Дорогі Отці, Браття і Сестри!
Ми, українські владики, зібрані у вічному місті Римі на нашому Синоді під проводом Блаженнішого Кир Йосифа, радили над справами нашої Української Католицької Церкви, тепер линемо гадками до Вас усіх, як на наших рідних землях, так і повсюди, де лише живуть наші брати українці. В особливший спосіб обнімаємо Вас усіх нашою батьківською любов’ю в цей святочний різдвяний час. Наші серця дуже боліють долею страдальної Української Церкви під пануванням безбожного комунізму. Народ наш не має змоги зустрічати цей великий празник, як то було колись в Україні: нашими чудовими колядками, що ними ввесь наш нарід зустрічав прихід Спасителя. Від найменшої дитини до найстаршої людини, все вітало тими піснями народженого Божого Сина. Наші древні звичаї приводять нам на гадку тайну Його вбогого приходу на нашу землю: вертеп, що з ним наша молодь ходила по хатах колядувати, і звізда, що приводила нам на гадку цю ясну зорю, яка привела до Вифлеєму мудреців зі Сходу, щоб поклонились Божій Дитині, Предвічному Богові.
Відкривши наш Звичайний Синод Молебнем до Святого Духа й переславши привітання Синодальних Отців Святішому Отцеві, ми приступили до торжественного заперечення канонічности так званого Львівського Синоду з 1946-го року, де кількадесять священиків і вірних, під примусом безбожної влади, безправно проголосили «воз’єднання» нашої Католицької Церкви з православ’ям. Розважали ми і з болем серця згадували вашу неволю в нашій рідній Україні. Гляділи ми й на наше майбутнє, в надії, що вифлеємська Зірка звіщає нам кращу долю. Хоч на наших рідних землях наша Церква не має свободи, то ми тут бодай можемо свобідно рішати про долю й майбутнє нашої Церкви на поселеннях у широкому світі. Під головуванням нашого Блаженнішого Первоієрарха приготовляємо богослужебні книги й їхні переклади на українську мову. Розважаємо над побільшенням числа наших священичих і монаших покликань, бо сподіємось, що для нас виб’є година волі, і ми зможемо станути до відбудови Української Католицької Церкви. Намічуємо ролю мирян у нашій Церкві, щоб вони також могли якнайкраще причинитись до її віднови й росту. А найважніше те, що маємо на увазі українську родину й її краще майбутнє.
Як у часах Христа Спасителя, так і в наших, родинна мораль підупала. Йдучи за прикладом розгнузданого світу, й наші родини призабули на святу ціль подружжя, тобто на подружню любов, що об’являється в подружньому взаємному відданні і в овочі тієї взаємної неподільної любови — в новій людській істоті — в дитині. Християнське подружжя одержало особлившу ласку освячення, бо Христос підніс подружжя до святої Тайни. Подружжя віддзеркалює Його зв’язь із Його обручницею, Святою Церквою. Своїм приходом Христос освятив кожну родину, зробивши її знову первнем життя, в якому зосереджується Боже й людське співдіяння в приведенні на світ нового людського життя. Подругів Він усвідомив їхнього високого післанництва: служити Божій життєдайній силі в родженні нових членів Христового таїнственного Тіла й майбутніх жителів Небесного Царства. Бо одинокою ціллю і призначенням кожної людини є знову злучитись із Богом Творцем, від Якого вона вийшла, до Якого через ціле своє життя прямує, знаючи, що тільки в Ньому, в осягненні досконалого, відвічного Бога, зможе знайти своє повне вдосконалення. Тільки одинокий Бог, найвище, найдосконаліше, вічне буття, може заспокоїти людське неспокійне серце.
Зі своїм приходом на землю, Спаситель став для нас недосяжним, досконалим ідеалом кожної людини, подібно, як і свята родина стала ідеалом подружжя й родини, ідеал людини об’являється в її цілковитому відданні та повному підчиненні Божій волі. Про себе каже Спаситель: «їжа моя — волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити» (Йо. 4, 34). А на іншому місці: «Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене» (Йо. 5, 30). Щодо святої родини, то св. Йосиф обручник — це ідеал мужа, який своєю важкою працею заробляє на хліб насущний, щоб виживити й удержати родину. Про нього каже св. Письмо: «Йосиф, її чоловік, бувши праведним і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити» (Мт. 1, 19). Тобто він не дбав про себе самого, але про щастя порученої йому Пречистої Діви. А, одержавши від ангела об’явлення тайни воплочення Божого Сина, сповняє те все, що той післанець Божий йому приказує. А Пречиста знову, цей особливший посуд Божий, вибрана з-поміж усіх жінок, вища від усіх Херувимів і славніша від Серафимів, — це ідеал жінки. Вона, хоч як його перевищує своєю гідністю, шанує свого подруга й ставляє його перед собою на першому місці.
У житті людини, а передусім у подружньому й у родинному житті, найважнішою чеснотою є взаємна любов. Спаситель наш дуже часто говорить про неї й її розтягає на всіх людей без винятку, підкреслюючи дві заповіді любови: «Любитимеш Господа Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Любитимеш ближнього твого, як себе самого, іншої, більшої від цих, заповіді немає» (Мк. 12, 30-31). Тож звертаймось до нашого Отця Небесного, щоб найперше просвітив наші родини, щоб вони навернулись до Нього і знову стали осередком боговгодного життя. Щоб^у них виховувались діти у страсі Божім і в любові до Бога, нашої остаточної цілі. Щоб Він вилікував нас від самолюбної любови й навчив нас своєї Божої любови, якою б ми обнімали всіх людей без винятку, як братів наших. Бо Бог Творець є батьком нас усіх, а Христос Спаситель умер на хресті за всіх людей без різниці. Тому Він приказує нам усіх людей любити: «А я кажу вам: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають» (Лк. 6, 27; Мт. 5, 44). Наш Ісус Христос дає нам найкращий примір, як належить любити наших ближніх. Каже св. Йоан євангелист: «3 цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав свою душу; й ми також повинні класти за братів душі» (1 Йо. З, 16). Коли ж ми так любитимемо всіх ближніх, тоді по словам Спасителя «станемо синами Отця нашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт. 5,45). Бо ми всі одна велика Божа родина, Його діти, яких Він породив і до злуки зі собою, до Божого, вічного й безмежно щасливого життя в небі призначив.
Дальше родина повинна бути, передусім, огнищем правдивої християнської любови. Нею в особливший спосіб повинна відзначатись мати, що є неначе сонцем родини, щоб під проміннями її любови зростали діти й такою любов’ю самі сповнялись. Мати повинна дальше бути взором жертвенної, самопосвятної любови, бо вона, своєю безупинною працею й піклуванням, кожного дня жертвує себе своєму мужеві й дітям. Діти ж, у свою чергу, видячи цю її жертвенну любов, полюблять її. І ця жертвенна любов стане джерелом покликань до духовного й монашого життя. Цю взаємну любов Христос робить своєю новою заповіддю: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того всі спізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо. 13, 34-35).
Дозволь, Господи Боже, щоб Твій Єдинородний Син, який з любови до нас прийняв нашу людську природу й її смертю на хресті звільнив нас із кайдан гріха, з неволі диявола, зродився в серці кожного з нас. Щоб Він, перебуваючи в нас, переродив кожного і зробив нас Твоїми улюбленими дітьми. Бо, коли ними дійсно станемо й із довір’ям до Тебе про що-небудь проситимемо, те з певністю одержимо. Бо Син Твій так торжественно запевняє нас словами: «І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите» (Мт. 21, 22). Або на іншому місці: «І все, що поросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в ім’я моє» (Йо. 14, 13-14). Віруючи словам Твоїм, Спасителю наш, звертаємось до Тебе з вірою й надією, благаючи найперше: «Приверни святість нашим родинам! Дай, щоб молодь наша виховувалась у страсі Божому й у любові до Тебе й до Твого небесного Отця. А під кінець, приверни волю нашій многострадальній батьківщині. Бо Ти створив людину вільною й бажаєш, щоб вона жила вільним життям і свобідно віддавала Тобі хвалу на землі, яку Ти відав їй на власність».
Як то є в нашому звичаю, з нагоди Різдва Христового, ми, ваші Владики, зібрані на Синоді, разом із Блаженнішим Отцем Кир Йосифом, складаємо вам усім наші щирі, сердечні побажання веселих і щасливих Різдвяних Свят, щоб Христовий мир, про який співали ангели, запанував у наших громадах по всіх краях українського поселення, як і каже ця ангельська пісня: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління». Хай новонароджене Дитя Ісус, Син Превічного Бога, благословить Вас усіх своєю всесильною правицею, хай скриває Вас усіх із вашими родинами у своєму Серці, щоб Ви там у Ньому безпечно перебували через ціле ваше туземне життя, а після смерті вдостоїлись Його Царства Небесного.
ХРИСТОС РОДИВСЯ — СЛАВІТЕ ЙОГО!
Йосиф Патріярх і Кардинал
і Синод Владик Помісної Української Католицької Церкви
Дано в Римі, дня 2 грудня р. Б. 1980
