Вже на самому початку статті слід підкреслити трудність у виборі назви для неї. Чому? Тому що хотілося б уникнути таких термінів, як роль, завдання, права і обов’язки мирянина в Церкві, натомість без їх уживання важко повністю розкрити цю тему. Отже, вони необхідні хоча б у вигляді синонімів. Крім того, їх використання є необхідністю для церковного права, тому що за цими термінами можна побачити великий потенціал і широке коло можливостей, якими миряни користуються в Церкві.
Вживаючи такі поняття, як потенціал і користування, стосовно мирян, хочу наголосити, що вони знаходять свою богословську і дисциплінарну основи через прийняття Святих тайн Хрещення і Миропомазання. В такий спосіб утворюються певні юридичні відносини між мирянами та Церквою. Остання, в свою чергу, старається не так надати, як правильно окреслити і висвітлити те, що миряни не тільки мають, але й можуть зробити у ній.
Перед тим як перейти до більш детального огляду (вживаю це слово – огляд, тому що вивчення вимагає більше часу), хотів би зазирнути в історію церковного права, у якій розвинулося поняття мирянин.
Визначення laicus
Вступний канон ХІ Титулу Кодексу Канонів Східних Церков (ККСЦ; перше загальне законодавство, проголошене блаженним Іваном Павлом ІІ у 1990 р.) присвячений вірним мирянам. У ньому сформульоване визначення стану мирян. Таке впровадження у церковному законодавстві можна вважати новизною. В канонах Латинського Кодексу немає чіткого визначення різних груп християн: мирян, духівництва, чернецтва (кан. 207; кан. 573; кан. 607; кан. 1008 ККП).
Латинський Кодекс, приймаючи подвійний поділ вірних християн у Церкві на основі навчання Ґраціяна duo genera christianorum, застосував для визначення laicus термін ceteris, тобто всі ті вірні, що не отримали свячень (кан. 207, §1 ККП). Тут виникає питання щодо ченців, які не отримали свячень: чи належать вони до цієї групи вірних – ceteris (кан. 207, §2 ККП)? У ККСЦ немає такого поділу, а збережений потрійний поділ вірних християн у Церкві.
Поглиблене вивчення попереднього церковного законодавства Вселенської Церкви дозволяє стверджувати, що права та обов’язки вірних мирян у Церкві характеризували негативними твердженнями, знавці права не намагались подати зрозумілого й чіткого визначення поняття laicus. Понад те, вірним мирянам відводили мінімальне завдання в Церкві, і цей факт можна було бачити вже у самому канонічному праві. Здавалось, єдиним позитивним виміром їхнього місця в Церкві було право на хрещення. Так, наприклад, у ККП 1917 року в кан. 682 – 725 йдеться про мирян та їхні права (приймати Святі Тайни – кан. 682) та обов’язки (заборона одягати священичий одяг – кан. 683), але не подається жодного визначення терміну laicus.
Motu proprio Cleri Sanctitati – попереднє законодавство для Східних Католицьких Церков – присвятило вірним мирянам лише три канони (527 – 529), але й у них бракувало чіткого канонічного пояснення цього поняття.
У вченні Другого Ватиканського Собору віднайдене правильне розуміння стану вірних мирян у Церкві, що дало поштовх до визначення їхніх прав та обов’язків.
Підтвердженням такої переміни є догматична конституція «Світло народів», в якій на ст. 31 зазначено, що: «(…) християни, втілені у Христа через хрещення, становлять народ Божий та беруть участь у Христовій священичій, пророчій та царській службі…». А також Декрет про апостолят мирян вказує на апостольську діяльність: «(…) миряни, будучи учасниками священичої, пророчої і царської служби Христової, частково виконують місію цілого народу Божого в Церкві і світі. Своєю працею над проповідуванням Євангелії та освячування людей і над сповненням і вдосконаленням мирянських речей духом євангельським вони справді виконують апостолят, так що їх працьовитість на цьому полі свідчить про Христа та служить на спасіння людей». Ці два соборові документи стали основою теперішнього канону 399 ККСЦ, який характеризує вірних мирян як таких, що не отримали свячень і не належать до чернечих інститутів, що живуть у світі та беруть участь в місійній діяльності Церкви.
Цей канон пройшов три різні редакційні групи. Основний його текст, подібний до Декрету про апостолят мирян, наголошує на двох елементах: через хрещення миряни беруть участь в місійній діяльності Церкви і відрізняються від священичого та чернечого станів.
Так, при канонічному визначенні терміна laicus необхідно враховувати зв’язок між християнським втаємниченням і місійною діяльністю в Церкві.
Канон 399 ККСЦ
Сучасне східне католицьке законодавство присвятило окремий Титул у власному редагуванні, який наголошує на активній участі мирян в житті та місії Церкви. Що саме слід розуміти під цими поняттями? Допомогти нам тут можуть кан. 399 і кан. 1007 ККСЦ, які, об’єднавши в одне спільне тлумачення, пояснюють, що життя Церкви направлене в першу чергу на піклування про духовне добро вірних, а також на богопочитання і творення діл апостоляту.
Редакція кан. 399 ККСЦ, щоб дати визначення, хто такий мирянин у Церкві, використовує термін мирський характер. Зазирнувши до Тлумачного словника української мови, можна натрапити на однозначне пояснення терміну мирський характер, який вказує, що це люди, які живуть в мирі. Отже, йдучи за думкою Законодавця, можна стверджувати, що це люди, які задіяні у справи сьогодення, що пов’язані з різними сферами людського життя. Ними можуть бути різноманітні професії, що вимагають відповідного приготування у різних світських закладах освіти (вчитель, лікар, працівник фабрики чи заводу), або навіть звичайна домашня праця.
Тоді спонтанно виникає інше питання: а чи можуть вони (миряни) бути відповідальними щодо питань, які пов’язані з місією Церкви і які не вимагають, щоби ними займалось духівництво?! Шукаючи наукового підтвердження в церковному праві, необхідно пригадати зміст кан. 408, §1:
«Миряни, які відзначаються відповідним знанням, досвідом і повагою, заслуговують на те, щоб до них як до знавців або порадників зверталася церковна влада чи як до окремих осіб, чи як членів різних рад і з’їздів, наприклад, парафіяльних, єпархіяльних, патріарших».
Отже, після прочитаної норми права можна дійти висновку, що миряни можуть бути задіяні у виконанні покладених на Церкву місій. Але глибше вивчення канону дозволяє побачити й інші не менш важливі елементи. Ними є прямі вказівки щодо того, аби церковна влада зверталась до вірних за порадою, а також право, яке надає Церква мирянам, – бути членами різного рівня церковних рад.
Канон 401 ККСЦ
Слід звернути увагу й на інший канон східного церковного законодавства, який у першу чергу підкреслює той факт, що бути мирянином означає й отримати покликання. Говорю про це тут, тому що, без сумніву, можна зустрітись із переконанням, що в Церкві існують виключно два стани – священство і чернецтво. Отже, повертаючись до нашого канону, а саме 401-го, в якому йдеться про те, що «до мирян передусім належить з власного покликання, займаючись дочасними справами і полагоджуючи їх згідно з волею Божою, здобувати Царство Боже і через те в приватному, сімейному і суспільно-політичному житті свідчити про Христа, звіщати про Нього іншим, відстоювати справедливі закони в суспільстві і, сяючи вірою, надією і любов’ю, на подобу закваски, сприяти святості світу». Вважаю, що редакція цієї норми права розширює компетенцію мирян і виразно вказує на інші завдання, які вони можуть виконувати в Церкві, щоб у такий спосіб сповна виконати місійну діяльність Церкви, про яку ми вже говорили.
Отже, через прийняття Таїнств християнського втаємничення християнин отримує власне покликання, а саме стає мирянином. Це, своєю чергою, зобов’язує (не лише рекомендує), аби послідовність його вчинків завжди порівнювалась із волею Божою. Хоч дехто може сказати, що це зайве і не повинно бути тут предметом вивчення, та все ж таки хочеться наголосити, що норма посередньо вказує на необхідність духовного прoводу в житті окремого мирянина. Лише через діалог, через запитування своїх духовних наставників і одержання від них відповідей мирянин зуміє в будь-якій сфері суспільного життя бути тим «живим камінням», про яке говорить святий Петро, в єдності з іншими утворювати видиму Христову Церкву на Землі.
Канон 403 ККСЦ. Мирянин і літургія
Ще одним проявом участі мирянина в житті та місії Церкви слід вважати його участь у літургічних відправах власної Церкви свого права, до якої він законно належить чи то через отримання хрещення, чи то через законний перехід від власної Церкви свого права до іншої. Канон 403 Східного католицького законодавства змінює свій характер – вже не рекомендує, а виразно наказує (зобов’язує) мирянам зберігати власний обряд, незалежно від їхнього власного географічного перебування.
Канон 403:
§1. «Згідно з правом і обов’язком зберігати всюди власний обряд, миряни мають право брати діяльну участь у літургічних відправах будь-якої Церкви свого права відповідно до приписів літургічних книг.
§2. «Якщо цього вимагають потреби або справжня користь Церкви і немає священнослужителів, то, згідно з приписом права, можна доручати мирянам певні функції священнослужителів».
Зберігання традицій Церкви є великою можливістю для мирянина не тільки поглибити особисту духовність, але й зрозуміти, що саме є її основою, як вона розвивалась впродовж віків. Дотримання власного обряду не слід обмежувати виключно його літургічним виміром, тому що поняття обряду включає, окрім літургії, богословський, духовний і дисциплінарний виміри. Отже, участь мирянина в літургії виражається у Святих Тайнах.
Зараз у дуже синтетичний спосіб хочу наголосити на існуванні деяких питань, коли йдеться про літургічну участь мирян у Святих Тайнах, які варто взяти до уваги.
Хрещення
Перше питання – хресні батьки. Згідно з ККСЦ, при хрещенні вимагається обов’язкова присутність хресних батьків (кан. 684, §1 ККСЦ). Крім того, законодавство вказує на вимоги, які має виконати хресний батько для того, щоб могти сповнити це завдання. Одним із основних приписів до виконання хресними батьками є їхня приналежність до Католицької Церкви (кан. 685, § § 1, 2 ККСЦ). Хочу зазначити: це не означає, що православний вірний не може бути хресним. Східне канонічне право допускає таку можливість, але з умовою, щоб він був у парі з хресним батьком/матір’ю, які є католиками (кан. 685, §3 ККСЦ).
Друге питання, на яке необхідно звернути увагу при уділенні Святої тайни Хрещення, це ситуація, коли хресним батьком чи матір’ю дитини батьки обирають особу, що живе в цивільному шлюбі без отримання Святої тайни Подружжя. У кодексі зазначено, що така особа правосильно може бути хресним батьком/ матір’ю, але все ж таки не рекомендується цього робити (кан. 685, §2 ККСЦ). Отже, навіть якщо й виникає така ситуація, необхідно, щоб друга сторона мала врегульоване особисте життя згідно з вченням Церкви.
Для спрощення вирішення попереднього питання рекомендується, аби кандидати в хресні батьки приносили відповідні довідки про те, що вони перед участю в обрядах хрещення і миропомазання відбули сповідь і прийняли Святе Причастя на своїй парафії.
Подружжя
Продовжуючи тему участі мирян у Святих Тайнах згідно з канонічним правом, не можна оминути і Святу тайну Подружжя. Хочу звернути увагу на наступні питання.
Перше: безпосереднє приготування до шлюбу, а саме спосіб і час проведення канонічно-душпастирської розмови з нареченими. Важливим документом, який може в цьому допомогти, є протокол канонічно-душпастирської розмови (кан. 784 ККСЦ).
Друге: мішані подружжя. Зосереджую вашу увагу лише на тому, що хоча Найвищий Законодавець і дозволяє одружуватись із іншими християнами-не-католиками (на підставі важливості Святої тайни Хрещення), все-таки католицька сторона потребує від місцевого єрарха (єпархіального єпископа, протосинкела чи синкела) окремого дозволу для укладення мішаного подружжя. Такий дозвіл видається лише після того, як католицька сторона підтвердить, що зробить усе можливе, аби не втратити католицької віри, і що діти такого подружжя будуть охрещені та виховані в католицькій церкві (кан. 814 ККСЦ).
* * *
Після висвітлення деяких думок про мирянина у світлі церковного права насувається автоматичне ствердження, що поняття мирянин включає два складники – життя у світі, яке, своєю чергою, спонукає займатись його справами, і приналежність до Христової Церкви через прийняття Таїнств християнського втаємничення. Крім того, після всього сказаного можна зрозуміти, у який спосiб висвітлюється в різних сферах діяльнiсть мирянина, наприклад, у суспільному чи релігійному житті. Тому вважаю за потрібне наголосити: щоби бути справжнім мирянином, необхідно відкрити для себе Тайну Миропомазання і Дари Святого Духа. В такий спосіб, співпрацюючи з отриманими ласками, мирянин зуміє осягнути силу поєднувати ці дві реальності свого життя, яке виражатиметься в різних плодах Святого Духа.
протоєрей Андрій Танасійчук, доктор канонiчного права
