Минулого разу ми писали про початки історії ізраїльського народу від Авраама до Мойсея і здобуття Ханаану. Ізраїль чудами Божими визволяється з єгипетської неволі, мандрує під проводом Божим і Мойсеєвим до своєї землі в Ханаан, в якій поселились були колись і жили його батьки Авраам, Ісаак і Яків. Ізраїль стає з племени рабів і кочовиків народом з дивним переконанням, що з нього має вийти ХТОСЬ, що принесе інше життя всім народам. Такого переконання і віри не знайдемо в жодного іншого народу.
Народ потребує землі, щоб на ній вільно жити. В Ханаані-Палестині жили різні племена і народи за час відсутности ізраїльського племени. Землю треба було силою здобути. Було кілька спроб в часі сороклітньої мандрівки це зробити, але Ізраїлеві це не вдалося. Щойно похід навколо Мертвого моря зі сходу через Йордан біля міста Єрихону приніс успіх, й Ізраїль під проводом другого мужа — наслідника Мойсея — Ісуса Навина здобув Ханаан і розділив здобуту землю на дванадцять колін, на які ділився Ізраїль від дванадцятьох синів Якова. Здобуття Ханаану сталося біля 1200 року перед нар. Христа. Це є змістом книги Ісуса Навина.
Життя Ізраїля на новій землі не було спокійне. З кочового народу він мав стати народом осілим, рільничим. Така переміна в психіці народу не приходить легко. Був він послаблений своїм поділом на коліна і області, не було одного провідника, як Мойсей чи Ісус Навин, поодинокі коліна, головне центральних областей, не журились долею інших прикордонних колін, на які безнастанно нападали сусіди. Ханаан був країною на перехресті доріг з Єгипту до Малої Азії і на Близький та Далекий Схід. Тут був вузол купецьких шляхів для караванів. Це було також важливе стратегічне положення, і хто ним кермував, той мав ключ до Сходу і Заходу Середземномор’я. Крім цього, зокрема долина Ездрелон була врожайною серед гір і пісків сусідніх країн. За цей вузол йшли постійно бої з різними державами, що хотіли ним заволодіти і його контролювати.
Ізраїлем кермували і в конечності в часі воєн провадили мужі, яких ізраїльтяни звали суддями. Вони керували народом майже двісті років, пригадуючи йому слова Мойсея, пригадуючи народові також, хто він, чиї вони діти, про Господню опіку над ними і про Божий плян спасення, що має в Ізраїлі здійснитись. Володарем Ізраїля був Бог. Єдиний нарід у світі з теократичним устроєм, тобто володарем-Богом. Ті часи дали матеріял і записи хроніки для книги Суддів, яка багата на гарні оповідання про змагання за свою землю, багата на хоробрих витязів, геройських жінок і виховних геройських вчинків. Не бракує і жорстокостей, питомих тим часам.
Мандруючи по пустині, Ізраїль почитає одного Бога своїх батьків. Мойсей із своїм братом Ароном запровадили ряд законів, приписів та обрядів, як те почитання-культ має відбуватись. Центром того культу було в часі мандрівки одне окреме шатро з релігійними символами, в якому перебував Бог Ізраїля. Під впливом побуту в Єгипті, а потім серед поганського довкілля в Ханаані часто поверталися пережитки поганських релігій до Ізраїля, з якими боролися священики і судді, а згодом пізніше окремі Богом покликані духовні люди — пророки. Ще не було одної святині, і шатро з кивотом святощів Ізраїлю мандрувало по безпечніших місцях, а навіть попадало в руки ворогам.
Книга Суддів в своїй цілості — це історія на основі дуже давніх записок — хронік і оповідань. При пізнішій редакції тих, що списували св. Письмо в цілість, в цій книзі дуже мало було додано. Тут можемо бачити сумлінність тих, що збирали св. Письмо в одну священну книгу. Вони нічого не приховували і не викидали, як це часто роблять деякі історики, що переписують твори попередників, пропускаючи немилі події чи немилих осіб.
Св. Письмо, хоч і релігійна книга, не робить цього, не раз на виразне незадоволення деяких читачів, що не вміють його читати і розуміти. Були в тій історії шляхетні люди, були геройські вчинки, була єдність, але були й підлості, зради, ненависті, сваволя, боягузство й скандали. Це історія, що свідчить, яким нарід в дійсності був, якими були його провідники. Все це разом стверджує, що коли б не Божий провід, з того народу не було б зосталось і сліду. Це історія подвигів, небезпек, це опис психіки народу,що не міг легко скристалізуватися в цілість. В тій історії стільки прикладів про Божу опіку над Ізраїлем. В оповіданнях тієї книги повно літературної краси і глибокої релігійної думки. Між ними є гарні описи про суддю Гедеона, Самсона і героїню Девору, про яку зложено тоді пісню-думу, є опис геройської битви за фортецю в Мегідо, і ця битва стала символом майбутньої останньої битви в історії нашої землі — Армагеддон.
Судді — це не судді в нашому сьогоднішньому розумінні, тобто особи, що правлять серед народу справедливістю. В давньому семітському значенні — це особа, що стоїть на сторожі права народу і виконує це при помочі звичайного судівництва, але й стає воєнним полководцем, коли права народу і його владу треба боронити мечем. Звичайно такий визначніший суддя появлявся в якомусь племені та його влада, повага і авторитет могли поширюватися і на інші племена. Нашою близькою за значенням назвою було б слово «витязь». Вони не були, як монархи-царі, спадкоємцями своїх прав і становища по батькові. Вони управляли силою, даною їм покликом Божим, як це вірив народ. Деякі з них були виразно покликані Богом і йшли за Його голосом.
Десь біля тисяча сотого року ізраїльтяни побачили, що кермо суддями не с для них добре. Вони не жили в єдності. Сусідні народи мали своїх царів, що ними провадили, нарід їх слухав. Ізраїльтяни були винятком, що наражало їх навіть на посміх. Тому вони й вирішили мати також царя. Це було проти Божої волі, це означало відсунути набік Божу найвищу владу і дати її людині. Тому старий пророк Самуїл, останній із суддів праведна перед Богом людина, одержує таку Божу відповідь на цей задум народу: «Слухай голос народу в усьому, що вони тобі скажуть: то не тебе вони відкинули; ні, вони мене відкинули, щоб я не царював над ними. Так само, як завжди поводилися зо мною з того часу, як я їх вивів був з Єгипту, й досі, — покидали мене і служили богам іншим отак вони поводяться й з тобою. Та. проте, ти слухай їхній голос; тільки ж попередь їх добре та поясни їм право царя, що царюватиме над ними… Ось яке буде право царя, що царюватиме над ними: синів ваших він візьме і приділить їх собі до колісниць і коней, і вони будуть бігати перед його колісницею. Він настановить собі начальників над тисячами і начальників над півсотнями; звелить їм орати свої ниви та жати хліб свій, і виробляти собі військову зброю та знаряддя для своїх колісниць. Та й дочок ваших він візьме за благовонниць, куховарок і пекарок. Поля ваші та виноградники й сади оливні — найкращі — він забере й роздасть своїм слугам… Слуг ваших і слугинь, і щонайкращий скот ваш і ослів ваших він забере й поставить їх для себе до роботи… І коли нарікати будете на вашого царя, що ви ж вибрали. Господь тоді вас слухати не буде» (І Сам. 8,7-18).
Чи не чудове зображення усіх монархій, які були в історії, навіть тих, що виразно покликалися на те, що вони царі й помазанники Божі, хоч Божої волі не виконували. Так почалась доба монархії в Ізраїлі. В цілій тій добі побачимо царів, що виконували Божу волю і чинили те, що Богові було вгодне і тоді нарід-держава Ізраїля мали силу, мир чи успішні перемоги, добробут і славу.
Були ж царі, що жили своєю самоволею, несправедливо й грішно, і тоді Ізраїль переживав лихоліття. Дивний, але правдивий закон історії і нашого життя. Те саме було з народом. Коли нарід жив своїм минулим, пам’ятав про Божі заповіді й напімнення, жив згідно зі своїм покликанням, він був сильний, здоровий і відпорний. Коли забував про Бога і служив іншим богам на нього падали різні лиха, і тоді він кликав до Бога: «Боже отців наших, помилуй нас». Поворот до Бога привертає йому сили і приносить перемоги, мир і добробут.
Створення монархії було корисне з одного боку для Ізраїля. Ізраїль при допомозі монархії з федерації племен стає суцільною державою, і влада релігійна і політична централізується. Це було корисне для збереження одної віри, на яку йшов стало наступ різних поганських сусідніх і місцевих впливів. Для політичних і торговельних цілей централізація влади скріплювала ввесь нарід серед небезпечних, сильних і агресивних сусідів. З другого боку, монархія і цар послаблювали Божу владу над народом. Бог назовні наче перестає бути володарем Ізраїля, а таким стає цар — і це противилось покликанню Ізраїля. Боже царство ідентифікується з людським царством, людський елемент і людська сила, влада і потуга брали верх над Божою владою. З цим явищем будуть в майбутності боротись пророки, це принесе потім по століттях зміну в очікуваннях Месії в частині ізраїльської провідної верстви: вони будуть чекати на Месію політичного, що принесе визволення від наїзника і окупанта, а не Месію, що принесе перемогу над гріхом і дасть спасення для всіх людей.
З монархією починається складна історія Ізраїля із славними сторінками й лихоліттями та й розгромом того царства людських царів. На руїнах того появиться правдивий Володар історії Ісус Христос — правдивий визволитель цілого людства.
