Про активну діяльність священицтва на просвітянській ниві можна судити з того, що на сорокалітньому ювілею «Просвіти» у 1908 році за значний вклад і заслуги перед нею серед 44 видатних просвітян. наділених титулом почесного члена «Просвіти», було 10 священиків і серед них: о. Йосиф Заячківський та о. Степан Качала — засновники Товариства, о. Йосиф Вітошинський — парох с. Денисів, о. Андрій Качала — парох с. Модиця, о. Омелян Левицький — парох с. Тартаків, о. Йосиф Шуховський — парох с. Братківці, о. Ізидор Воробкевич, поет і композитор з Буковини, о. Данило Танячкевич, о. Микола Устиянович, о. Іван Гробельський, доктор богословія. Всі ці заслужені мужі були справжніми подвижниками і видатними духовними та громадськими діячами, які вболівали за долю українського народу і віддавали йому свої сили.
Поява на митрополичому престолі графа Андрея Шептицького стала епохальною подією у житті не тільки Греко-католицької Церкви, а й всеукраїнської культури і її сіяча — «Просвіти». Глава нашої Церкви брав активну участь в роботі Товариства. Він підтримував його фінансово і своєю присутністю на засіданнях та всіляких імпрезах.
На сороколітньому ювілею «Просвіти» у Львові в залі «Сокола» Владика Андрей виступив з промовою, у якій звучали слова заохочення до плідної праці на просвітянській ниві. Зокрема він сказав:
«’Просвіта’ і Церква —це два бездонні джерела, з яких ніколи не висихала цілюща вода на рани нашого національного організму».
Плідну роботу у «Просвіті» проводили душпастирі у мойому рідному селі Любінь Великий, що на Городоччині. Читальня «Просвіти» тут була організована 21 травня 1897 року місцевим парохом о. Гелітовичем, який став її першим головою. Під його керівництвом читальня відразу розпочала велику культурно-освітню роботу, організувала бібліотеку і повела рішучу боротьбу з пияцтвом.
У 1910 році заступником голови читальні був доктор богословія о. Йосиф Боцян (він попросив, щоб його не обирали головою), який студіював богословські науки в Інсбруку, де захистив докторську дисертацію. Згодом він стає ректором Львівської духовної семінарії, а під час Першої світової війни, коли російські війська окупували Львів, разом з митрополитом Андреєм Шептицьким став заложником і був інтернований у Росію. По дорозі, у Києві, 23 вересня 1914 року митрополит Андрей висвятив о. Й. Боцяна на єпископа.
Особливого розквіту Любінська читальня набула з 1927 року, коли її очолив о. декан Іван Фединський — видатний духовний і громадський діяч. Він був довголітнім головою філії «Просвіти» у Городку, головою товариства «Сільський господар», головою «Українбанку» і членом повітових українських культурно-освітніх установ.
Під його керівництвом у Любіні розгорнулася широка просвітницька і національно-патріотична робота. У селянські хати під солом’яні стріхи поступово проникала освіта і зацікавлення до науки. Селяни сходились у домівках на розмову, (Народнього дому тоді ще не було), вчилися писати і читати і врешті почали замислюватися над тим, хто вони і звідки їхнє коріння.
Така активна діяльність о. Фединського була не до вподоби польським правлячим шовіністичним колам і вони увесь час переслідували його. За патріотичні промови його часто піддавали репресіям. У 1930 році в час пацифікації, коли пілсудчики вчинили криваву розправу над передовими селянами, пароха Фединського було заарештовано і він просидів у тюрмі в Городку шість місяців. Його зранено душевними ранами та інфарктами, серце не витримало переслідувань і перестало битися 20 грудня 1936 року на п’ятдесятому році життя.
Нині, у роки перебудови нашої незалежної держави, у роки, коли «Просвіта» відродилася і відновила свою діяльність, хочеться сподіватись, що духовенство нашої Церкви знову займе провідне місце на просвітянській ниві, сіючи і надалі серед народу зерна духовности, науки, культури і національного патріотизму.
А ми сущі віддаймо зараз любов і шану тим душпастирам, які колись очолювали просвітянські осередки і зробили неоціненний внесок в українську культуру та зберегли нашу націю від загибелі.
Володимир Лига,
член Клюбу греко-католицької-інтелігенції м. Львів.
