Дорогі Брати і Сестри в діаспорі!
Відходить в історію 1989 рік. Рік, винятково насичений подіями, динамічний національно-демократичними процесами, що стали віховими у відродженні української культури і мови, у розширенні та поглибленні усього суспільного буття народу.
Відбулися з’їзди товариств «Меморіял» і «Рідної мови ім. Тараса Шевченка»; видається величезна кількість позацензурних видань, газет, журналів, бюлетенів; проведено сотні мітингів. Нарешті на своєму установчому з’їзді ожила формальна організація — Народній Рух України.
Розробляючи стратегію боротьби за відновлення легального статусу і регабілітацію УКДеркви, ми заплянували проведення ряду великих Богослужень і процесів. Ці заходи перевершили усі наші сподівання. Грандіозна маніфестація у Львові 17 вересня, коли на вулиці міста Комітет Захисту УКЦеркви вивів понад двісті п’ятдесят тисяч людей, стала не лише вражаючим свідченням нашої сили, краси і величі українських традицій та обрядовости, але таким же вражаючим переконливим аргументом для властей про необхідність легалізації УКЦеркви.
1 жовтня на Богослуження в Івано-Франківську прийшло понад п’ятдесят тисяч вірних; 15 жовтня відбулися в Тернополі маніфестації і Богослуження, в яких взяло участь понад сімдесят тисяч людей. 1 листопада на Панахиду пам’яти Митрополита Андрея Шептицького та Українських Січових Стрільців зійшлося до семидесяти тисяч. Усі ті потужні маніфестації, розширені географічно, ще раз засвідчили численність і високу зорганізованість українських греко-католиків, але вже після 17 вересня ніхто не сумнівався, що УКЦерква таки буде легалізована у найближчий час.
Наша боротьба увінчалася успіхом. Оприлюднено постанову, що деклярує нам право на реєстрацію греко-католицьких громад.
У той же час це лише перший крок. Московське й імперське керівництво не звикло відступати і не спішить встановити історичну справедливість, добровільно і по-християнському повернути нам загарбані храми. Вони все ще хочуть почувати себе господарями на нашій землі. І куца деклярація на право реєстрації, хоч і відступ властей, але в той же час і образа та приниження нашої релігійної, національної і людської гідности, оскільки деклярація без повернення храмів та церковного майна нічого нам не дає. Те, що належало Церкві до 1946 p., мусить бути їй повернене, і ми з повною рішучістю мусимо добитися повної свободи.
На порядку дня ще один історичного значення акт. Це вперше за останні півстоліття на матірній землі готуємо проведення З’їзду українських греко-католиків. Створено оргкомітет і отримано благословення Владики Володимира. Відбулось декілька засідань під головуванням голови Комітету ЗУКЦ. Підготовка перейшла у стадію практичних рішень. Наближаються вибори, і тут Організація Руху досягла значних успіхів. Блок кандидатів від усіх неформальних Організацій солідарно протестують офіційному блокові партапарату.
1989 рік винятково насичений і ввійде в історію України, як рік переломний по національних процесах.
Українське національне відродження крокує до практичної стадії реалізації Нашої Великої Мети. Ми сповнені віри, що й українська Діяспора у духовному піднесенні і спільно з нами прямує до мети, що її визначило нам Провидіння.
Наближається Новий Рік, Різдво, Маланка, Водохрищі, наше національне свято Соборности Земель 22 січня 1919 p., як і трагедії боїв під Крутами. Усе це наша гордість, велич і біль.
Тож хай благословить Вас народжений Ісус добром, любов’ю, радістю, щастям. Хай сповняться усі Ваші думи і сподівання. Веселих колядок та щедрівок! Веселих свят! З Новим Роком! З Новим Щастям!
Христос Рождається!
Іван Гель, Голова Комітету Захисту УКЦеркви
