Дорогі у Христі Брати і Сестри!
Глибоке розуміння пришестя на землю Сина Божого та причини й обставини, в яких ця подія сталася, виявив геній Українського народу в неперевершених колядках, оздоблюючи різдвяні церковні піснопіння чародійними мелодіями. Так само і Вселенська Православна Церква кличе своїх вірних у Свято Різдва Христового: «Весело заспівайте, люди, Він бо прославився!» (1-ша пісня різдвяного канону).
І ось тут стає питання: — чи може теперішнє людство свобідно переживати радість народження Сина Божого та вільно і з захопленням відозватися на заклик Церкви: «Весело заспівайте, люди!»?
Чи наша радість у сучасну пору може бути повною і безмежною, бо тільки до такої кликав св. Апостол, звертаючись до перших носіїв імени Христового?
Болісно й гірко ствердити, але в теперішню пору не маємо святочної радости, нема тепер і захоплюючого чару видимих символів і звичаїв Різдва, нема і всенародніх та родинних обставин, щоб «Літо Господнє було приємним». Навіть надії нема, щоб «відпущені були змучені на волю, сцілені розбиті серцем, сліпі прозріли б» (Лук. IV, 18-19). А не тому, що живемо в добі подібній до тієї, в яку прийшов до знесиленого й зболілого людства Син Божий, в добу, яку згадана вище колядка змальовує так:
«Ірод вельми засмутився,
Що Христос — Цар народився…
Ірод плаче і ридає,
Свої слуги розсилає,
Христа вбити шукає.
Слуги приказ виповняють —
Малих дітей убивають.»
Чи ж не прикметне це нашим часам? Чи жах, після вістки про народження Христа, що сціплював кров у жилах тодішніх матерів, не присущий нашим матерям і дружинам у теперішнє «Літо Господнє» 1975-те? Чи не в багатьох з-посеред нас терпне нині мозок від вісток про нелюдське знущання над людиною в країні жаху і сліз, у країні, що сховалася під апокаліптичною назвою СССР? Чи не знерухомлює цілу істоту думка про можливу дуже недалеку всесвітню пожежу, що, як заповідають, спопелить на цей раз усе і вся на землі? Ці питання стають напередодні цьогорічного Різдва перед кожною думаючою людиною, дощенту знесиленою зневагою до неї володарів сучасного світу.
«Ой видить Бог, видить Творець, що світ погибає,
Архангела Гавриїла в Назарет посилає»
Ці питання стають і перед українським народом, злою долею найбільше знесиленого й приреченого на безмежні в часі терпіння. Адже, чи, поза українським народом, має який інший народ у світі аж стільки розсіяних по ньому та поділених і роз’єднаних не тільки простором, але й мурами в’язниць, катівень та дротяними загорожами концтаборів, які теперішній Ірод, ось уже понад півстоліття, заселює мільйонами найкращих синів і дочок України?
Знерухомлює нашу думку в цьогорічне Різдво й неспроможність нашого покоління «віру рятувати», саме тоді, коли — «гине слава Батьківщини, немає де дітись… виростають не хрещені козацькії діти», як ствердив це при іншій нагоді геніяльний Тарас Шевченко, оплакуючи Україну XVII століття. Чи не подібне спустошення в душах наших внуків і дітей бачимо і тут, ніби у вільному світі, і там на Україні; тут з переситу, а там з волі і сили московських богоненависників і поневолювачів?
Такі важкі думки тиснуть на душу в цьогорічний Свят-Вечір і на порозі чергового Нового Року та не дають нам змоги не тільки «про вишнє думати, а й про те, що на землі». (Колос. З, 2).
Проте — минали віки, змінялись покоління, з’являлись і зникали цілі народи, падали престоли і держави, а люди й досі не забули про пришестя на землю свого Спасителя. Навіть сьогоднішнє, в значній мірі розхристане людство не може відірвати себе від надзвичайної своїм змістом події — З’явлення Христа. Щобільше, навіть літочислення своє ще й досі веде людство від дня народження Сина Божого, а кожнорічна Віфлеємська Зірка приваблює кожного, що не стратив образу і подоби Божої. Та, не тільки приваблює, а й показує шлях до оновлення й спасіння.
Таким найпевнішим дороговказом була від віків Віфлеємська Зоря й на шляху буття українського народу та його прадідної Святої Української Православної Церкви. Щоправда, цей шлях був посіяний терниною і камінням; — були часи страшного лихоліття, коли здавалося, все гине, коли переважали ті, що не пізнали Христа й не прийняли Його. (Іоана, 1, 10-11). Одначе, світильник Віфлеємського Сяйва постійно підсилювала наша Церква-Мати, а сяйво викликувало у серці навіть найбільш збайдужілих любов, що владна гори перевертати. Найсумлінніші носії такої любови, — праведники, страдники і мученики народу нашого, ставали прикладом для інших, що, разом з ними, згортали з шляху тернину й каміння та прочитували шлях у світле й радісне майбутнє нашого народу, а з ним і всього людства.
Знаємо і до болю гостро відчуваємо, що і на сьогоднішньому етапі буття української нації знову повно колючої тернини і гострого каміння та що знову найтемнішим серпанком прикрите від нас майбутнє. Але, і в цей грізний час, народжений для нашого спасіння Христос, піклується нами і, водночас, кличе йти за прикладом тих найкращих синів і дочок українського народу, що полюбили Народженого більше від самих себе та пішли за Його заповітом про любов до найближчого ближнього, пішли не зважаючи на муки і знущання, на поневіряння у в’язницях, на гірку невільничу самотність та постійну загрозу їхньому життю.
Залишається лише, щоб усі ми, особливо ж на вольній волі сущі, відкрили у цьогорічне Свято Різдва Христового свої серце й розум для благань мучеників і страдників України, що з далеких північних в’язниць і катівень кличуть нас до оновлення, духовної єдности, національної солідарности, громадської однодумности та миру і всеохоплюючої любови. Не запишімося же глухими і байдужими на цей поклик, — обнімімо думками в цьогорічний Свят-Вечір страдників українських та, разом з ними, єдиним серцем і єдиними устами звернімось до Христа Спасителя з благанням:
«Ой, Ти, Христе — Царю, просимо всі нині, Даруй волю, верни славу нашій любій Україні!» Крім усього, постійно пам’ятаймо, що Христос «довго терпить нам, не хотячи, щоб ми загинули» (2 Пет. З, 9). Решта ж залежить лише і виключно від нас самих.
ХРИСТОС РОДИВСЯ — СЛАВМО ЙОГО!
З любов’ю у Христі
+ Митрополит Мстислав
+ Архиєпископ Сильвестер
+ Архиєпископ Орест
+ Архиєпископ Марко
+ Єпископ Константин
+ Єпископ Володимир
Січень 1975 р.
