунізм, який став здобувати владу, почалося зародження тоталітарних систем. Тоталітаризм став проблемою ХХ століття. Противників своїх інтересів він усував фізичним винищенням.
Сьогодні важливо розповідати людям через різні видання про тих, хто є прикладом героїчного свідчення віри, бо ХХІ століття надто мало знає героїв, людей, яких варто наслідувати. А християнам потрібен приклад. Ми різні, потребуємо різних героїв, щоби надихатися їхніми ідеалами. Часто люди, які дали свідоцтво віри, а тим самим і імпульс для суспільства, не були високоосвіченими чи знатного роду – прості, пересічні жителі.
На землях, охоплених тоталітаризмом, зокрема в СРСР, люди дали свідоцтво міцного зв’язку з Богом, дали свідоцтво віри таким чином, що вона збереглася донині. Комуністи не здолали віри. Вони зробили все, що могли, аби висміяти, збурити, спалити, скомпрометувати, і попри все, не змогли вирвати віри із серця людини. Можна знищити релігійні символи, можна знищити будинки, можна знищити те, що нагадує про віру, але цінностей не можна знищити. Комуністи мали мільйонні армії, мали атомну зброю, літали в космос, але не змогли знищити віри. І то не внаслідок того, що працювали зле, а внаслідок того, що їхній «противник» є таким великим, що вся система деморалізації і система переслідувань виявилися недієвими.
Розглянемо понтифікат Івана Павла ІІ (а був це понтифікат тривалий і дуже глибокий). Нас цікавить у ньому аспект мартирологів, бо саме Іван Павло ІІ запропонував Церквам (не тільки католицьким, а й православним і протестантським) працювати над Мартирологом. В результаті цього з’явилася така статистика мучеників ХХ століття: 12 692 особи, справи котрих були скеровані до Ватикану, в яких ішлося саме про мучеництво через ненависть до віри: Європа – 8 313, Азія – 1076, Африка – 746, Америка (Північна і Південна) – 333. Символічною цифрою 1111 є справи, запро‑ поновані з теренів СРСР. Убитими за віру були греко- і римо-католики, а також православні. У Європі – 3 977 священиків, 3 159 – монахинь, 1051 – мирянин, 134 семінаристи, 38 єпископів і 2 кардинали. Як на ХХ століття – цифри значні.
отець Ян Мікрут, професор, викладач історії університету Gregorianum. Текст підготовлений на основі доповіді на семінарі «Святі ХХ ст між нами», який відбувся в УКУ, 6 червня 2013 року.
