Мирянський З’їзд Української Католицької Церкви в ЗСА, що відбувся 10 червня 1971 року в присутності понад 750 представників осередків та учасників-гостей, у глибокій тривозі за сучасне і майбутнє Помісної Української Католицької Церкви, головно в Америці, обміркував її теперішній стан та наявну кризу і прийняв наступні резолюції, як постанови до виконання керівним чинникам мирянського руху та напрямні дальшої діяльности, а також як голос організованого мирянства перед власною церковною владою та зовнішніми чинниками.
І. Привітання і звернення
Насамперед Мирянський З’їзд в глибокій відданості вітає нашого незламного Ісповідника Віри, Голову Помісної Української Католицької Церкви, Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого, уважаючи Його сьогодні В’язнем Ватикану у кардинальській пурпурі. З’їзд висловлює глибоке співчуття своєму Первоієрархові у його теперішньому положенні і заявляє йому повну підтримку, пошану та безумовну лояльність .
Водночас З’їзд прохає Блаженнішого Йосифа передати на руки Вселенського Архиєрея Папи Павла VI заяву нашої вірности з одночасним висловленням жалю, що Святіший Отець досі не виявив належної уваги до наших проблем та не вислухав наших багатьох прохань.У нашому спорі з Ватиканською адміністрацією очікуємо справедливого і прихильного до нас ставлення Батька усіх християн. Ще і ще раз апелюємо, щоб багатократні наші прохання, Ієрархії, священства і мирян, були прихильно полагоджені.
З’їзд прохає Блаженнішого Йосифа, Голову Архиєпископського Синоду УКЦеркви передати привітання та запевнення відданости і підтримки тим Високопреосвященнішим і Преосвященним Митрополитам, Архиєпископам і Єпископам, які далі беззастережно стоять на засадах помісности та дійсности постанов ІV Архиєпископського Синоду.
Вітаємо через Блаженнішого Верховного Архиєпископа та в його особі нашу Мученичу Церкву, її Владик, а найперше Ісповідника Віри, в’язня Владику Василя Величковського, переслідуваних священиків, ченців і черниць та мирян Церкви в Україні. Клонимо голови перед світлою пам’яттю Мучеників за віру та тих, що по-геройськи відстоювали і відстоюють права Рідної Церкви та свого народу.
По-братньому вітаємо Ієрархію, священство і вірних Української Православної Церкви різних юрисдикцій, бажаємо їм єдности і тривалого росту та розквіту, а водночас висловлюємо солідарність в обороні традиційних прав і самобутности проти різних зазіхань збоку. Бажаємо православним братам чимскорішого завершення їхніх церковних одиниць в єдиній Українській Православній Церкві.
З’їзд висловлює признання тим громадським, культурним, політичним, молодіжним та професійним організаціям, які в останні важкі часи для УКЦеркви виявили повну солідарність з мирянським рухом та спільно стали на захист прав і українського характеру нашої Церкви.
З’їзд щиро вітає усіх мирян та мирянські організації УКЦеркви, які віддано і однодушно станули в обороні загроженого існування нашої Церкви та проти різних зазіхань на її цілість і помісність так з-зовні, як і проти внутрішніх шкідливих проявів.
Мирянський З’їзд з признанням стверджує, що змагання українців католиків, головно в Америці, очолене Товариством за патріярхальний устрій УКЦеркви,
за привернення і дійсність історичних прав нашої Церкви,
за здійснювання постанов ІУ Архиєпископського Синоду,
за Помісність УКЦеркви з патріярхальним устроєм,
за єдність нашої Церкви в діяспорі та за її єдність з Матірною Церквою в Україні,
за мир і спокій у нашій Церкві, і врешті,
за завершення нашої Церкви Київсько-Галицьким Патріярхатом,
становить новий період в історії нашої Церкви та стали великим всенародним рухом, що вони провадять гідно і відповідально та що ці змагання будуть далі продовжуватися при ще більш масовій підтримці священства і вірних аж до переможного кінця.
II. УКЦерква і Ватикан
Мирянський з’їзд стверджує, що Ватіканська Курія, а зокрема Священна Конґреґація для Східніх Церков, очолена кард. Максиміліяном де Фюрстенберґом, цілим рядом актів нарушує помісні права нашої Церкви, односторонньо вмішується в її внутрішню автономну самоуправу, розіграє окремих єпископів за засадою «діли і пануй» та своїми актами виразно діє на шкоду нашої Церкви на українських землях, а також в розселенні.
Зокрема обвинувачуємо чинники Східньої Конґреґації, як також інших куріяльних органів в наступному:
а/ Кард. Фюрстенберґ відмовився визнати і заперечив дійсність ІV Архиєпископського Синоду УКЦеркви, для чого надужив авторитет Папи Павла VІ;
б/ Цей сам префект Східньої Конґреґації всіляко домагався від єпископів УКЦеркви не визнавати і не здійснювати постанови Синоду, а з цією метою спеціяльно приїхав до Америки в грудні 1969 року;
в/ Східня Конґреґація проти волі Верховного Архиєпископа призначила для українців греко-католиків у Чехословаччині за ординарія словака о . І. Гірку, понизивши живого Ісповідника Віри, Владику Василя Гопка;
г/ Східня Конґреґація та Секретаріят Стану практично нічого не роблять, щоб відновити ієрархію нашої Церкви в Польщі та забезпечити понад 300 тисячам наших вірних нормальну душпастирську опіку. В цьому відношенні вони годяться з польською ієрархією, щоб час розв’язав це питання, а саме включенням цих наших вірних в Римо-Католицьку Церкву Польщі;
д/ Префект Східньої Конґреґації відомий із своїх відкритих пропозицій та практичного сприяння асиміляційним течіям в нашій Церкві в розсіянні; Східня Конгрегація всіляко сприяє денаціоналізації нашої Церкви та її відокремленню від духового пня материка;
е/ Декан Колеґії Кардиналів і колишній префект Східньої Конгрегації, кард. Євген Тіссеран глибоко образив українців та УКЦеркву, заперечуючи їм історичні права, а навіть національну назву;
є/ Ватиканські чинники, а особливо Секретаріят Стану та Секретаріят в справах християнської єдности ведуть діялоги з совєтським урядом та Московською Патріярхією з відкритою шкодою для самого існування Української Католицької Церкви; архиєп. Кассаролі з нагоди недавних розмов у Москві взагалі не порушив питання українців католиків, не домагався для них легального існування як релігійної спільноти;
ж/ Навпаки, є познаки, що за ціну сповидних концесій для римо-католиків, Ватикан готовий прийняти насильну ліквідацію УКЦеркви в 1946 і 1949 рр. за доконаний факт. Присутній на Московському Синоді та інтронізації патріярха Пімена в травні 1971 р. кард. Віллебрандс немов би своєю мовчанкою ствердив цей факт в ім’я фальшивого «екуменізму».
з/ Політика Ватикану у відношенні до нашої Церкви в розсіянні так само диктується вимогами Москви послабити нашу Церкву, звести її до додатків до місцевих Римо-Католицьких Церков, не допустити до її єдности і помісности та применшити її вплив на вірних підпільної УКЦеркви в Україні; звідсіль і остання заборона нашому Первоієрархові здійснювати свої патріярхорівні права, відвідати вірних у Північній Америці та скликати черговий Синод.
В обличчі цього, Мирянський З’їзд гостро засуджує таку політику Ватикану, головно Східньої Конґреґації, закликує всю нашу Ієрархію зрозуміти, що це є крайньо шкідлива політика для самого існування і майбутнього нашої Церкви, та апелює до Папи Павла VІ доручити усім чинникам Курії докорінно зревідувати своє ставлення до нашої Матірної Церкви в Україні та до наших церковних одиниць у розселенні.
У зв’язку з тим, що в дусі Декрету про Східні Церкви нашій Церкві належиться патріярхальний устрій та що вона вже поробила відповідні кроки для свого уконститування як самоуправна східня Церква, частина Вселенської Церкви під учительським урядом і духовним проводом Вселенського Архиєрея, З’їзд постановляє виповісти всяку адміністративну зверхність чинникам Східньої Конґреґації і секретаріятів.
Разом з тим Мирянський З’їзд постановляє, що зверхніми органами Української Католицької Церкви є Верховний Архиєпископ з патріяршими правами та його Архиєпископський Синод. З Святішим Отцем та органами Апостольської Столиці наш Верховний Архиєпископ та Синод зносяться безпосередньо та для цього покликують відповідний орган згідно з східнім правом і традицією.
Мирянський З’їзд протестує проти ігнорування Ватиканськими чинниками факту ліквідування Москвою Берестейської Унії, а разом з тим заявляє, що акт приступлення наших предків до єдности з Вселенською Католицькою Церквою з-перед 375 років далі дійсний та що наше внутрішнє життя, церковну організацію, літургічну дисципліну та обряд будемо далі ладнати на підставі Берестейської угоди.
З’їзд Мирян рішуче протестує проти свавільних кроків Ватиканської Курії, яка заборонила Блаженнішому Верховному Архиєпископові виїхати кінцем травня цього року до Канади на запрошення місцевої ієрархії та вірних. Безпрецедентний факт фактичного ув’язнення Первоієрарха нашої Церкви в палатах Ватикану гостро натавровуємо перед світом. Сумління українського народу в батьківщині та в розсіянні та його прихильність до Святої Столиці не могли бути нічим більше діткненим, як саме цим зухвалим актом Ватиканських бюрократів. У справі дезінформації та маніпулювання; вістками про заборону виїзду приймаємо окремо постанову.
III. Ієрархічні церковні відносини в Америці
Мирянський З’їзд далі стверджує, що політику Ватикану, а зокрема кард. Фюрстенберґа в Америці і нашій Філядельфійській Митрополії провадить Митр. Амврозій Сенишин, який для цього приєднав собі двох інших єпархів – Стемфорду і Шікагівської єпархії Св. Миколая. Будучи головним спричинником теперішнього заколоту, роз’єднання та згіршення вірних в рядах нашої Церкви в Америці, митр. Сенишин зокрема поробив такі акти чи потурав певним явищам:
а/ Увесь час явно виступав проти руху за помісність та за піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату;
б/ Навмисно не брав участи в ІV Архиєпископському Синоді, не підписав його постанов і їх не здійснював;
в/ Публікував заяви, що приєднується до постанов Синоду, коли в дійсности це було тільки окозамилювання;
г/ Ініціював та був у змові творення окремої Американсько-Візантійської Церкви і діяв на відірвання наших єпархій від Помісної УКЦеркви; чинив спроби утворення Візантійського патріярхату в Америці;
д/ Домігся іменування Східньою Конґреґацією двох єпископів-помічників, чим явно діяв проти постанов і духу Синоду; провів їх свячення без згоди Верховного Архиєпископа та проти волі мирян;
е/ Цілим рядом своїх поступувань супроти священиків і вірних, своєю февдально-бюрократичною методою управління та автократичним ставленням до підвладних, своїм явним визовом авторитетові Верховного Архиєпископа і Синоду, причинився до церковного розбиття, повного хаосу, втрати суспільної моралі, громадського упадку, ставлячи свої особисті амбіції і таємні пляни понад усе.
Тому Мирянський З’їзд, уважаючи Митр. Амврозія Сенишина головним відповідальним за все лихо, яке сталося на протязі останніх кількох років у нашій церковній провінції, включно і з останньою кризою, причиненою іменуванням двох єпископів-помічників, заявляє, що він втратив всяке довір’я у великої частини духівництва та мирян і як такий не може далі виконувати своїх Функцій Митрополита. Уважаємо, що для добра нашої Української та Вселенської Церкви Митр. Сенишин повинен чимскоріше зрезигнувати з керівництва Митрополією та передати свій високий церковний уряд до диспозиції Архиєпископського Синоду.
Тому що обидва єпископи – Кир Йосиф Шмондюк та Кир Ярослав Ґабро так само втратили довір’я через свою співдію і пособлення роз’єднувальній акції митр. Сенишина, З’їзд заявляє, що до часу їх повної переорієнтації публичними заявами та на ділі щодо підтримки Верховного Архиєпископа і Його Синоду та до часу виявлення готовости співпрацювати з мирянським рухом в напрямі відновлення нашого церковного життя, їм відмовляється моральної підтримки.
Обидвох насильно свячених, під охороною поліції та під виклики мас «негідні», священиків Івана Стаха та Василя Лостена Мирянський З’їзд не визнає українськими католицькими єпископами до часу, поки їх призначення і вибір не залегалізує Архиєпископський Синод. При цьому З’їзд стверджує, що їхнє поквапне «свячення» під тиском і за намовою Східньої Конґреґації та митр. Сенишина поважно відстрочило можливість Синоду. Прийняттям пропозиції Блаженнішого обидва кандидати мали історичну нагоду рятувати свою репутацію та піднести престиж нашої Церкви. Своїм поступуванням вони стали по стороні противників нашої Церкви .
ІV. Потреба відновлення та розвитку українського кат. церковного життя в ЗСА
У зв’язку із загальним погіршенням відносин по наших парафіях, занедбанням обрядових справ і при потуранню латинізації та денаціоналізації українського характеру нашої Церкви й шкільництва, як також у зв’язку із витворенням відносин у випадку священства, до якого єпископи ставляться бюрократично і вимагають бути знаряддям для «адміністрування душ», Мирянський З’їзд глибоко затривожений сучасним і майбутнім нашої Церкви в Америці. УКЦерква в Америці не прийняла самостійно і свідомо духа Ватиканського Собору, як також не включила себе в самоорганізацію на засадах помісности та патріярхального устрою. Якщо наша Церква має зростати, зберегти себе та колись стати основою і джерелом для відродження християнства в Україні, вона мусить розпочати поважну внутрішню реорганізацію та зміну всієї настанови.
Владики, священство і вірні повинні знайти нову візію та властиві нам форми вияву церковного життя, а головно відродити в собі справжню українську духовість. В деяких проявах нашого життя можна спостерігати здорові почини і їх ми підтримуємо. Зокрема:
1. Стверджуємо як надзвичайно позитивний факт самоорганізацію українського священства у формі Товариства Святого Андрея. З’їзд висловлює повну підтримку і готовість мирян співпрацювати з організованим українським священством в реалізації постанов Архиєпископського Синоду та в ділі відновлення нашого релігійного життя по парафіях. Радіємо, що близько 80 священиків нашої митрополії зайняли рішуче і гідне становище до Владик УКЦеркви в актуальних справах нашої церковно-релігійної дійсності. Учасники з’їзду висловлюють окреме признання тим священикам, які разом з мирянами не завагалися виразно і публично боронити прав і помісности УКЦеркви в останніх критичних місяцях і тижнях.
2. З’їзд мирян визнає пекучу потребу підготовки відповідних священичих кадрів для нашої Церкви, вихованих і вишколених у правдивому східньому дусі та в українській духовості. Серед нашої молоді повинні знайтися молоді кандидати до священичого стану в одруженому або неодруженому стані. Наше священство, мирянські та громадські чинники повинні подбати про гідне священиче доповнення. Для допомоги священикам повинен бути відновлений традиційний у нас дияконський сан. Мусимо подбати щоб знайшлися відповідні фонди для доброго виховання наших священиків поза контролею чужих чинників.
З’їзд з притиском стверджує традиційне право нашої Церкви на жонате священство поряд, із неодруженим. Протестуємо проти найновішої заборони Східньої Конґреґації канадійським Владикам висвячувати одружених кандидатів у священичий сан.
3. З’їзд визнає потребу звернути увагу на катехізацію і релігійне виховання наших дітей в українській мові та на знання справжнього українсько-східнього обряду. Нашою девізою має бути: Українській дитині – Слово Боже українською мовою і в чистому українському обряді. Взагалі для всіх нас – священства і вірних – визначуємо як важливий наказ часу обрядово-релігійну віднову як запоруку нашої самобутності і витворення власного духового обличчя Нашої Церкви.
4. З’їзд домагається, щоб у парафіях, де самовільно введено англійську мову до Богослужень, усунути цей засіб «візантійщення», а щоб священики поступово впроваджували живу українську мову при повній пошані до церковно-словянської мови в Богослуженні. Лише ці мови можуть бути літургічними в нашій Церкві. Інакше, наша Церква перестане бути і українською, і східньою. Для наших вірних, які не володіють як слід українською мовою, треба впровадити поступово вишкіл та відповідні паралельні переклади і допомогти їм, щоб могли брати участь в Богослужбі у рідному обряді та вживаючи священну мову батьків.
5. З’їзд Мирян схвалює думку про творення при парафіях церковних братств, що мали б співпрацювати з священством і церковним проводом над відродженням і розбудовою нашого церковного життя. Ці Братства мали б водночас відродити традицію тих організацій, які боронили загрожені інтереси нашої Церкви і народу в минулому. Ці Братства були б допоміжними при переведенні економічних санкцій проти тих церковних чинників, які не здійснюють постанови Архиєпископського Синоду та не стоять на становищі помісних прав і патріярхального устрою.
6. З’їзд закликає мирян масово вступати та активізуватися в Існуючих церковних організаціях, вливаючи до них українського змісту, а також надаючи їм українських традиційних зовнішних форм /Братства, Сестрицтва/. Зокрема належить свідомим мирянам входити до церковних комітетів /чи парафіяльних рад/ та спільно з священиками працювати в адмініструванні парафіяльних справ. Домагаємося, щоб Церковні Комітети /Парафіяльні Ради/ були вибирані загалом парафіян, а не призначувані священиками.
7. Рівнож цей З’їзд стверджує, що з метою кращого зв’язку й інформації загалу про єпархіяльні справи та з метою участи священиків і мирянства в управлінні єпархіями, повинні бути створені Єпархіяльні Ради, складені із священиків та мирян за відповідним ключем, які стали б спочатку допоміжним адміністраційним органом, а згодом мали б вирішальний голос в адмініструванні єпархіяльних справ. Це, без сумніву, привело б до ефективнішого церковного управління, тіснішої співпраці між різними чинниками в Церкві й усунуло б закид про автократичні методи керування єпархіяльними справами та про нераціональну фінансову господарку збоку єпископів.
8. Для переведення в життя цих адміністративних реформ та загальної демократизації церковного управління, З’їзд уважає, що повинен бути опрацьований спільно єпископами, представниками священиків та мирян Правильник діяльности парафіяльних і єпархіяльних органів. Дотеперішній правильник /статут/ про церковні комітети перестарів та не відзеркалює нового духа в Церкві.
9. З’їзд Мирян стверджує, що єпископи в окремих випадках поводяться невідповідно з священиками, стосуючи супроти них несправедливі санкції, зокрема, якщо священики беруть участь в діяльності руху за помісність та вільно висловлюють свої погляди. Учасники З’їзду засуджують таке ставлення єпископів і настоюють на свободі в Церкві не лише мирян, але й священиків. Переношування з парафій, усування небажаних елементів без належного процесу, фаворизування «послушних» супроти незалежнодумачих, всякі пресії та санкції – є дотеперішніми практиками наших єпископів. Священики не мають відповідного органу апеляції, а навіть вислухання. Така атмосфера залякування, підозріння і таємничости витворює нездорові відносини, в яких породжується кар’єризм, опортунізм і гіпокризія. Домагаємося, щоб у наших єпархіях, згідно з розпорядженням декретів Другого Ватиканського Собору та згідно з духом нашої Церкви, постали Ради Пресвітерів і були опрацьовані спільно із священиками відповідні правильники, які забезпечать священикам права рекурсу проти несправедливого рішення єпископів та належний процес при всякому дослідженні.
10. Тому що в парафіях і єпархіях УКЦеркви в Америці не допускають до голосу в фінансових справах вірних та що господарювання фондами відбувається на власну руку більшости парохів і єпископів, що немає розподілу прероґатив між єпископом і парафіями, та тому що не подається регулярно публічних звітів про фінансовий стан наших церковних одиниць, переорганізація всієї системи господарення, контролі та звітування про фінанси та майно УКЦеркви вцілому та в парафіях стає невідкличною справою. Зокрема в теперішній ситуації, коли фінансова безконтрольність дає можливість єпископам і священикам ігнорувати мирянство в його змаганні до помісности, цей З’їзд уважає, що повинні бути вжиті екномічні санкції супроти тих єпископів і священиків, які противитимуться накресленій тут фінансово-адміністративній формі та не підпорядковуються постановам Архиєпископського Синоду й відмовляються співпрацювати із мирянськими чинниками. У цій справі З’їзд приймає окрему постанову та закликає розпочати економічні санкції в залежності від місцевих умов у порозумінню з прихильними священиками або ж проти волі тих, які цього не приймають. Економічні санкції впроваджуються не з метою зменшення жертвенности на церковні цілі, а навпаки, для їх збільшення, головно на ті установи та призначення, які зміцнюють силу й організацію нашої Помісної Церкви та її складових одиниць в Америці.
З’їзд постановляє, що тепер схвалені екномічні санкції можуть бути відкликані або змінені лише вміру зміни настанови та політики церковних чинників у цій країні в дусі цих резолюцій.
V. Мирянський рух
З’їзд Мирян стверджує, що за останні роки розвинувся та зріс у поважну силу мирянський рух українців католиків, який зродився як рух оборони та змагання за помісні права нашої Церкви, а сьогодні перетворюється на чинник відродження і віднови УКЦеркви в дусі постанови IV Архиєпископського Синоду та Соборових ухвал.
1. Зокрема З’їзд Мирян схвалює дотеперішню діяльність, акції та ініціятиву Товариства за патріярхальний устрій УКЦеркви, висловлює повне довір’я його проводові та закликає до дальшого ведення систематичної й рішучої акції на різних відтинках у напрямі осягнення намічених цілей цього руху. Уважаємо, що Товариство повинно далі розбудовувати мережу своїх відділів по всій Америці, творити на регіональній базі окружні чи деканальні комітети товариств та зміцнити адміністративно свою централю.
2. З’їзд стверджує пекучу потребу знайти спільну мову та співдію з українськими католиками, уродженими в Америці та їхніми дітьми, предки яких були засновниками та будівничими українського церковного життя в цій країні. Серед них потрібно спопуляризувати ідеї мирянського руху та їх активно включити в нашу спільну акцію.
3. З’їзд з приємністю констатує, що в мирянському русі за помісність і патріярхат дедалі активніше бере участь молодь, головно студентство. Підтримуємо Студентські Комітети ад гок за патріярхат УКЦеркви та їхню публікацію «Криза». Заохочуємо, щоб по всіх осередках потворилися такі комітети, які тісно співпрацювали б з місцевими товариствами за патріярхальний устрій. Подаємо дружню руку співпраці нашим молодим друзям, синам і дочкам, з якими разом бажаємо змагатися за краще завтра нашої Церкви.
4. З’їзд вітає активізацію в мирянському русі українського жіноцтва, зокрема в тих осередках, де жіноцтво взяло ініціятиву й організацію збірки фондів на «Патріярший Фонд» або на фонд «Церква в потребі». У цьому українські католицькі жінки заслуговують на повну підтримку; в осередках, де досі ще не розпочато організованої та масової акції збирання фондів на потреби Верховної Архиєпископії, рекомендуємо саме таку форму організації збіркових комітетів, що вже виправдалося в кількох осередках.
5. З’їзд Мирян схвалює ініціятиву довести до проведення Першого Конгресу Українців Католиків в Америці та уповноважує керівні чинники мирянського руху покликати Ініціятивний Організаційний Комітет такого Конгресу, що розпочав би новий період у житті української католицької спільноти в цій країні та надав би новий і творчий напрям нашій Церкві в Америці, частині Помісної й єдиної Української Католицької Церкви у світі.
6. Для заманіфестування нашого прив’язання і підтримки ідеї помісности та синодального правління нашою Церквою, З’їзд постановляє у другу річницю Архиєпископського Синоду в жовтні цього року, провести Дні Помісности УКЦеркви по наших парафіях або деканальних осередках. Цьогорічні відзначення цих Днів мають стати черговою релігійно-національною маніфестацією нашої підтримки Синодові, Верховному Архиєпископові та повним ствердженням наших змагань за здійснення помісности та завершення структури УКЦеркви патріярхальним устроєм.
7. З’їзд з вдоволенням відзначує активність українських католицьких мирян в інших країнах в тій самій площині оборони наших прав та змагання за патріярхальний устрій, стверджує потреби більшої співпраці та координації дії, як також закликає до посилення активности на різних відтинках. Однією з форм координації являється Світове Товариство за патріярхальний устрій, яке підтримуємо та закликаємо до більшої ініціятиви й пожвавлення дії в країнах поза Північною Америкою.
VI. Громадський сектор
1. З’їзд Мирян висловлює признання тим громадським і політичним чинникам, які за останній час стали в ряди активних борців за права нашої Церкви, головно відзначає виразне ставлення наших громадських централь до подій довкола філядельфійських «свячень». Солідарність громадських організацій із мирянським рухом є для нас поважним досягненням, бо саме на розбіжності поглядів і тактики наші противники спекулювали й намагалися роз’єднати українську спільноту.
Так само з признанням відзначуємо прихильне реферування і підтримку мирянських позицій більшістю нашої преси. З’їзд далі закликає пресові органи та працівників пера гідно виконати обов’язок вояків слова в обороні української релігійної та національної правди. Ту пресу, головно контрольовану єпископами, яка не лише виявила ворожість до мирянського руху, але й систематично порушувала основні вимоги журналістичної етики /об’єктивного інформування/, натавровуємо та закликаємо українську громаду до її бойкоту.
Мирянський З’їзд стверджує, що змагання за високі цілі – помісність УКЦ і її патріярхальний устрій – є справою і добром усієї організованої української спільноти. Їх успіх залежить від добре обдуманої і плянової координації цілости акції та змагань в Америці і поза нею. З’їзд закликає Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви спільно плянувати та переводжувати в дію різні акції з усіми заінтересованими чинниками, включаючи до співпраці центральні громадські, а де треба, й політичні організації, які стоять на тих самих ідейних позиціях щодо ПОМІСНОСТИ и ІСТОРИЧНИХ прав нашої Церкви. Співпраця та координація повинні відбуватися на базі діловости, спільного й узгідненого плянування, розподілу ролей та виключення з патріярхально-церковної акції всяких посторонніх інтересів.
Мирянський З’їзд стверджує з прикрістю, що голова Конгресового Комітету, Лев Добрянський взяв участь у свяченні номінатів оо. І. Стаха та В. Лостена, помимо неґативної резолюції Екзекутиви та Політичної Ради УККА. Л. Добрянський заявив себе по стороні порушників правопорядку у нашій Церкві та дав моральну підтримку тим, що діють,на шкоду нашій Церкві в Америці, чим він себе здекваліфікував як громадський діяч і лідер Американської України. Беручи до уваги попередню політику Л. Добрянського в церковних справах та його останній вилом в одностайному громадському становищі щодо «свячень», З’їзд стверджує, що Л. Добрянський втратив довір’я української громади в Америці і тим став негідним виконувати високий пост голови УККА. З’їзд домагається негайної резиґнації або уступлення Л. Добрянського із становища голови цієї установи.
VII. Кінцеві ствердження
В обличчі сучасних загроз єдності та самому існуванню нашої Церкви, як також маючи на увазі позитивні напрямні та чергові завдання відбудови та зміцнення нашої церковної організації, Мирянський З’їзд у Нью Йорку повторно закликає всіх наших Владик у світі:
– об’єднатися довкола Особи й Уряду Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви;
– негайно і сміливо почати здійснювати всі постанови Архиєпископського Синоду УКЦеркви з жовтня 1969 року;
– докласти всіх зусиль, щоб відбувся чимскорше V-ий Архиєпископський Синод нашої Церкви та впровадив у життя її конституцію й покликав відповідні установи Синодального Правління;
– поновити збірне й індивідуальне від кожного єпископа запрошення, звернене до Блаженнішого Йосифа, відвідати заокеанські єпархії та митрополії в найближчому часі, а разом з тим поробити рішучі кроки, щоб негайно знесено заборону нашому Первоієрархові виїхати з Риму.
Закликаємо всіх – Владик, священство, монаші чини та вірних нашої Церкви стати одностайно в обороні історичних прав нашої Церкви та діяти «в один гуж» для її віднови та розбудови в розселенні та відновлення в майбутньому на землях України.
