Учасники собору, який відбувся в Москві в 1666 році, визначили завдання московської православної Церкви словами: «Да розширяється православієм в род і род богохранімоє россійскоє царство» («Історія Церкви в Україні», о. д-р Юрій Федорів, ст. 221). Від того часу аж до наших днів московська Церква брала активну участь у здійснюванні загарбницьких плянів московської імперії.
Де ступала московська нога, там зараз же починались старання насильно підпорядкувати наших людей московській православній Церкві.
Тільки поглянути б на минулі століття — скільки то наших людей пропало в надрах московської Церкви; скільки відреклись рідного свого народу через приналежність до неї; скільки із них діяли і діють на шкоду українського народу, прийнявши добровільно ролю яничарів під впливом московської Церкви…
Ще й тепер, після всіх московських геноцидних злочинів, мільйони українців належать до парафій митрополії московської православної Церкви в Україні, хитро перейменованої на «Українську Православну Церкву» для замилення очей наших мало свідомих людей. Серед них є навіть багато таких, які добре знають українську мову. Але вони ще й далі належать до парафій цієї «Української Православної Церкви», яка підлягає московському патріярхові. Видно, мало із них здає собі справу з того, що важно є приглянутись цілій структурі тої Церкви, а не тільки орієнтуватись на священика, який є знаряддям московської Церкви. Через приналежність до тої чужої духовним змістом Церкви наші люди у великій більшості залишились обоятними, а то й ворожими до самостійности України, що й показалось під час недавно переведеного референдуму, що його вислідом була теж немало здивована преса вільних європейських держав.
Можна було сподіватись, що у зв’язку з новою ситуацією українці масово повернуть назад до своїх рідних Українських Церков. Під сучасну пору є можливість молитись і прославляти Бога в Українських Церквах, але многі наші люди, що їх москалі згірдливо називають хахлами, ще й далі є членами Церкви, яка підлягає московському патріярхові.
Йдучи по лінії церковно-політичних напрямних із 1666 року, московська Церква завжди була дуже помічною у поневолюванні інших народів, а в тому й українського. З бігом часу московській імперії майже вдалось проковтнути український нарід.
Але мимо брутальних московських злочинів, у висліді яких згинули мільйони українців, мимо постійного понижування й нищення нашої мови й культури, Україна відроджується і має можливість здобути незалежність, якщо більшість цю важливу справу буде піддержувати і в тому напрямі працюватиме.
В історії такі нагоди трапляються дуже рідко. При тому потрібно пам’ятати, що вирватись із московських кігтів нелегко. Тому так дуже важною є єдність всіх у цій незвичайно важній справі здобуття незалежности.
Згадаймо часи Гетьмана Мазепи. Була тоді можливість визволити Україну при помочі шведського короля Карла XII, але так більшість козаків, як і населення України, стала по стороні «православного царя» Петра І, знаного зі своїх жорстокостей супроти українського народу. Це один із доказів впливу московської Церкви в Україні та її видатної помочі у розбудові московської імперії.
А українці дуже дорого заплатили за програну битву під Полтавою. Платили протягом століть також їхні нащадки. Платили тортурами, вивозами, голодомором, розстрілами, концентраками також у нашому XX столітті. Чи ще мало тих страждань, щоб розкрились очі всім?!
Відіграла московська православна Церква теж дуже шкідливу ролю в часах відродження України під час Першої світової війни.
При тому потрібно завжди пам’ятати, що московській владі не можна вірити. Згадаймо про останні брутальні напади на самостійність Литви, згадаймо про розчавлені танками жертви.
Пора застановитись, яка майбутність, яка доля очікує наших дітей і внуків та їхніх нащадків. В союзі із Московщиною Україна пропаде. Тільки повна незалежність урятує її загрожене існування.
У великій журбі за дальшу долю українського народу хочеться отих, за термінологією д-ра М. Шлемкевича, загублених людей благати словами Т.Шевченка: «Схаменіться, будьте люди!..».
Дарія Кузик
