Натхнення – здається, всім зрозуміле і відоме слово та відчуття. Ми його не раз переживали і переживаємо, роблячи щось із великим задоволенням та емпатією, бачачи, відчуваючи або щиро вірячи у важливість та необхідність своєї діяльності в певний момент. Натхнення подібне до кохання або закоханості – коли ми когось палко любимо. Зрештою, саме це почуття може бути джерелом натхнення й спонукати людину до творчої дії. Натхнення подібне до одержимості, подиху весняного вітру, квітки, що проростає з-під снігу, сонця, яке розтоплює лід. Кожен стан натхнення має джерело, причини, мотивацію. Вони можуть бути різними. Але ключовим залишається бажання людини їх бачити й докладати зусиль для осягнення поставленої мети. Натхнення подібне до крил, які виростають, окрилюють і додають сил для подальшої боротьби. На одинадцятому році війни росії проти України і четвертому році повномасштабного вторгнення росії в Україну, ми, українці, добре знаємо й відчуваємо, що таке натхнення. Нас надихає героїзм Збройних сил України. Нас надихає здатність українців об’єднуватись у важкі часи, підтримувати одне одного. Нас надихає Божа любов і Божа присутність у нашому житті в найважчі миті. Коли, здавалося, виходу нема, вона дає нам силу вставати і йти далі.
Наче на одному подиху…
Людина завжди хотіла і хоче зберегти щось важливе, значуще для майбутніх поколінь через мистецтво. Бо, як казав Гіппократ, «життя коротке, мистецтво вічне». Прагнути до прекрасного та вічного – природна потреба людини. Така сама потреба, як вдихати повітря, пити воду і споживати їжу.
Коли я чую чи думаю про натхнення, в моїй уяві, одразу постає картина Сандро Ботічеллі «Весна». В християнському мистецтві яскравим прикладом може бути фреска на стелі Сікстинської капели «Створення Адама» авторства Мікеланджело Буонарроті, або ж скульптурна група «Екстаз святої Терези» авторства Лоренцо Берніні.
Загалом усе сакральне мистецтво є богонатхненним. Художник, який його створює і є віруючим, визнає, що творить його не сам, а під натхненням Святого Духа. Тобто не приписує авторство собі, а свідчить, що є лише інструментом у Божих руках. Це дуже важливий і відповідальний процес, який зовні нічим не відрізняється від звичайної творчої діяльності митця, проте має надзвичайно важливу місію – наближати людину до Бога.
Як відомо, натхнення не любить ледачих. Як апетит приходить під час їди, так натхнення приходить під час праці. З власного досвіду можу сказати, що, маючи натхнення, творю легко, наче на одному подиху. Хоча сам процес підготовки та пошуку, виношування ідеї та рішення може бути складним і тривалим.
Натхнення належить до всіх сфер творчої діяльності людини. Воно супроводжує нас, коли ми працюємо з максимальною віддачею та мотивацією. Джерелом натхнення може бути будь-що, створене Богом або людиною. Нас може надихати окрема особа або цілий народ, людство загалом. Ми можемо захоплюватися й надихатися чаром та красою природи, створеної Богом. Зрештою, можемо надихатися й самим Богом, пізнаючи Його дію в нашому житті через людей, тварин, природу та життєві обставини, в які потрапляємо.
Слово, промовлене Богом до людини або через людину, для вірянина є джерелом натхнення. Як і сам Бог, який став людиною, помер та воскрес задля нашого спасіння, надихав і надихає нас уже більш ніж дві тисячі років. Пізнаючи Його діяльність від часу створення всесвіту і до сьогодення, не перестаємо дивуватися, захоплюватися та надихатися Ним. Природно, що це захоплення і натхнення людина виражала і виражає через мистецтво, зокрема сакральне.
У цій статті я хочу розповісти про поліхромії 1990–2020 років у храмах Львова. Під терміном «поліхромія» розглядаємо стінописи, виконані в техніках клейового розпису, мозаїки та сграфіто в інтер’єрах львівських християнських культових споруд.
Найдавніші збережені зразки християнських поліхромій:
- Фрески ІІІ століття в синагозі Дура Европос у Сирії (близько 240 року).
- Фрески в римських катакомбах Прісцилли (близько 250 року) та святих Петра і Марцеліна.
Приклади мозаїчного оздоблення храмів:
- Базиліка Санта-Марія-Маджоре в Римі (432–440 роки).
- Мавзолей Галли Плацидії в Равенні (друга чверть V століття).
Зразки з території України:
- Розпис стелі «Склепу 2003 року» в Некрополі Херсона (Національний заповідник «Херсонес Таврійський»), ІV–V століть (за іншими даними V–VІІ століть).
- Мозаїчна підлога в храмі Богородиці Влахернської та «Базиліці 1935 року» в Херсоні (НЗ «Херсонес Таврійський»), ІV–VІ століть (нині перебувають під тимчасовою російською окупацією).
З фігуративних композицій:
- Фрагменти ликів із Десятинної церкви (кінець Х століття).
- Мозаїки та розписи початку ХІ століття в Софії Київській.
Храми Львова
У Львові понад 166 храмів, оздоблених поліхроміями впродовж століть.
Найдавніша збережена поліхромія – фрескова композиція на відкосах вікна вірменського храму Успіння Пресвятої Богородиці (перша половина ХVI ст.).
- Зображення: Христос Пантократор, святі апостоли Яків та Іван Богослов із учнем Прохором, а також постать фундатора біля св. ап. Якова.
Найдавніші мозаїки в інтер’єрах храмів Львова, ймовірно, також належать Вірменському собору (1912–1913 роки, автор – Юзеф Мегофер).
- У бані зображена Новозавітна Трійця.
- На вітрилах – чотири однакові постаті Христа Еммануїла в мандорлі перед жертовником, що символізує поширення християнства по всьому світу.
З 1990 року в межах Львова (включно з Білогорщею, Брюховичами, Винниками, Дублянами та Рясним) оздоблено поліхроміями 67 храмів.
- Серед них є ще не завершені, однак уже визнані одними з кращих зразків сучасного сакрального мистецтва України.
Помітні приклади сучасних поліхромій:
- Храм Святої Софії – Премудрості Божої (УКУ): Іконописне об’єднання «Софія» (керівник – Василь Сивак, головний художник – Люба Яцків).
- Храм Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові: Асоціація сакрального мистецтва (керівник – Святослав Владика).
- Храм Всіх Святих Українського Народу: Іконописне об’єднання «Софія» (керівник – Василь Сивак).
Завершені й найбільш значущі поліхромії:
- Храм Покрову Пресвятої Богородиці на Личаківській (головний художник – Роман Василик).
- Храм Святих Володимира і Ольги на вул. Симоненка: Іконописне об’єднання «Фавор» (керівник – Кость Маркович).
- Храм Святого Йосипа Обручника на вул. Залізняка: Святослав Владика та Данило Турецький.
- Храм Положення пояса Пресвятої Богородиці на вул. Антона Головатого: АСМ (керівник – Святослав Владика).
- Храм Зіслання Святого Духа Львівської духовної семінарії УГКЦ: Іконописне об’єднання «Метаморфозіс».
- Храм Святого Климента Папи: Іконописне об’єднання «Алімпій».
Каплиці, що варто відзначити:
- Каплиця Стрітення (УКУ): розписувала Іванка Крип’якевич-Димид за участі Остапа Лозинського та Іванки Онуфрик.
- Каплиця Покрови Пресвятої Богородиці при храмі Вознесіння Господнього на Левандівці: Іконописне об’єднання «Алімпій».
- Каплиця Святого апостола Івана Богослова (Філософсько-богословський факультет УКУ):
- Святилище: Богдан і Данило Турецькі.
- Баня, барабан та підбанний простір: Василь Сивак, Мирослав Півтораніс та Андрій Сивак.
Вдалі й невдалі поєднання стилів
Першим чинником, який впливає на храмову поліхромію і який важко ігнорувати, є сама архітектура будівлі, її екстер’єр та інтер’єр. Оскільки ми говоримо про поліхромію в інтер’єрах храмів, то саме вони найбільшою мірою впливають на майбутні стінописи. Внутрішній простір храму в цьому випадку слугує полотном, на якому художник має закомпонувати й виконати задуманий ним твір. Складність створює архітектоніка споруди, її масштаб та форма, специфіка освітлення та наявність або відсутність декоративних елементів. Але водночас вона є джерелом натхнення, оскільки підказує художникові два важливі моменти: стилістику й робочу поверхню, на якій можна втілити іконографічну програму стінопису. Також є приклади, коли зображення храму чи храмів відображені в поліхроміях. Прикладом є поліхромія храму Всіх Святих Українського Народу. Храм зображений на мозаїці в святилищі, під постаттю Богородиці Великої Панагії.
Також тут є дві сцени, виконані в техніці сграфіто з храмами Львова та Києва. Ще одним прикладом є зображення храму в сцені Покрови у церкві Введення в храм Пресвятої Богородиці на Сихові. Тут намальовані Святоюрський собор у Львові та Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві. Аналогічну композицію можна побачити в церкві Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, але замість Патріаршого собору там зображений собор Святої Софії в Києві (у давньому вигляді) (іл. 4).
На жаль, часто бувають випадки, коли художники нехтують стилістикою архітектури й виконують поліхромії в іншій стилістиці. Так з’являється дисгармонія і виникає брак довершеності ансамблевості храму. Причиною цього можуть бути побажання замовників або особисті переконання митців. Наприклад, храм може мати необарокову стилістику архітектури, а розписи всередині – візантійські. Чи, навпаки, може бути компонування неовізантійської чи модерністичної споруди з реалістичними розписами.
Що потрібно враховувати?
Однак є й вдалі зразки поєднання архітектурної стилістики та внутрішніх стінописів. Як приклад можемо назвати храм Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, спроєктований канадським архітектором українського походження Радославом Жуком та оздоблений в інтер’єрі мозаїками і розписами у виконанні Асоціації сакрального мистецтва під керівництвом Святослава Владики. Також художнику потрібно враховувати форму, а інколи й фактуру і матеріал поверхонь, оптичне скорочення та джерела освітлення. Ці чинники суттєво впливають на вигляд і сприйняття поліхромії. Художник, володіючи палітрою мистецьких засобів, може підкреслити або знівелювати архітектурні особливості храму, зробити простір світлішим або, навпаки, темнішим залежно від вибору тональності стінописів. В ідеалі між архітектором і художником-іконописцем мала б бути тісна співпраця ще на етапі проєктування храму. Відсутність такої взаємодії може створювати труднощі для художника, що інколи призводить до вимушених втручань у архітектуру (як, наприклад, замурування окремих вікон для виконання поліхромії), що може не подобатись архітектору.
Другим чинником є розробка іконографічної програми поліхромії. Християнська іконографія базується на Святому Письмі та його тлумаченні: богослов’ї, катехизмі, житіях святих, апокрифічних переданнях, історії Церкви та самій іконографічній традиції. В цій ситуації ідеальною є присутність богослова, який розробляє богословсько-іконографічну концепцію поліхромії, а художник-іконописець відповідає за її мистецьке втілення. Але такі ситуації доволі рідкісні. Прикладом може бути поліхромія храму Святих Верховних апостолів Петра і Павла в Рясному, розроблена парохом. Художники переважно самі змушені розробляти богословсько-іконографічну концепцію поліхромії храму і представляти її замовнику. Також у цьому випадку важливим є те, кому посвячений храм. В ідеалі це має бути відображено в храмовій поліхромії. Прикладом є каплиця Святого пророка Іллі при монастирі отців-студитів, де в розписі бачимо сцени з його житія.
Чи можна рефлексувати над сьогоденням?
Інколи в храмових поліхроміях можна побачити рефлексії митців на події сьогодення. У каплиці Матері Божої Неустанної Помочі на Погулянці (вулиця Вахнянина) студентки-дипломниці кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв у сцені Страшного суду, яка традиційно розміщена на західній стіні, серед праведників зобразили учасників Революції Гідності, а серед грішників – Московського патріарха Кирила, диктатора Путіна, солдата-окупанта російської армії і «тітушку».
Розпис виконували впродовж 2014–2015 років як магістерську дипломну роботу студентки Марія Приймич і Оксана Тетервак. Цікавими й доволі рідкісними в поліхромії склепіння цієї каплиці є сцени, взяті з Акафіста до Пресвятої Богородиці, як-от Благовіщення Богородиці біля криниці та Богородиця зі свічкою над безоднею аду. Авторкою їх є Оксана Широка. Не менш цікавим і рідкісним є зображення Богородиці Неопалимої Купини на склепінні цієї самої каплиці авторства Ганни Михасюк. У цьому ж храмі – Богородиця на троні з Дитям Ісусом і чотирма архангелами та Святим Духом у вигляді голуба в консі апсиди. Малювала цю композицію Оксана Красій.
Трапляються в поліхроміях храмів Львова й зображення церковних єрархів. Для прикладу, в розписі церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці на Сихові можемо бачити портрети Патріархів УГКЦ Любомира Гузара і Святослава Шевчука (іл. 9). В цій же церкві розміщений груповий портрет єрархів УГКЦ: Митрополита Андрея Шептицького, Патріархів Йосифа Сліпого та Мирослава Любачівського, архиєпископа Володимира Стернюка та єпископа Сетера Ортинського. Ця робота виконана в храмі на прохання його пароха та будівничого отця Любомира Ортинського.
Підсумовуючи, варто зазначити, що автори храмових поліхромій Львова 1990–2020-х років звертаються до різноманітних джерел натхнення, починаючи від архітектури і житія святих, акафістів, і закінчуючи подіями та персоналіями сьогодення. Це свідчить про освіченість, ерудованість, активну громадянську позицію та сміливість у творчих пошуках митців. Завдяки цьому ці поліхромії є цікавими для дослідників та корисними для вірян.
Богдан Зятик, мистецвознавець, член Наукового товариства імені Шевченка
