На зборах, що їх улаштував Комітет Оборони Радянських Політичних В’язнів при співучасті Українського Демократичного Руху, 9 квітня 1978 p., в Стайвензат залі, в Нью-Йорку вперше публічно виступив член української групи сприяння виконання Гельсінських угод ген. Петро Григоренко. Належить підкреслити, що Петро Григоренко належить до одних з визначніших особистостей дисидентського руху в цілому СССР — другий після Сахарова. Петро Григоренко надзвичайно кольоритна індивідуальність світового значення, за якого ми, українці, повинні бути горді, бо ж він же наш не тільки по-крові, але й по-душі, як він сам підкреслив під час свого виступу. Він навів факт, що Сталін по крові був грузин, але для Грузії нічого не зробив, він діяв, як росіянин. Це значить, що кров ще не є все, але важлива душа, а в мене душа українська — сказав Григоренко. П. Григоренко великий гуманіст, великий, не прикметниково, але в повному розумінні цього слова. Він же також інтернаціоналіст, але з прикметником український, а поруч з тим він віруючий християнин. Петра Григоренка у вченню Христової Церкви можна назвати хритиянським універсалістом, він обороняє людей, незважаючи на їх національну чи релігійну приналежність. Він ставав в обороні євреїв, росіян, кримських татар українців й інших. За таку поставу йому приходилось не раз дорого платити ув’язненням, засланням і психушкою. Він це робив з любови і співчуття до інших і тут була виявлена ось ця, одна з основних християнських чеснот, яка сильно наголошується в Христовій Церкві — любов. Коли глянемо на тих, що сьогодні голосять цю чесноту Христової Церкви — любов то вони її нічим не підтверджують за виїмком того, що тільки на словах.
Чи не варто взяти до уваги, що Петро Григоренко генерал червоної армії, член комуністичної партії, один з будівничих комуністичного — «щасливого» життя, сьогодні вірючий християнин, гуманіст, людина яка бореться не тільки за своє особисте право бути вільним, але й за права людей, народів та націй.
Під тим оглядом Петро Григоренко належить до рідкісних й унікальних людей. Звичайно ми повинні бути горді, що українська нація має таких синів.
Панна Марта Загайкевич відкрила збори, розказала про працю і різні заходи, що їх проводить Комітет в обороні радянських політичних в’язнів і в загальних рамках представила дорого гостя ген. Петра Григоренка. Після цього дещо сказав про доповідача П. Григоренка мґр. Роман Ільницький. Ген. Петро Григоренко говорив безпосередньо, — щиро. В його розповіді не відчулось й сліду надуманости, чи штучности, говорив не так, якби повинно бути, але, як було, а це в кожному випадку є найбільш істотне.
Спершу зробив кілька завваг, щодо представлення, себто що воно зроблено в надто суперлятивному тоні. Дальше перейшов до своєї розповіді. Підкреслив, що дисидентська група до якої він належав з 1965 року не була анти чогось, чи анти когось. Ми все були за чимсь, за здійснення прав людини, за здійснення конституції, а останньо за здійснення гельсінських угод і. д. З такою нашою поставою режимові було трудно з нами боротись тому вони були примушені фабрикувати різні обвинувачення, щоби нас арештувати, ув’язнювати і засилати. Вказував на моменти якими можна допомагати в’язням. Треба якнайбільше писати до в’язнів. Це не важно, що ці листи, чи карточки не одержуть в’язні, але одержить ҐДБ, а їм зовсім неподобається, що в’язні так широко відомі поза кордонами СССР. Крім цього треба писати до родин ув’язнених, це для них також велика моральна піддержка про яку також з часом узнають і в’язні. Григоренко висловив жаль, що одна українська газета написала про нього, що він боровся з УПА, що не відповідає правді це мала написати Народна Воля). Також поширується вістки, що мовляв я є євреєм. Якщоб я був євреєм то не мав би причини цього соромитись, я був би гордий. Але я гордий з цього, що належу до української нації, нарід якої дав визначних людей. Коли ж ідеться про УПА то я в боротьбі з УПА участи не принимав, бо мене не посилали, але якщо б були послали то мабуть прийшлось би було воювати.
Окремо підкреслив, що в останньому часі в СССР відроджується релігія. Правда в Росії під тим оглядом є дещо краще, бо російська православна Церква має деякі полегші, (розуміється, бо співпрацює з ҐДБ). На Україні церкви позникали. На західній Україні є більше. Церкви є по більших містах і це тільки на показ. Церкви є контрольовані владою. В мойому селі на Запоріжжі, воно досить велике мало колись дві церкви, а сьогодні немає ні одної. Так майже по всій Україні. Люди сходяться по хатах і спільно практикують релігійні обряди. Згадав про арешт о. Романюка і його невгнутість. Незалежно, що проти релігії іде сильна атака, але вона навпаки зростає на силі. Дещо розказав про українську групу по виконанню гельсінських угод, про арешти й суди.
Після розповіді Петра Григоренка присутні ставили цілий ряд питань на які він давав відповіді. З більш інтересних питань були поставлені, чи існувала така організація як СВУ, чи це була енкаведівська інтрига? Відповідь — це звичайно і без сумніву була КҐБівська інтрига для того, щоби мати причину винищити українську інтелігенцію. Такі інтриґи в той час були майже в кожній республіці. Питання — чи Ви чули щось про УПА. Відповідь — так нам говорили, що це гітлерівські бандити, які невспіли втекли з Гітлером. Питання — як ви оцінюєте УПА?. На це не відповідаю, бо цієї матерії не знаю. Як запізнають з цими матеріялами тоді буду міг дати свою опінію. Було поставлене питання про Плюща. Тут Григоренко дещо ближче розказав про Плюща, підкреслючи, що він цього не переходив, що перейшов Плющ в психушці і не заломився. Плющ надзвичайно талановита і цінна людина. Я ще тут з ним не бачився, але говорив по телефону. Мені жалко, що Плюща так зле потрактували. Тут він нагадав, як принимали д-ра Штерна. Порівняйте і побачите. Між питаннями було також таке, чи Ви вірите в Бога. Відповідь звичайно, що так, прошу тут мене зле не зрозуміти, що мовляв я навчився на досвіді Плюща, це не має нічого спільного, бо я є віруючий. Я є так, як мої батьки православним. Нажаль стільки багато поставлено питань, що ген. Петро Григоренко не міг на всі відповісти. Він був втомлений і організатори були приневолені закічити збори. Слід підкреслити, що так під час розповіді, як також під час відповідей на питання ген. Петро Григоренко говорив з зворушенням, а іноді в його очах вривались слези. Присутні на залі повстанням з місць і довгими оплесками його вітали і так само на закінчення його прощали.
Хіба в цьому немає Божого провидіння? Ген. Петро Григоренко вчорашній Савло, в переносному розумінні, а сьогодні став Павлом і це засвідчив, і засвідчує своєю безпосередньою працею у змаганні за права і свободу людини і народів. Вітаємо ген. Петра Григоренка в нашій українській християнській сім’ї.
М. Г.
