(передрук з «Церковних Вістей», жовтень 1982.
видання Апостольського Екзархату УКЦеркви у Вел. Брітанії)
Повернувшись 2.6.82 з візитації в Англії,Святіший Отець… відізвався 6.6.82 до нашого Єпископа окремим листом в патріярхальній справі, порушуючи при тому ще й інші церковні справи.
Констатуємо, що Рим заговорив…
Та нас дивує, що наші Архипастирі досі не передали своїм вірним слів Папи, досі чомусь мовчать…
Подаємо зміст папського листа:
Прот. Ч. 192/81.
Рим, 6 липня 1982
Ваша Ексцеленціє,
Ваша Ексцеленція вже мабуть отримали послання Його Еміненції Кардинала Йосифа Сліпого, Верховного Архиєпископа Львівського для українських вірних, вислане «до всіх Єпископів, священиків, ченців і черниць і до всіх братів і сестер в Україні, на засланні, в розсіянні з нагоди 90-ліття життя».
Це послання, разом з багатьма словами будуючого та взнеслого характеру, криє в собі вислови, які виглядають, що знову висувають під дискусію питання ерекції Українського Патріярхату, стосовно якого Свята Столиця вже дала відповідь.
Ця Священна Конгрегація, щоб запобігти сумнівам і непорозумінням, почувається до обов’язку нагадати всім, до кого це відноситься, їхній важливий обов’язок додержуватись виданих у цьому відношенні розпоряджень Святої Столиці, розпоряджень, які помимо виявленої доброї волі і добронамірного міркування, залишаються незмінними.
Ми думаємо, що буде корисним подати ясно і зрозуміло деякі точки:
1. Найперше відносно ерекції Патріярхату в Католицькій Церкві: є загально відомим, що право творення Патріярхату застерігається Вселенському Соборові та Святій Столиці. Ясна річ, що ані Вселенський Собор, ані Свята Столиця не прийняли пропозиції створення Українського Патріярхату. Отож обстоювати, як дехто поступає, що Український Патріярхат існує — це є насильство або викривлення правди, що служить хіба лише для того, щоб створювати замішання і поділ думок народу. В цій справі конечно потрібно ясности й об’єктивности, якщо бажається привернути мир і згоду в українській громаді.
Щобільше було б актом непослуху не принимати рішення Святої Столиці, яке вона видає словом, письмом або розпорядженням, і таку поведінку повинен відкидати кожний, хто визнає себе лояльним католиком. Кожний католик повинен вистерігатись і не занимати таких становищ, які наносять шкоду авторитетові Апостольської Столиці, як теж уникати таких настанов, які доводили б до засіву незадоволення та збудження неспокою.
2. Відносно Єпископського Синоду: ця інституція представляє собою особливий дозвіл Святішого Отця для Української Церкви. Але тут треба конечно дотримуватись вимог дозволу, бо лише на підставі такого дозволу Синод Української Ієрархії має свій чітко визначений характер. В першій мірі, він може бути скликаний лише за згодою Святішого Отця, і таку згоду треба одержати кожного разу, коли наміряється скликувати таке зібрання, а далі Синод не може назначувати Єпископів, а тільки коли заходить потреба, представляти список кандидатів.
3. Відносно наступника для Львівської Митрополії Його Еміненції Кардинала Сліпого: такий наступник вже є назначений в особі Коадьютора, Його Ексцеленції Прелата Мирослава Івана Любачівського. Отож всілякі рекомендації про можливість покликання іншого Ієрарха, який мав рівні або вищі права від уже наставленого держателя для Львівського Архиєпископського Престола — є без вартости.
Як Ваша Ексцеленція можуть бачити, є необхідним привернути правду з належною докладністю відносно вищеподаних справ, в тій цілі, щоб усунути в корені все те, що спричинює замішання і роз’єднання.
Я звертаюсь до Вас, Ваше Преосвященство, на прохання Святішого Отця, щоб Ви старанно поступали стосовно до виданих розпоряджень, так як цього вимагає справа — «виконуючи правду в любові».
З висловленням глибокої пошани та з особливим побажанням всего добра,
Вам щиро відданий у Христі,
Владислав Кардинал Рубін Префект
* Передруковано за тижневиком «Українське Слово» з 14 листопада 1982, Париж — Франція.
