Ціле людство має багато літературних творів з минувшини, які є його культурним надбанням. В кожному народі є твори красного письменства, в середніх школах їх читають і вивчають учні, також читають їх залюбки старші. Такими є невмирущі поеми Гомера, твори деяких поетів античного Риму, твори філософів — Арістотеля і Платона. Пізніші століття лишили для цілого людства кілька літературних творів, що не зникнуть з полиць приватних, шкільних чи публічних бібліотек. Ці твори тому стали загально серед народів відомими і почитними, бо в них є краса вислову, багатство мови, глибина думки, глибокий виховний зміст, образ минулого людини та її культури, шукання світогляду, погляд на людину і її життя тощо. Нові поети й письменники почерпають з них зразки для своїх мистецьких творів.
Існує, однак, один писаний твір, що є власністю всього людства, і то куди в більшій мірі й вагомості. Таким твором є Біблія або св. Письмо. Кожного року в світі друкується й розповсюджується понад 9 мільйонів примірників Біблії в понад 150 різних країнах світу. Перекладена вона на 286 мов. В Японії, де є тільки один відсоток християн, в останніх роках розпродано 150 мільйонів примірників Біблії. У вільних країнах можна її придбати без труду в різних форматах в кожній книгарні. Такого не можна сказати про жодні інші твори письменства, які є також власністю всього людства. Біблія є, значить, якоюсь винятковою, особливою книгою для людей. Грецьке слово «гаґіос» — святий, означає також — «окремий», «інакший». Тому називається Біблія святе Письмо, бо вона є окрема, інакша, ніж інші твори.
Коли хтось боїться слова «святий» і не має його в своїм словнику, нехай перекладає його у відношенні до Біблії, як «окрема», «інакша» книга. Бо в дійсності такою вона є, що побачимо в дальших наших розповідях про неї. Через цю її окремішність-святість, через те, що вона є цілковито інакшою від всіх інших творів світової літератури, деякі її бояться, забороняють її друкувати, поширювати чи навіть читати! Це дуже нерозумно. Коли зважити, що ця книга є власністю всього людства, і то в більшій мірі як всі інші клясичні літературні твори людства, тоді такі заборони є навіть злочинними, а страх перед Біблією є без основи і дітвацький. Погорда до неї, бо й таке буває, є тільки тому, що засуджується її наперед, не знаючи, що таке Біблія, про що в ній пишеться, який її властивий зміст, ба й не бачиться в ній краси слова й змісту, а головно не бачиться в ній Людини, для якої вона написана зовсім інакше, як всякі інші найкращі твори письменства.
Нехай провідною думкою в часі цієї розповіді буде: годі лякатись цієї книги з старовинною її назвою «Біблія», якщо вона є твором всього людства, коли вона перевищує своїм змістом і значенням всі інші твори нашої історії і літератури, коли вона має найбільше — тисячі! — старих рукописів, коли вона своїми виданнями була, є і буде найбільшим «бестселлером», тобто найбільше покупною книгою в світі серед усіх народів, усіх часів.
Погляньмо спершу на те, що Біблія мас свої великі людські й культурні вартості. Згодом побачимо тільки їй властиву вартість і значення, через що, мабуть, її переслідують і забороняють читати чи друкувати, бояться її, хоч вона ще нікого злочинцем чи поганим громадянином не зробила. Скажімо одверто — ті, що її бояться, роблять це тому, що поборюють релігію, а Біблію вважають релігійною книгою, і такою вона є. Та спробуймо прочитати її з кута зору людських вартостей. А такі вона має, і то більше, ніж всякі інші твори світової літератури чи людської мислі. Вона доступна кожному, хто цікавиться історією людини і людства.
Найперше Біблія належить до літературних творів старини, належить до безсмертних творів літератури людства і має красу слова, думки, змісту, які торкають серце, мислення, фантазію і почування людини. Візьмім кілька прикладів з Біблії в нашім українськім перекладі: цитата з книги «Проповідник»: «Знову зауважив я під сонцем, що не все швидкі бігають, хоробрі воюють, мудрі хліб їдять, розумні багатіють, а вчені осягають ласку, і що час недолі всіх їх спіткає. Людина свого часу не знає: немов ті риби, що ловляться у чужий невід, або як птахи, що заплутуються в сильце, так само й люди потрапляють у знегоду, коли вона злетить на них зненацька. Бачив я ще й таку мудрість під сонцем, і вона мені великою здалася: було собі якесь маленьке місто, і людей у ньому було мало. Прийшов під нього великий цар, обліг його і висипав вали високі проти нього. Аж ось знайшовся в ньому чолов’яга, бідний, але мудрий; і мудрістю своєю врятував те місто, але ніхто і не згадав отого бідолахи» (Проп. 9, 11-15). Або такі приповідки, а їх є ціла книга у Біблії: «Є шість речей, що Господеві огидні, навіть і сім, що для душі його осоружні: горді очі, язик брехливий, руки, що кров безвинну проливають, серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжать до зла швидко, фальшивий свідок, що дихає брехне, та той, що між братами сіє чвари» (Прип. 6,16-19).
Або ось така чудова поезія:
Здіймись, північний вітре!
Прилинь і ти, південний!
Повій на сад мій,
Щоб його запахи рознеслись!
Нехай мій любий увійде у сад свій,
Та споживає плоди його препишні
(Пісня Пісень 4,16).
Або ось такі слова Ісаї — мужа глибокого стилю і могутнього слова: «Хто тебе бачить, дивиться на тебе пильно, придивляється до тебе зблизька: чи це той, кажуть, що стрясав землею, що хитав царствами, що обертав світ у пустелю, що міста руйнував, що бранців не пускав додому? Усі царі народів, усі до одного в почестях спочивають, кожний у своїм гробі. А тебе викинуто з твого гробу, мов пусту галузку, і покрито вбитими, що впали від меча, мов розтоптане падло. Ти не будеш у гробі вкупі з тими, що сходять у кам’яні могили, бо ти опустошив свою землю, вбивав твій народ. Повіки не згадають кубла лиходіїв» (Іс. 14, 16-20).
А чудова притча про блудного сина, яку лишив нам Ісус Христос? Це ж знаменита новеля-ескіз, намальований словами, по-мистецькому, дійсно генієм неперевершеного розповідача. А теплота душі апостола Павла в його короткому листі до Филимона? Годі вичисляти, бо ж ідеться про великий твір, зложений з біля семи десятків книг, які творять одну дивну цілість.
На другому місці Біблія є важною і цінною книгою для науковця історика Близького Сходу. Без неї їй міг обійтись історик Єгипту, Асирії, Вавилону, Персії, Греції чи й римської імперії. Без Біблії цей історик мав би менше знання, менше одного документу. Для історика цінною є найменша нотатка. Археолог з Біблією в руках знайде прикриті грубими верствами землі міста, селища й рештки старовинного зодчества і культури.
І нарешті, скільки інших науковців і читачів можуть скористати з Біблії: вчений медичних наук найде в Біблії матеріял з історії медицини, стратег-генерал знайде чимало зразків для тактики у битвах, політик для своїх міркувань і теорій навчиться багато, студент зоології чи біології не буде останнім, етнограф чи шукач за погиблими племенами знайде чимало народів, що зникли з географічної карти світу, навіть науковець-економіст знайде щось у Біблії для себе, а вже хіба найбільше скористає філолог-знавець старих мов — гебрейської, грецької. Коли б не було книг Нового Завіту і Біблії, ми не знали б розмовної щоденної мови греків, так званого «койне» що нею написані книги Нового Завіту і є єдиним зразком і документом, а знали б тільки мову Гомера.
Вже це повинно б переконати нас, що Біблія є цінною книгою людства. Безперечно, Біблія належить до книг Мудрости, за якою людина шукає. Так і кажеться в Біблії: «Мудрість просвітла й нев’януча,— легко ті її лицезрять, які люблять її, і знаходять її ті, які її шукають. Хто її прагне, тим вона дає себе пізнати» (Мудр. 6,12-13).
Св. Письмо-Біблія є поважним, корисним твором, з людського боку беручи, а, глянувши на неї навіть поверховно, ствердимо, що це є книга мудрости, за якою шукає кожна людина. Мудрість дають нам наші батьки, школа, різні мислителі, що їх велике число знає історія, і кожний з них хоче запевнити людей, що його мудрість принесе людству щастя. Деякі теоретики натворили такого, що цілі народи, слухаючи їх, несли потім ярмо несправедливости, неволі, визиску й топтання людської гідности.
Мудрість св. Письма є практична, яку можна застосувати в щоденному житті. Це мудрість, що вчить і виховує як бути в житті чесним, добрим, корисним для других. Ця мудрість подає велике число практичних засад для наших вчинків, нашої поведінки, дії, нашого щоденного життя. Ми це звемо етичними чи моральними засадами. Хто знайде у св. Письмі ті важливі життєві засади, потрібні кожному з нас, потрібні народам, державам, той побачить, що Біблія є знаменитим вчителем для кожної людини, для її щоденного життя. Її мова при тому є така проста, образна, взята з життя. Це чергова вартість Біблії. Ось для прикладу: «Іди, ледащо, до мурашки; приглянься до її звичаїв, будь розумним. Нема в неї ні начальства, ні надзирателя, ані вождя, і літом вона хліб собі готує, у жнива збирає корм свій. Доки лежатимеш, лінивцю, коли ти встанеш зо сну свого? Не довго будеш спати, не довго куняти, не довго будеш, розлігшись, згортати руки, і злидні, наче волоцюга, прийдуть до тебе; і недостача, мов муж збройний» (Прип. 6,6-11).
Св. Павло кожний свій лист закінчує якоюсь порадою чи закликом: «Ви — моя радість, але я хочу, щоб ви були мудрі і від зла чисті» (Рим. 16,19). А глибока думкою про почуття відповідальности Христова притча про таланти? А Христова проповідь на горі з Його славними блаженствами? Жиючи за тими засадами біблійної мудрости, наша планета була б щасливим місцем для життя всіх людей і народів. Можна при тому навести безліч прикладів як Біблія з поганих людей зробила чесних і добрих осіб, які під її впливом змінили спосіб свого життя. Ніякий інший твір не має повноти тих важних засад для нашого практичного щоденного життя.
Ще одна важна прикмета, яка робить Біблію безсмертною і завжди свіжою. Все в світі міняється постійно, а в наших часах одне десятиліття приносить великі зміни в нашому житті й житті народів. Одне не міняється: особисте ставлення людини до людини. В цьому ставленні є або любов або ненависть, приязнь або ворожість, вірність або зрада. Те саме є у ставленні людини до Бога. Біблія про це ставлення нас вчить і говорить словами і подіями на кожній сторінці. Біблія — це не список законів і приписів, то не оповідання чи історії для хроніки — це наука про ставлення людини до Бога і людини до людини, і в тому ставленні є єдиний чинник, що живе постійно з людиною в її душі — любов. Цю прикмету св. Письма слушно вказує нам св. Павло. Він каже, що коли б він говорив усіма мовами — людськими і ангельськими, а не мав любови, він був би немов мідь бреняча, якби він мав дари знання усіх таємниць буття і міг би тим гори перевертати, а не мав би любови — був би він ніщо; якби роздав своє майно і навіть дав би своє тіло на спалення, а не мав би любови — ніякої користи з того не було б.
Далі вичисляє він прикмети любови: «любов довготерпелива, любов лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить». І закінчує св. Павло словами: «Любов ніколи не переминає» (1 Кор. 13, 4-8). Св. Письмо є книгою про те наше ставлення один До одного і до Бога. Тому Біблія своїм змістом є для людини книгою до кінця її історії.
Ця наука у Біблії про людину, її життя і про основний мотор її життя — любов — завершилась в особі Ісуса Христа. Його життям і наукою закінчується цей великий твір для людства. Його особа є головним героєм цього твору, бо в першій його частині, що зветься Старим Завітом, на Нього очікує людство^ а в другій частині — в Новому Завіті, бачимо Його прихід і побут між нами.
Христова наука зводиться теж до одної засади життя — любов до Бога і до ближнього. Біблія — це єдиний повний твір про Ісуса Христа. В Його особі стає ясний увесь зміст Біблії, історія всього людства, ціль життя людини на землі. В Його особі стає зрозумілою вся Біблія, в Його особі Біблія є авторитетною книгою для нас усіх, в Його особі ми одержали Біблію як авторитетну книгу для нас і через Нього знаємо з певністю, що вона не є людським твором, а словом Божим для нас у нашій людській мові з нашими обмеженими поняттями про життя-буття, з нашим способом вислову про великі загадки нашого існування.
До цього ще повернемось при іншій нагоді. У Цих вступних бесідах висновком буде: Біблія є для кожного з нас, в ній знайдемо для себе на кожній сторінці, до кожного з нас вона промовляє.
Нехай послужить ілюстрацією до цього така історія зі св. Письма. В другій книзі Самуїла розповідається про велику провину ізраїльського царя Давида. Він звів жінку одного зі своїх вояків Урія, який був тоді на війні, і, щоб забрати її собі, наказав своєму полководцеві виставити його в бою на небезпеку, щоб він загинув. Так сталось і могло видаватись, що обидва злочини царя пройшли непомітно. Дальше св. Письмо оповідає: «Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: “було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, другий убогий. В багатого була превелика сила овець і корів, а в бідного не було нічого, крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми. З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка. Якось прийшов хтось у гості до багатого чоловіка, але цей пожалував взяти із своїх власних овець і корів, щоб зготувати страву подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього”. Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: “Як жив Господь! Чоловік, що зробив те, заслужив смерть. А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття”. Тоді Натан промовив до Давида: “Ти є той чоловік”» (2 Сам. 12,17).
У кожному оповіданні у св. Письмі почуємо цей вислів: «Ти є той чоловік». Це є твоє відношення до Бога, до твого ближнього, так і ти не даєш відповіді у способі твого життя. Це є ти, що хочеш прикрити своє сумління і приспати свою свідомість про те, хто ти і чого живеш на землі. В Біблії Бог сам каже кожному з нас правду про нас, якими ми є і якими ми маємо бути. Тому вона є слово Боже для нас, тому вона є книгою для кожного з нас. Не шукаймо в ній науки геології чи астрономії і не сміймось з тих давніх понять про всесвіт-космос, не критикуймо зухвало пояснень природних явищ, як це розуміли люди тому дві-три тисячі років, бо цього Біблія нас не вчить і не потребує вчити. З ній є основна наука про людину і її відношення до Бога, вона вчить, хто така людина, хто є Бог, яка історія того відношення, чим вона завершилась в Христі Ісусі, і чому ми живемо на цій землі.
Люди, що живуть без віри в Бога, цих питань не приймають. Але чи не ставлять вони собі їх у своїй душі? Чи певні вони того, що вони є тільки звичайними тваринами, досконалою матерією, перед якою стоїть оте страшне слово — НІЩО? В такім випадку вони приймають для змісту свого життя твори теоретиків, що дають найлегшу відповідь — немає Бога, немає душі, є тільки матерія. Чи за тією відповіддю стоїть історія людини, її радощі й смутки, її здобутки, її прагнення, надії, творчість, її упадки, її гідність, її свідомість? Св. Письмо дає іншу відповідь, і про її вартість є важко сумніватись, коли зважити, що ця відповідь є великим досвідом саме з цього історичного ставлення і взаємин між Богом і людьми.
Рік тому появився в Києві у видавництві Художньої Літератури роман Василя Шевчука про нашого філософа Григорія Савича Сковороду. Роман називається «Предтеча». В одному місці так каже цей письменник про те, чим Біблія була для Сковороди: «Біля Холодної, в старому лісі за Кунчировим облюбував Григорій відлюдну пасіку і поселився в ній удвох із Біблією. Відтоді як залишив позаду півсотні літ і охололі трупи своїх надій та сподівань, священна книга стала його найближчим радником і співрозмовником, тим джерелом, з якого черпав він сили й мислі, незрушимим тихим храмом, в якому ховався від суєти та злоби, від мертвих мрій та ще живого відчаю. Все заміняла вона Григорієві — дітей, дружину, вино, достаток, друзів…».
Великий філософ західнього світу Кант писав: «Основний стимул, що повинен збуджувати в нас бажання читати Біблію — це намір зробити людей кращими».
Такою є Біблія — св. Письмо для кожного з нас.
(Продовження буде)
* Розмови про св. Письмо о. І. Музички, що друкуємо в журналі «Патріярхат», —
це є цикл статтей, які передаються через радіо «Свобода» в Україну
