Делегати Шістнадцятого З’їзду Українського Патріярхального Товариства, що відбувся в місті Нью-Йорку дня 1 червня 1996 року, щиро вітають Святішого Отця Папу Івана-Павла ІІ, Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана, Синод владик УГКЦ, священство і монаші чини та засилають окремий привіт українським Православним Церквам, їх ієрархії, духовенству і мирянам. Делегати особливо сердечно вітають Владик Івана Хому і Любомира Гузара з визнанням їх свячень.
І. З’їзд звертається до Синоду УГКЦ з проханням підкреслювати історичний факт, що УГКЦ є Церквою св. Володимира Великого, Хрестителя Руси-України. Для кращого віддзеркалення істотности нашої Церкви З’їзд прохає Синод владик устійнити одну офіційну назву нашої Церкви.
ІІ. З’їзд звертається до проводу Церкви діяти для устійнення Помісности та одности УГКЦ в Україні і на поселеннях згідно з Декретом про Східні Католицькі Церкви (т. 7) Другого Ватиканського Собору та розбудовувати її структуру, що і закономірно вимагає розбудови мирянських організацій.
ІІІ. З’їзд стверджує, що провід УГКЦ повинен безнастанно вимагати від Апостольської Столиці визнання титулу Патріярха голові УГКЦ, який ще року Божого 1975 прийняв св. п. Патріярх Йосиф.
ІV. У світлі ювілею 400-ліття Берестейського поєднання З’їзд закликає провід УГКЦ авторитетно заявити, що територією нашої Церкви є де факто терени всіх єпархій, які в той чи у пізніший час були причетні до рішень Берестейських синодів, без огляду, до якої держави вони тепер належать.
V. У час ювілею Берестейського поєднання З’їзд підкреслює особливу потребу розвивати духовне життя українського народу і посилити екуменічну працю для об’єднання усіх християнських Церков України у Христі Господі — «щоб усі були одно».
VІ. З’їзд звертається до Синоду владик з проханням докласти всіх зусиль, щоб завершити беатифікацію Слуги Божого Андрея і розпочати беатифікацію мучеників, ісповідників віри УГКЦ.
VІІ. З’їзд стверджує конечність українського католицького університету на терені української держави. З цієї причини З’їзд закликає до енергійного розбудування Богословської академії у Львові та її остаточного поєднання з УКУ в Римі.
VІІІ. З’їзд закликає уряд української держави встановити амбасаду України у Ватикані, тим більше, що вже від кількох років діє Ватиканська нунціятура в Україні. Не тільки Церква, але й уряд України повинен вимагати від Ватикану визнання Українського Католицького Патріярхату, що було б надзвичайно корисним для дії і престижу української держави. У тому ж дусі З’їзд закликає відповідні чинники української держави запросити Святішого Отця Папу Івана-Павла II на офіційні відвідини в Україну.
ІХ. З’їзд рішуче засуджує нищення катедрального храму св. Івана Хрестителя в Перемишлі й закликає римо-католицьких братів у Христі з пошаною і в належному стані повернути його у власність Перемишльської єпархії УГКЦ.
Х. З’їзд вітає почин Собору УГКЦ, що має відбутися у місяці жовтні 1996 року і висловлює надію, що майбутні Собори нашої Церкви втішатимуться більшим представництвом священства і мирян.
ХІ. З’їзд стверджує, що помимо величезних змін у світі і в Україні, основні завдання мирянського руху залишаються надалі незмінними: змагати до того, щоб Апостольська Столиця визнала Патріярхат УГКЦ, дбати про духове життя мирян, дальше безперебійно боронити права нашої Церкви і берегти ідеї та надбання св. п. Патріярха Йосифа.
