Блаженніший Патріарх Йосиф кардинал Сліпий (1892 – 1984 рр.) належить до тих українців, які прожили непросте і довге життя. Він відійшов до вічності в 92 роки далеко від рідної України у Вічному місті Римі, але серцем і думками завжди залишався зі своєю Українською Греко-Католицькою Церквою та своїм розділеним народом, який перебував за «залізною завісою» в радянській неволі, а також проживав у великому розсіянні у вільному світі на різних континентах.
Ісповідник віри, який 18 років свого життя перебував як в’язень у радянських тюрмах, етапах, виправно-трудових таборах і в домі інвалідів на засланні, ніколи не втрачав надії, віри в Бога та великого бажав, рухаючись уперед «крізь терни до зірок». Він палко вболівав за долю і майбутнє українців, мріяв про повернення до рідної землі та всіляко обстоював патріархат для своєї Церкви. Перебуваючи в Римі у 1960 – 1980 роках, він тривожився через політичний курс Апостольського Престолу, так званий Ostpolitik, спрямований на безоглядне порозуміння з Московським патріархатом коштом уваги до поневолених народів і Церкви, і, з його ж слів, «спричинив болючий удар для нашої Церкви в Україні, а ще більше – для тієї частини нашої Церкви і Народу, що опинилась у вільному світі». Тому впродовж 11 років (1970 – 1981) думав, писав, редагував і фіналізував текст свого Батьківського і Пастирського «Завіщання», яке адресував своїм «Духовним Дітям, Владикам, Священикам, Монахам і Монахиням і всім вірним Української Католицької Церкви».
Важливо пам’ятати, що «Завіщання» Блаженнішого Йосифа було суголосним його «Споминам», записаним по «свіжій пам’яті» у таємниці відразу ж після його звільнення з ув’язнення та приїзду до Італії в 1963 –1964 роках. Отець-митрат доктор Іван Дацько, секретар Патріарха Йосифа в 1976 – 1984 роках, у своїй «Передмові» до першого видання «Споминів» поділився цікавими подробицями щодо завершальної праці над «Завіщанням» та обставин його першого оприлюднення, на яких коротко тут зупинимося.
Отець Іван свідчить про те, що в 1978 році на зустрічі відновленого Львівського архиєпархіального крилосу з кир Йосифом було досягнуто згоди, щоб отець-доктор Іван Гриньох відредагував текст «Завіщання» з метою підготовки до друку. До опрацьованої та відредагованої отцем Гриньохом версії документа, яку він представив Патріарху і членам крилосу в листопаді 1981 року, Блаженніший Йосиф власноручно вніс останні доповнення і правки. Після цього, 21 грудня 1981 року, особисто підписав кожен аркуш машинопису «Завіщання» і передав оригінал єпископу Іванові Хомі на зберігання до сейфа, де документ пролежав аж до смерті Патріарха Йосифа – 7 вересня 1984 року. Перший друкований на ротапринті наклад «Завіщання» (тисяча примірників) був готовий уже 9 вересня стараннями головного редактора «Вістей з Риму» отця-митрата Івана Дацька. Під час похорону Патріарха Йосифа 12 і 13 вересня численні віряни та духовенство вперше почули окремі уривки із «Завіщання», начитані ним самим ще за життя, а також зачитані єпископом Іваном Хомою. Ба більше, вже після завершення тризни кожен присутній міг отримати примірник повного тексту духовного заповіту Блаженнішого Йосифа.
Із того часу з’явилися інші видання «Завіщання». Релігійне товариство українців-католиків «Свята Софія» в Канаді опублікувало цей документ у 1984 році відразу ж двома мовами – українською та англійською в перекладі отця-доктора Мирослава Татарина. Майже одночасно ще одне англомовне видання «Завіщання» вийшло як частина пам’ятного збірника про Ісповідника віри Йосифа Сліпого у Великобританії у видавництві Української центральної інформаційної служби в перекладі і з короткими коментарями в примітках упорядника збірника магістра Стефана Олеськіва. Це були одні з перших видань «Завіщання» Патріарха Йосифа. Того ж року був зроблений переклад твору німецькою мовою, а наступного – італійською. Пізніше «Завіщання» було перекладене польською та французькою мовами.
Після легалізації Української Греко-Католицької Церкви і розпаду Радянського Союзу в уже незалежній Україні побачили світ декілька видань «Завіщання». Ці публікації приурочували, як правило, до ювілейних дат Патріарха Йосифа з метою популяризації його постаті серед українців, для яких він залишив свої останні слова, настанови й перестороги, а також для початку беатифікаційного процесу та молитов за його прославу. Ці видання були переважно невеликі за обсягом, у м’якій обкладинці та містили або лише текст, у титульній назві якого почали вживати замість «Завіщання» більш зрозуміле українське слово «Заповіт», або ж були доповнені передмовами з життєписом кир Йосифа та проілюстровані його фотографіями. Прикметно, що після реалізації однієї з частин «Заповіту», а саме перепоховання Патріарха з місця спочинку в римському катедральному соборі Святої Софії до крипти катедрального собору Святого Юра у Львові в 1992 році, на Українській студії хронікально-документальних фільмів режисер Олександр Коваль зняв понад тригодинний чотирисерійний фільм «Заповіт Йосипа Сліпого», який український глядач побачив у 1995 – 1996 роках.
Проте хочу звернути увагу читачів і зупинитися на одному з останніх друкованих видань «Завіщання». Це ошатна великоформатна подарункова книга з назвою «Заповіт Блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого» на 244 сторінках, опублікована у львівському видавництві «Артос» до 130-ї річниці від дня народження Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого. Упорядниками цього видання є професор Леонід Рудницький, довголітній співпрацівник Патріарха Йосифа, та докторка Ірина Іванкович, яка очолює Релігійне товариство українців-католиків «Свята Софія» у США. Вони своєю невтомною працею наполегливо і поступово плекають пам’ять та популяризують життя, діяльність і творчість Патріарха Йосифа, вказуючи на те, що «задум найновішого збірника – подати читачеві не стільки науковий, скільки красивий та естетичний твір, який відзначається вишуканим дизайном і високою якістю».
Видання починається «Благословенням» Блаженнішого Святослава Шевчука – Глави Української Греко-Католицької Церкви, який вказує на актуальність і значущість «Завіщання» в наш час та висловлює побажання, щоб цей збірник став «ще одним внеском в утривалення спадщини сина України, котрий ‘намагався ввесь свій вік служити’ Богові, Церкві та народу». Сам збірник містить оригінальний український текст «Завіщання» та вісім його перекладів європейськими мовами, а саме: сербською, російською, польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською та італійською. Упорядники уже в анотації та у своєму «Вступному слові» вказують на своєрідну циклічність такої структури і закладену в неї ідею того, що мови для перекладу обрані за тим принципом, що ними «говорять українці в діаспорі», а «порядок іншомовних версій віддзеркалює переконання ‘Ex oriente lux’: звідси першими подано переклади на слов’янські мови». Серед слов’янських мов трохи незвично бачити сербську, а не словацьку чи хорватську. За задумом упорядників перша українська та остання італійська мови перекладів відносять читача до біографії Патріарха Йосифа, життєвий шлях якого починався в селі Заздрість на Тернопільщині та закінчився на італійській землі, в Римі.
Важливо зазначити, що кожен з восьми перекладів «Заповіту» є наче окремою книгою. Перед кожним із текстів перекладу вміщене вступне слово різних авторів, які не лише знають і розуміють, про що пише своїм сучасникам і нащадкам Патріарх Йосиф, а й самі заглиблені в культуру та мову, якою пишуть і промовляють до майбутніх читачів. Серед цих авторів владика Гліб Лончина, отець Маріян Процик, отець-доктор Юрій Аввакумов, отець-доктор Богдан Прах, доктор Андрій Сороковський, отець-доктор Андрій Михалейко, доктор Антуан Аржаковський, владика Даниїл Козлинський і отець Марко-Ярослав Семеген. Англійський, німецький та італійський переклади «Заповіту» були взяті з уже згаданих перших видань, а п’ять інших зроблені спеціально для цього видання. Над книгою працювали висококваліфіковані перекладачі та редактори, названі в «Редакторських нотатках».
Книга містить два важливі додатки, які органічно доповнюють текст «Завіщання». Перший – три аркуші з 18-сторінкового машинопису «Заповіту» (№1, №18 та передкінцевий №16) із правками самого автора, які відкривають читачам процес написання, розважання і редагування твору. В другому додатку подані віхи біографії Патріарха Йосифа українською мовою, яку упорядники назвали «Біографічні нотатки Блаженнішого Йосифа Сліпого». Важливо зазначити, що цей життєпис закінчується не смертю в 1984 році, а фактами про його посмертну реабілітацію 17 квітня 1991 року та перевезенням з Риму і перепохованням його тлінних останків у крипті катедрального собору Святого Юра у Львові 27 серпня 1992 року. До окремих дат і подій додані уривки зі спогадів-свідчень сучасників і текстів Блаженнішого Йосифа.
Варто згадати й про прекрасне художнє оформлення: три основні кольори, серед яких переважає багряний. Усі цитати виділені червоним, що дозволяє легко візуально вирізнити їх у текстах. Окрім розміщеного на початку герба Блаженнішого Патріаха Йосифа кардинала Сліпого, кожен переклад розділений однією з дев’яти іконографічних робіт львівського іконописця Романа Василика. Автором ідеї цих робіт є доктор Михайло Перун, редактор цього видання. В «Редакторських нотатках» подані назви всіх ікон та відповідна цитата із «Завіщання», яка розкриває суть і слугує своєрідним епіграфом. Кожна ікона візуалізує головні етапи життя та діяльності Патріарха Йосифа, а саме: молільник; покликаний Митрополитом Андреєм Шептицьким; викладач та богослов; екуменіст; Ісповідник віри; будівничий монашества; духовний батько; будівничий українського Патріярхату; будівничий собору Святої Софії в Римі. Ці ікони, хоч і розділені у виданні, становлять своєрідну десяту частину збірника, промовляючи до читача не згірше від слів. Самі оригінали ікон перебувають у каплиці садиби-музею Патріарха Йосифа в його родинному селі Заздрість на Тернопільщині.
Найновіше видання «Заповіту Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого» безумовно красиве, а його багатогранність і багатомовність дасть змогу людям у різних куточках світу прочитати, перечитати, побачити, промолити і взяти собі за орієнтир до дій останні слова та візії Ісповідника віри Блаженнішого Патріарха Йосифа кардинала Сліпого.
д-рка Світлана Гуркіна, Інститут Історії Церкви УКУ
