І. ПРИВІТАННЯ І ПОБАЖАННЯ
Напередодні великого історичного моменту благословення Собору Св. Софії-Божої Премудрости в Римі (в днях 26 і 27 вересня 1969 р.) з участю Святішого Отця Папи Павла VI, їх Блаженства Верховного Архиепископа Української Католицької Церкви й Кардинала Римської Церкви Кир Йосифа, Високопреосвященніших Митрополитів і Високопреосвященних Владик нашої Церкви, з участю також високих церковних і світських достойників інших народів, Високопреподобних Настоятелів монаших чинів, численного Високопреподобного й Всечеснішого українського духовенства, та з участю великої кількости представників українського організованого життя, ми, учасники Крайової Передсинодальної Наради Миряни й Священики, висловлюємо оцим нашу надзвичайну радість і подяку Всевишньому, що дозволив ласкаво нам усім дочекати цієї радісної хвилини в житті нашої Церкви й народу!
Висловлюємо нашу особливу вдячність Святішому Отцеві Папі Павлові VI за те, що дав свою згоду вшанувати своєю присутністю це наше релігійне й національне торжество торжеств. Сподіваємося, що цей момент залишиться в анналах історії як один з найсвітліших моментів нашого релігійного й національного життя.
Наша невимовна вдячність належиться передусім Їх Блаженству Кир Йосифові за те, що започаткував це велике діло, щасливо за Божою поміччю довершив його, й обдарував нас усіх цією великою хвилиною всенародної радости.
Наші серця наповнені радістю ще й тому, що всі наші Високопреосвященніші й Високопреосвященні Владики своєю присутністю на торжествах у Римі засвідчать єдність і одність нашої Церкви перед найвищими чинниками св. Вселенської Церкви, перед чужими й своїми відповідальними чинниками, перед своїми власними вірними й всім українським народом. За це напевно будуть Їм вдячні майбутні покоління нашого знедоленого народу.
Присутність у Римі в цей святковий момент великої кількости чільних представників українсько суспільно-громадського й політичного організованого життя, наукового світу, шкільництва, культурних, господарських і професійних товариств та організацій зможе найкраще засвідчити пошану всієї української громади в діяспорі до великих діл їх Блаженства, Верховного Архиепископа й Митрополита Кир Йосифа, як і виявити належно задушевні бажання цієї громади: єдности й правопорядку в українському організованому житті – як у церковному, так і світському.
Сподіваємося, що в цих торжествах візьме участь багато Високопреподобних і Всечесніших Священослужителів нашої Церкви враз із своїми вірними. Своєю численною участю вони засвідчать свою відданість і вірність своїй Церкві-Матері і Її Верховному Пастиреві, їх Блаженству Кир Йосифові. Хай не бракує нікого, хто може взяти участь у цій епохальній прощі до Риму!
ІІ. СТВЕРДЖЕННЯ СТАНУ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, ПІД СУЧАСНУ ПОРУ
Давши вислів нашим почуванням радости й вдячности з приводу великих торжеств, що очікують нас в Римі, ми, учасники цієї Наради не можемо поминути мовчанкою ряду проблем і недомагань, що проявились в нашій Церкві і від довгого часу непокоять Божий Люд у дій і інших країнах поселення української еміграції.
- Стверджуємо з жалем, що наша Церква-Мати переживає тепер нову хвилю нелюдських переслідувань зі сторони державного, адміністративного і поліційного апарату СССР, як про де свідчить арешт Високопреосвященного Кир Василя Величковського й цілого ряду священиків та вірних. Не бачимо, щоб були вчинені відповідні заходи зі сторони відповідальних керівних чинників Вселенської Церкви та українського єпископату в напрямі припинення цих переслідувань і полегшення долі наших співбратів у вірі, цих новітніх ісповідників і мучеників.
- Сотні тисяч українців католиків позбавлені належної релігійної опіки в країнах народної демократії, як Польща, Чехословаччина, Румунія з часу 2-гої Світової війни. Найстарша українська єпархія Перемишля до сьогодні остається без українського католицького ієрарха, а нечисленним українським священикам, що проживають у Польщі створюється всякого рода труднощі в їхній душпастирській праці. У пряшівській єпархії у Чехословацькій Республіці відсунено від правління єпархією українського католицького ієрарха Кир Василя Гопка, а на його місце призначено адміністратором для українських вірних о. Яна Гірку – словака по національності, чим заподіяно велику кривду Преосвященному Кир Гопкові, що довгі роки терпів переслідування за Христову віру в ув’язненні і його вірним, що виявили до нього велике довір’я, прив’язання і відданість. Доводиться ствердити, що так в одній, як і в другій справі відповів дальні за де чинники не беруть до уваги ані природних прав, ані пекучих потреб вірних Української Католицької Церкви в своїх рішеннях.
- Мимо надзвичайного ентузіязму виявленого вірними Української Католицької Церкви у всіх єпархіях і екзархатах, що їх візитував Верховний Архиєпископ Кир Йосиф минулого року, які цим показали найкраще свою пошану, відданість і вірність Особі цього Первоієрарха, як і бажання єдности всіх віток і частин своєї Церкви, проте й досі в деяких парохіях у ЗСА не поминають в Богослужбах Верховного Архиепископа, що є порушенням канонічних правил і приписів, як і довговікової практики не лише нашої Церкви, але всіх церков східних обрядів. Таке непошанування гідности й прав Верховного Архипастиря підважує авторитет Церкви взагалі з великою шкодою для релігійного життя вірних.
- Кількість покликань до священичого й монашого станів у нашій Церкві мала і вірні відчувають брак священиків та сестер-учительок у парафіяльних школах. Однією з причин того є – заборона існування жонатого світського духовенства, що є порушенням довговікової традиції нашої Церкви, як і порушенням особливого привілею признаного нашій Церкві Святішими Отцями, Римськими Папами від часу Берестейської Унії.
- Відхилення від віками освячених традицій нашої Церкви запримічується також в інших ділянках адміністративних практик та літургійних відправ, як, напр·:
а) рішення Високопреосвященніших і Високопреосвященних Владик у справах Богослужб, святкування свят, постів, виноситься без узгіднення з верховною церковною владою, як і з іншими владиками. З цієї причини затрачується обрядова одностайність нашої Церкви;
б) змінюють літургійний календар без належної підготовки вірних;
в) вводять живу англійську мову, як богослужбову;
г) у внутрішньому обладнанні Божих Храмів подекуди не беруть до уваги специфічних потреб українського обряду;
ґ) змінюють частини Богослужб, чи їх скорочують, через що вони тратять свій питоменний богословський характер.
Всі ці відхилення від традицій підважують одність і єдність Української Католицької Церкви, відчужують поодинокі Її частини від матірної Церкви на батьківщині та можуть привести до постання чудернацьких гибридних церковних творив, що відстрашуватимуть ієрархію і вірних східних православних церков від єдности з Римським Престолом.
III. СУҐЕСТІЇ ЯК НАПРАВИТИ СУЧАСНИЙ СТАН
Наша Церква виявила часто велику живучість і відпорність супроти дуже важких ударів, що їх вже нераз зазнавала в минулому. Віримо, що Вона зможе успішно побороти й сучасні труднощі. Уважаємо, що тепер більше, як коли-небудь існують об’єктивні умови для цього. Нехай римські торжества стануть переломовим моментом у житті нашої Церкви. Нехай наші Високопреосвященніші Владики накреслять новий шлях нашого релігійного життя, що ним змогли б прямувати до кращого життя і спасення своїх душ майбутні покоління вірних нашого народу!
Ми дозволяємо собі висловити думку, що передумови для цього такі:
1. Відбуття в Римі Синоду Української Католицької Церкви під проводом Верховного Архиєпископа, Їх Блаженства і кардинала Кир Йосифа, що на ньому слід вирішити всі важливі й пекучі питання життя буття нашої Церкви, як:
а) введення в життя і практику постанов Декрету про Східні Церкви ІІ Ватиканського собору в усіх єпархіях і екзархатах Української Католицької Церкви, а головно тих постанов, що визначують помісність поодиноких Східних Церков та ролю і права в них їх першоієрархів – Верховних архієпископів чи Патріярхів;
б) Рішення в справі літургійної мови в нашій Церкві. Вважаємо, що постанова ІІ Ватиканського Собору про введення живих мов у літургійні Богослужби в випадку нашої Церкви означає, що такою живою мовою може бути тільки українська, а не будь яка інша. Введення інших мов у Богослужби нашої Церкви може привести до її розбиття і загину в країнах поселення та сприятиме ліквідаційним заходам державних чинників в Україні.
Крій цього, вживання інших мов у нашій Церкві причиниться поважно до відчуження між двома вітками нашого народу – католиками й православними в діяспорі та до відчуження наших братів по вірі на батьківщині.
Вважаємо, що на деякий час де потрібно, було б корисно залишити в уживанні освячену традицією церковно-слов’янську мову в наших літургійних практиках.
Було б побажаним, щоб зміни в цьому випадку, як і в інших обрядових питаннях наші Високопреосвященніші Владики вирішували в порозумінні з православною ієрархією з огляду на те, що обряд Української Католицької Церкви й Української Православної Церкви був і повинен бути цей самий.
в) рішення в справі святкування свят /їх кількости/, календаря, постів і інших релігійних практик вірних в дусі одности й однозгідности в усіх єпархіях і екзархатах;
г) відповідне рішення в справі виховання священничого доросту. Вважаємо, що єдність нашої Церкви буде найкраще забезпечена, коли кандидати на священиків з усіх єпархій і екзархатів матимуть змогу провести деякий час своїх студій разом в одному центрі та під опікою тих самих виховників, що змогли б прищепити їм пошану й любов до української церковної культури й традицій. Думаємо, що таким центральним виховним осередком повинен стати Український Католицький Університет у Римі;
ґ) рішення в питаннях релігійного виховання української молоді та українського католицького шкільництва.
Релігійне виховання молоді слід достосувати до вимог сучасної доби й оперти на національні церковні традиції. Вважаємо, що потрібні є зобов’язуючі постанови, що здійснювалися б на місцях в тому напрямі, щоб навчання української мови в парохіяльних школах поставити на відповідно високому рівні.
Питання релігійного виховання й української мови тісно пов’язані з проблемами покликань до священичого й монашого станів та є рішальними, коли йдеться взагалі про майбутнє нашої Церкви.
2. Вжити всіх заходів, щоб забезпечити духову опіку нашим братам по вірі на батьківщині, в СССР, і у інших країнах Східної Европи.
Нам видається, що тепер існують досить догідні умовини для відповідних дій, й що не всі можливості належно використано для того, щоб допомогти тим вірним нашої Церкви, включаючи й Преосвященного Кир Василя Величковського, які терплять переслідування. Особливо прохаємо наших владик поробити відповідні заходи, щоб була направлена заподіяна кривда Преосвященному Кир Василеві Гопкові та вірним Пряшівської єпархії, як також постаратись про обсаду Перемишської єпархії українським католицьким ієрархом.
3. З гідністю і мужністю відстояти право Української Католицької Церкви на Її помісність, одність і єдність перед відповідальними чинниками св. Вселенської Церкви й постаратись про те, щоб Її Первоєрарха піднесено до гідности Патріярха.
Саме цього року наш нарід відзначує тисячоліття смерти Великої Княгині Києва і всієї Руси-України св. Ольги, першої християнки на княжому престолі Києва. Найкращим пошануванням пам’яти великого діла, що вона його започаткувала між нашим народом було б визнання нашого Первоєрарха Патріярхом Української Католицької Церкви. Благословення Собору св. Софії в Римі було б для цього чину найкращою нагодою.
IV. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ: УЧАСТЬ ПРЕДСТАВНИКІВ МИРЯН У СИНОДІ ТА УЧАСТЬ МИРЯН У ПРАЦІ Й ЖИТТІ НАШОЇ ЦЕРКВИ
Учасники Крайової Передсинодальної Наради Мирян і Священиків вповні свідомі того, що дальша праця і живучість нашої Церкви залежить у великій мірі від активної праці якнайбільшої кількости мирян у місцях їхнього прожитку у парохіях, релігійних організаціях та церковних інституціях у тісній співпраці із всечеснішими отцями парохами під проводом своїх Владик. В цій праці і співпраці миряни повинні мати можливість висловити свої думки в актуальних питаннях релігійного життя та організаційних форм нашої Церкви. Для цього щоб намічені цілі могли бути здійснені, учасники цієї наради уважають що;
- Існуючі організації і товариства мирян Української Католицької Церкви в цій країні повинні координувати свою працю і подбати про те, щоб чимскорше створився справді репрезентативний і активне діючий центр мирян – українців католиків у ЗСА.
- Після римських торжеств, а особливо після відбуття помісного Синоду нашої Церкви, Крайове Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви повинно у співпраці з іншими подібними організаціями та парафіями заініціювати скликання Конгресу Українців Католиків у ЗСА.
- Постанови Передсинодальної Наради, що відбулися у Чікаґо 6 і 7 вересня цього року відображують сучасний стан нашої Церкви в цій країні та виявляють побажання загалу мирян під цю пору. Учасники цієї наради підтримують Постанови винесені в Чікаґо і солідаризуються з ними.
- Учасники наради вважають, що миряни нашої Церкви повинні мати своїх представників на Синоді і що ці представники повинні мати змогу висловити думки і побажання Божого Люду до Отців Синоду в актуальних питаннях що будуть предметом нарад цього світлого Збору наших Владик.
Учасники цього Передсинодального З’їзду Мирян і Священиків надіються, що Високопреосвященніші і Високопреосвященні Владики нашої Церкви візьмуть до уваги думки і побажання висловлені у цих Резолюціях.
ПРЕЗИДІЯ ПЕРЕДСИНОДАЛЬНОГО З’ЇЗДУ:
інж. Микола Хронов’ят – голова,
д-р Володимир Пушкар – заст. голови,
інж. Степан Процик і Богдан Ясінський – секретарі
13 вересня 1969 року, Філадельфія
