У Київській унійній митрополії впродовж століть не бракувало єпископів, котрі завдяки своїй активній діяльності залишили в історії Церкви помітний слід. Часи лихоліть, воєн та згубних епідемій не сприяли збереженню історичних документів, тому про багатьох із цих осіб маємо досить скупі, фрагментарні біографічні відомості, зокрема з періоду, що передував їхньому поставленню на єпископство. За щасливим збігом обставин до наших часів дійшли аж шість рукописних латиномовних томів Щоденника унійного єпископа Максиміліяна Рилла (1715 – 1793 рр.), що зараз зберігаються в Національному музеї у Львові. Хронологічно Щоденник охоплює період із 1742 до 1793 року – року смерті цього церковного діяча.
Про Максиміліяна Рилла знаємо, що він походив із околиць Бобруйська (дехто вказує на село Рилівку коло Вільна), був сином Єроніма герба Венява та Анни Мечниковської. Ставши монахом-василіянином, Максиміліян Рилло здобував освіту в Римі, завершивши її отриманням докторату з богослов’я. Перший зі збережених томів його щоденника стосується того періоду, коли автор, будучи василіянином, прийняв священницькі свячення і після завершення навчання в Римі 1742 року розпочав служіння у новій іпостасі1
.
Служіння в Чині й на єпископських катедрах
Одразу після повернення з навчання отця Максиміліяна призначили проповідником у василіянській церкві Вітебська. Згодом він став вікарієм славного віленського монастиря Пресвятої Тройці. З огляду на непересічні здібності, талант проповідника, знання мов та інші корисні навички єромонахові доручали виконання важливих завдань, пов’язаних як із діяльністю Василіянськго чину Святого Йосафата (далі Чину. – Ред.), так і унійної Церкви загалом.
Зі щоденника довідуємося, що автор ще до того, як став єпископом, був учасником багатьох важливих подій та процесів у житті унійної Церкви XVIII століття. На початку тексту першого зі збережених томів щоденника він згадує про свою участь у Дубенській капітулі Чину в 1743 році2. Наратив згаданого уривка побудований як опис своєрідної перегринації отця Максиміліяна з Дубна, де відбувалася ця капітула, до Вільна. На шляху цієї подорожі отець Рилло відвідував різні василіянські монастирі, зустрічався там із місцевими монахами і нотував у своєму щоденнику різні відомості, що стосувалися їхнього монашого життя. Цікавими є його описи різноманітних інтерперсональних стосунків: монахів між собою, окремих священників, єпископів та інших.
Беручи до уваги можливості тодішніх засобів комунікації, вражає і географія описаних подорожей отця Максиміліяна. Хоча жанр щоденника й обставини часу вплинули на лаконічність збережених описів, навіть у такому вигляді вони становлять неабияку цінність для дослідника.
За кілька літ, у 1747 році, бачимо отця Рилла вже як прокуратора Литовської провінції ЧСВВ у Варшаві, де він активно опікується справами Чину при Апостольській нунціатурі та королівському дворі. З відомостей, почерпнутих із його щоденника, можна дійти висновку, що отцеві Максиміліяну випало бути ключовою особою в комунікації василіян із церковними та державними структурами. Крім того, він був безпосередньо залучений до різних справ єпископів унійної Церкви на чолі з тодішнім митрополитом.
Зі щоденника довідуємося, що отець Рилло був причетний до активної дискусії щодо вибору нового унійного митрополита на місце померлого Атанасія Шептицького (1686 – 1746 рр.). Хоч отець Максиміліян, зважаючи на ймовірність потрапляння свого щоденника в чужі руки, у своєму наративі періодично вживає специфічні формулювання на зразок «написав [листа] таємно у відомій мені та йому справі», на основі тогочасних записів можна припустити, що боротьба за обсадження вакантної унійної митрополичої катедри між різними зацікавленими впливовими середовищами була досить серйозною.
Завдяки служінню у Варшаві в отця Рилла з’явилося широке коло знайомств у різних суспільних середовищах тодішньої Речі Посполитої, а попереднє навчання в Римі допомогло комунікувати з тамтешніми церковними інституціями. Все це в поєднанні з непересічною активністю приготувало отця Максиміліяна до того, щоби згодом, вже у сані єпископа, мати досить значний вплив на різні процеси в унійній Церкві, у яких він проявив себе як діяльний та ефективний своїми починаннями владика. До того часу отець виконував різні служіння в Чині як ігумен і архимандрит.
У 1756 році через переміщення тодішнього єпископа Филипа Володковича до Володимирської єпархії Холмська єпархія стала вакантною. Тоді, як вважають, завдяки старанням київського воєводи Станіслава Потоцького отця Максиміліяна Рилла номінують на єпископа Холмського. Однак його єпископська хіротонія відбулася не відразу – аж 1759 року3. Максиміліян Рилло як Холмський і певний час Перемиський єпископ унійної Церкви XVIII століття був помітною постаттю в церковних середовищах. Завдяки його старанням були відкриті духовні семінарії в Холмі та Перемишлі. Також він заснував катедральні капітули, проводив численні душпастирські візитації парафій своїх єпархій. Владика Рилло навіть зазнав переслідувань і кількамісячного ув’язнення в 1774 році за те, що на доручення Апостольської нунціатури візитував унійні парафії Правобережної України, котрі на той час потрапили під владу московитів4.
Важливі свідчення про життя Церкви
У записах про свою діяльність отець Максиміліян ретельно документує відомості про життя Чину, змальовує профілі значної кількості осіб, з якими йому доводилося комунікувати. Подекуди долучає до свого тексту розлогі копії важливих листів чи інших документів, що їх вважав за доцільне зберегти на сторінках щоденника. Цей діярій рясніє цінним фактографічним матеріалом, оскільки автор отримував відомості від досить широкого кола респондентів та описував чимало різноманітних тогочасних події як наочний свідок:
«Цього року в грудні зустрів свій останній день всесвітліший митрополит [Атанасій Шептицький]. Довідавшись про його кончину, єпископ Луцький здобув привілей на митрополита, проте змушений був це відкласти. Про кончину цього митрополита багато хто різне оповідав. Дехто стверджував, що він помер від розриву кровоносної судини, яка сполучає серце з легенями; […] ще дехто заявляв, що смерть спричинили сухоти або цинга. Він прожив понад п’ятдесят літ, надбав багато добра у своїй єпархії, як міг вишколював клір; досягнув би більшого, якби не прислухався до порад улесників і не намагався утискати [Василіянський] Чин. Він почав будівництво церкви святого мученика Юрія після зруйнування старої, але не завершив; вивів майже всі стіни. Був великим шанувальником церковної давнини і якнайстаранніше дотримувався давнього руського обряду» (Щоденник, т. 1, арк. 20 зв.).
Цікавими є спостереження Максиміліяна Рилла про стосунки Київського унійного митрополита з єпископами його митрополії та про певну боротьбу за обсадження вакантних єпископських престолів, яку вели різні групи впливу: Чин, місцеві магнати, варшавський двір, Апостольська нунціатура та інші:
«За три дні до празника святого Казимира, чиї мощі цими днями перенесено до срібного гробу значної вартості, до Вільна надійшло сповіщення про проведену в маєтку Черсвяти провінційну консультацію. З неї мені надіслано послушний лист, щоб я вирушав до Варшави для просування на митрополита всесвітлішого архієпископа Полоцького і для участі в комісії, організованій разом зі схизматиками. Отож, передавши Віленський монастир, де я був вікарієм, у розпорядження велебного отця Білецького і придбавши все потрібне для подорожі, я відбув у сам день празника святого Казимира. Я відспівав службу перед його мощами, бо у Вільні у наших є звичай щороку відспівувати вотивну службу. До Варшави я їхав через Ятвіськ; помінявши там коней, прибув до Варшави» (Щоденник, т. 1, арк. 22 зв.).
Записи в щоденнику проливають світло на деякі характерні явища і тенденції церковно-суспільного життя унійної Київської митрополії XVIII століття. Наприклад, зустрічаємо в них свідчення про напружені стосунки отців-василіян із певними монахами-латинниками, спричинені непорозумінням, що трапилося через намагання латинників продемонструвати свою вищість над унійним духовенством. Причину такого стану отець Рилло вбачав, як він сам пише, у «нерівності обрядів»:
«…Скінчив життя якийсь шляхтич Ларський. Поховання було призначено у отців єзуїтів. Коли тіло мали виносити до церкви, на урочисті проводи запросили отців домінікан, бернардинів і наших. Отці домінікани хотіли займати в процесії чільне місце, тобто йти після всіх інших чинів. Наші виступили проти цієї претензії, і останнє, тобто почесніше, місце відійшло нашим. Тоді отці домінікани повернулися до свого конвенту й не брали участь у проводах. Такі суперечки щодо першості дуже часто заходять із нашим Чином, а все через нерівність обрядів. Нашим було б краще взагалі не встрявати у такі процесії, бо ченці латинського обряду своєю численністю в цих краях легко притлумлюють наших» (Щоденник, т. 1, арк. 4 зв.-5).
Свого часу Максиміліян Рилло навіть клопотав перед австрійським урядом про зрівняння в правах латинського та унійного духовенства, оскільки на той час побутувало переконання про вищість латинського обряду, тож, відповідно, унійне духовенство зазнавало дискримінації. З цієї причини унійні єпископи постійно боролися за своє належне місце в суспільній і церковній єрархії бо, як відомо, для тодішнього станового суспільства це було дуже важливо. З другого боку, не бракує свідчень і про спільні богослужіння латинників та уніятів, взаємні відвідини з нагоди різних святкувань (Щоденник, т. 1, арк. 5), проведення богословських диспутів з отцями-єзуїтами тощо (Щоденник, т. 1, арк. 11):
«Наближався празник святого Онуфрія, що його мощі я бажав впровадити до нашої церкви для публічного почитання; ми ж бо вже мали й раку, виготовлену зі срібла. Різні міщани й деякі шляхтичі подали милостиню на срібло. Отож, зібравши клір латинського й руського обрядів, ми звершили акт впровадження з парафіяльної латинської церкви перед урочистим священнодійством, яке відспівав декан латинського обряду, предстоятель вітебський. Зібрання люду доповнювали три сенатори, а саме воєвода вітебський, вітебський-таки каштелян Огінський, а також Юдицький, каштелян мінський».
Перспективи вивчення джерела
Вступний аналіз досліджуваного тексту вказує на те, що автор міг робити записи через якийсь час після подій, учасником яких був, або ж фіксувати інформацію, котру черпав із доступних йому на той час джерел, котрі не завжди були вповні вірогідними. Про це свідчить відсутність точних дат у певних частинах тексту, вже згадана помилка щодо датування часу проведення Дубенської капітули та інші хронологічні й фактографічні дані, які не збігаються з загальноприйнятими в сучасній історіографії. Не виключено, що скрупульозна верифікація фактів зафіксованих у томах щоденника, дозволить уточнити ту чи ту інформацію щодо подій та осіб які досі вважали стовідсотково правдивими.
Попри різні лихоліття і дві останні світові війни, шість томів латиномовного рукопису єпископа Максиміліяна Рилла з XVIII століття збереглися і тепер є власністю Національного музею імені Митрополита Шептицького у Львові. Однак за теперішньої ситуації в Україні, коли через ракетні обстріли окупантів нема можливості захистити історичну спадщину від знищення, особливо актуальним стало питання оцифрування цінних історичних джерел, щоби зберегти їх для майбутніх дослідників.
Варто зауважити, що не для кожного дослідника рукописний текст, написаний латинською мовою давніх документів, є легкодоступним. Навіть саме відчитання кількох тисяч сторінок рукопису і його запис сучасним письмом вимагає відповідної кваліфікації та займе дуже багато часу. Мабуть, через те щоденник Максиміліяна Рилла ще дотепер не опрацьований належно і в повному обсязі, а його сторінки приховують масу цінного джерельного матеріалу, не впровадженого в науковий обіг.
За рік до початку повномасштабного російського вторгнення щоденник єпископа Рилла нарешті став об’єктом глибшого зацікавлення науковців із метою хоча б часткової публікації та подальшого вивчення. У співпраці з польськими колегами започаткований дослідницький проєкт «Diarium Ecclesiarum», у межах якого вже розпочате вступне вивчення писемної спадщини Максиміліяна Рилла, що передбачає насамперед відчитання латинських рукописних текстів щоденника, створення читабельної електронної версії латиномовного тексту з подальшим його перекладом на сучасні мови.
габ. д-р Аліція Новак (Краків), д-р Тарас Шманько (Львів)
- Ivan Choma. Maximilianus Rylo episcopus Chelmensis et Peremysliensis (1759 – 1793). Roma, 1953, с. 1 – 2.
- Максиміліян Рилло в щоденнику чомусь неправильно датує цю капітулу 1742 роком, натомість сучасна історіографія датою проведення капітули в Дубні вважає 1743 рік. – Див.: Щоденник, т. 1, арк. 1. Про Дубенську капітулу див.: Порфирій Підручний. Історичний нарис законодавства Василіянського Чину Св. Йосафата (1617 – 2018) // Записки ЧСВВ, т. 57. Рим – Львів, 2018, с. 218.
- Choma. Maximilianus Rylo, с. 5 – 6.
- Choma. Maximilianus Rylo, с. 22 – 23.
