Акція «Вісла» давно завершилася. Люди, які примусово були виселені зі своїх домівок, обжилися на нових місцях. Виросло три покоління українців там, де раніше їх майже не було (йдеться про північно-західні терени Польщі).
Та, як знаємо з численних прикладів історії, куди б доля не закинула українців, вони гуртуватимуться довкола храму. Так само було і в повоєнні роки у Польщі. Щоправда, гуртуватись нашим землякам було надто складно, адже, переміщуючи на так звані «відновлені» землі, вл да розселяла їх по дві, максимум по десять сімей в окремих колишніх німецьких поселеннях, зазвичай серед ворожого до українців оточення польських виселенців із західних областей України, які у своєму виселенні звинувачували не Сталіна чи Гомулку, а українців загалом.
Розуміючи, що за таких умов земляки надто швидко асимілюються греко-католицьке духовенство доклало всіх можливих зусиль, щоби вберегти своїх вірних від національно-духовного знищення.
Їхні старання не були даремними. Після майже півстолітньої перерви українці в Польщі почали відновлювати (а також засновувати нові) громадські та церковні структури на офіційному рівні. Так у 1991 році була відновлена Перемишльська греко-католицька єпархія, яка охоплювала територію всієї Польщі, а в 1996 році утворена Перемишльсько-Варшавська митрополія, до складу якої входило вже дві адміністративні одиниці – новостворена Вроцлавсько-Гданська єпархія та Перемишльсько-Варшавська архиєпархія.
Територія Вроцлавсько-Гданської єпархії – це землі, що лежать на захід від Вісли. Саме так по географічному поділена Перемишльсько-Варшавська митрополія УГКЦ на дві церковні структури. Назва єпархії пояснюється тим, що найбільше українців цієї єпархії в Гданську (близько двох тисяч) і околицях, а також на півдні Польщі, зокрема у Вроцлаві (понад три тисячі), тому Вроцлав і Гданськ обрали головними містами єпархії.
Вроцлавсько-Гданська єпархія була заснована буллою блаженного Папи Івана Павла II від 1 червня 1996 року. Першим її архипастирем став кир Теодор Майкович – один із тих невтомних та самовідданих священиків, які присвятили себе служінню українським греко-католикам, цькованим комуністичним режимом Польщі.
З молодих років Теодор Майкович багато часу і зусиль присвячував навчанню і навіть в поважному виці не втрачав можливості здобути додаткові знання: у 43 роки отримав ліценціат з богослов’я у Любліському католицькому університеті, Ще з років напівлегального душпастирювання вмів легко знайти підхід до дітей та молоді, тому саме його призначили ректором семінарії для греко-католицьких священиків (1982 – 1991 рр.). У 1991 році він став генеральним вікарієм і канцлером Перемишльської єпархії, очолював душпастирський і фінансовий відділи єпархіальної курії аж до свого обрання єпископом у 1996 році. Владика Теодор довгі роки мав серйозну недугу серця, яка забрала його 9 травня 1998 року на 66 році життя.
У 1997-ому у Вроцлаві відбувся 46-й Міжнародний євхаристійний конгрес, з нагоди якого блаженний Папа Іван Павло II отримав у дар від Митрополита кардинала Генріха Ґульбиновича храм святого Вінкентія – одну з найстаріших та найбільших вроцлавських святинь. Цей храм Папа передав вірним Української Греко-Католицької Церкви, символічно вручаючи його першому владиці Вроцлавсько-Гданської єпархії кир Теодорові Майковичу. З того часу Вроцлав став головним престольним містом єпархії.
1957 року заснували греко-католицьку громаду в Гданську, а з 1996-го її парафіяльний храм святого Вартоломея і Покрову Пресвятої Богородиці став другим владичим осідком єпарха Вроцлавсько-Гданського.
Наступником владики Майковича став єпископ Володимир (Роман) Ющак, який сьогодні разом із тридцятьма іншими душпастирями опікується більш ніж двадцятьма тисячами вірних УГКЦ – переважно нащадками переселенців з Галичини і Лемківщини у ході акції «Вісла».
