Наша віра
Християнська наша віра.
Віра щастя та добра.
Всіх вона нас закликає
До боротьби проти зла.
Християнин не сумує.
Не впадає у зневіру.
Бо у серці та в душі
Християнську має віру.
Відкупитель наш Христос
Все турбується про нас.
Думає про наше щастя.
Вдень, вночі і в кожний час.
Всі згадаймо як Христос
Правди людей научав.
До любови та до праці
Добрим словом закликав.
Завжди був серед природи,
Вчив людей як треба жити.
Давав приклади у причтах.
Закликав других любити.
Християнська наша віра.
Віра щастя та надії.
Лиш не гріши у житті
То й сповняться твої мрії.
Пам’ятайте, добрі люди.
Що Христос це наша сила.
Вона зло і смерть жорстоку
В нашім світі покорила.
Ходім в церкву і молімся
Пам’ятаймо всі про Бога,
І щасливою буде
Життєва наша дорога.
А душа наша безсмертна
У вселенній буде жити,
Тільки треба на землі
Вічне щастя заслужити.
То ж радій християнине,
Смерть для тебе не страшна.
Жий, молися та працюй.
І борися проти зла.
Ми живемо тепер всі
В незалежній Україні,
Віддаваймо славу Богу
Й своїй рідній Батьківщині.
Кривий М.
1995 р.
Карло Копинець
Отцю Йосифу Штелисі — 75
Карпатами пливла чаклунка-осінь.
Снувала першу паморозь на дріт.
Озвалися архангели в крилосі,
Як Ви з’явились, Йосифе, на світ.
Мелодію і ніжну, а то й строгу
Співали Вам в сповиткові ночей.
Бо Ви прийшли воздати славу Богу
Найперш від себе, потім від людей.
Бо слава та на землю йшла віками
І йде, і йтиме завжди, як на те.
Ви доброту взяли від батька й мами
І до людей щоденно несете.
Бо в тій душі не лишиться руїна,
Де від любові паростки ростуть.
Обрала Вас для себе Україна,
І в цьому справжня, ювіляре, суть.
Ви даєте оте, що можна дати
І в світлий день, і в хмуру непогодь.
Священиком дарма хтось хоче стати.
Якщо того не дав йому Господь.
Федір Іскало
Різдвяна ніч
Була холодна тиха ніч.
Сніжинки осідали.
Хоча в куті горіла піч,
Тепла було замало.
Вона була сама-одна,
Так довелось їй жити.
Коханого в неї нема.
За ним стала тужити.
Вона самотньою була.
Далеко на чужині.
Далеко від своїх батьків.
Ще дальш від батьківщини.
Дівча стояло у вікні,
Їй зіронька моргала.
Але дівча на зіроньку
Уваги не звертало.
На другий день святе Різдво,
Свічки в церквах горіли…
Чийсь погляд пронизав єство
– З його очима стрілась.
Дівча повірить не могло.
Що в ніч святу буває —
Різдвяна зірка із небес
Їй долю посилає.
Василь Боровий
Колядка в 1941-му
Сніжок курився синювато.
Благословлялося на світ,
Коли я йшов колядувати,
Гукав біля чужих воріт.
І тонко дзенькала божниця
Під голосний дитячий спів:
Ти сійся, зерно і пашниця.
Щоб хліб господарю родив!..
А сніг летів і світ гойдався.
Як білий ясен при межі.
Ще світ наш дико не зривався
В огненнойдучі віражі.
Ще смерті крик таївсь у криці.
Як птахи — спали літаки…
І в хатах теплий дух пашниці
Я сипав з щедрої руки.
І де ж було хлопчині знати,
Що вже за вигоном — гроза.
В журбі німіла Божа Мати,
Світилась з покуті сльоза.
