Ще 3 листопада 1978 за підписом їх Блаженства Патріярха Йосифа появився незвичайно цікавий документ, що його за парижською польською «Культурою» передрукувала майже вся (у вільному світі) польська преса.
Тяжко зрозуміти, що, хоч від появи того документу минуло стільки часу, українська спільнота не мала нагоди довідатися про нього з рідної преси.
Нагодою до його появи було звернення редакції «Культури» до провідних мужів чотирьох народів (сусідів Польщі), що вони висловили їхнє вражіння про значення вибору папи поляка. Речник росіян, А. Солженіцин, обмежився до коротких, загальникових, в позитивному дусі стверджень. Подібні наскрізь чуттєві заяви, відповідні їхнім народам, вислови представники словацького та литовського духовенства в Римі. Натомість обширну, наскрізь ділову відповідь написав Голова Помісної Української Катрлицької Церкви, Патріярх Йосиф.
Зазначивши, що сьогоднішні думки являються доповненням до виданої ним, зараз після вибору папи «Деклярації», наш речник в шістьох обоснованих точках схоплює наше становище та сперті на логічних сподіваннях українського загалу:
а) Папа є слов’янином, а слов’яни, не виключаючи поляків, були завсіди предметом різних калькуляцій і конюнктур своїх сусідів.
б) Українці й поляки мали й мають спільних ворогів, а нині тим ворогом є Москва.
в) Історичні факти пр. гетьман Виговський чи т. зв. «Цуд над Віслов».
г) Тверда життєва школа Папи, його характер, активна участь в підпільних змаганнях, а передусім його власні слова, що «ніхто не може бути рівночасно християнином і матеріялістом, віруючим і атеїстом».
Це такі переконуючі аргументи, які сповняють українців надією, що папа буде піддержувати нашу боротьбу за вільний розвиток нашої Церкви, навіть якщоб віяли сильні вітри з Римської Курії в протилежному напрямі.
Висловлюючи Польській Церкві признання за єдність та боротьбу з комунізмом помимо несприятливої ватиканської «остполітік», уважає, що вибір поляка папою є нагородою за ту прикладну однодушну боротьбу. Рівночасно звертає увагу на тяжке положення нашої Церкви, і то так на рідних землях (офіційне скасування нашої Церкви при цілковитій мовчанці Заходу), як у вільному світі (намагання відірвати поодинокі церковні провінції від одного пня, керуючи ними безпосередньо з Риму згл. підпорядковуючи їх єпископам латинського обряду) — причому не вагається пригадати, що «польська ієрархія, якій підлягає наша католицька Церква в Польщі, не виказала в минулому для нас знаків зрозуміння».
Покликуючись на ту обставину, що Поляки «добре знають яке є правдиве наставлення росіян до католицької Церкви, як росіяни шанують умови і дотримують слова» вірить, що папа-поляк перевірить дотеперішню «остполітік» Ватикану та буде діяти в правдиво християнському дусі.
Порівнуючи організовану боротьбу поляків проти асиміляції, яка їм грозить в латинській Церкві до нашої боротьби за самозбереження, яке одиноко може нам запевнити Помісна Українська Церква, висловлює надію, що новий папа не обмежиться лише до слів потіхи та заохоти до терпеливости, як це робили його попередники, але практично виявить зрозуміння до прав ґарантованих нам Берестейською Унією та потвержених Вселенським Ватиканським II Собором.
Читаючи згаданий документ, відчувається внутрішнє вдоволення та вдячність Патріярхові Йосифові за його гідну поставу. Треба подивляти, а передовсім вчитися від достойного автора, який в такій скондензованій формі порушив стільки річевих питань. Сам уклад листа побудований так, що в кожному уступі, на підставі докладно окреслених та властивим іменем названих фактів слідує логічний висновок. Ми не знаходимо в ньому «ніже йоти» пониження чи рабської просьби. Якщоб хтось цілком чужий не знав би хто є автором документу, то читаючи його мусів би прийти до висновку, що автором мусить бути людина свідома своєї гідности та важности справи, яку вона боронить.
