Минулого року у місяці жовтні несподівано відійшов у Божі засвіти на 62 році життя Василь Кутний. Покійний народився 16 жовтня 1922 р. в селі Вибудів на Бережанщині – Західня Україна. Жорстока Друга світова війна також відбилась на житті покійного, в наслідок якої він опинився у Німеччині, де пережив нелегкі часи. Доля його примусила шукати кращих життєвих обставин, бо ж у повоєнній Німеччині було важко втриматись на поверхні. Як тільки настала нагода виїхати на працю до Бельгії, покійний Василь з неї скористав. У 1947 році він виїхав до Бельгії, де пішов на працю до копальні вугілля. Покійний був практикуючим християнином, відданим членом Помісної Української Католицької Церкви, був членом Українського Патріярхального Т-ва у Бельгії, постійним членом Допомового Комітету у Бельгії, а понад все був гарною, милою і чесною людиною. По професії був столярем, тому допомагав у розбудові залі Українського Дому в Шарлеруа — Бельгія. Мав також особливі здібності. Любив дуже музику і рівночасно грав на різних музичних інструментах: скрипці, мандоліні, а особливо любив грати на цимбалах. Покійний мав особливо тонке відчуття музики.
Покійний Василь осиротив свою вірну дружину Софію, улюблених синів Мирона і Петра, а також ближчу і дальшу родину в Україні. Похорони Василя Кутного відбулись при численній участі українців та багатьох приятелів і сусідів-бельгійців. Похоронні обряди-панахиду і заупокійну Службу Божу відправив о. мітрат Іван Кіт, який пропрощав у церкві покійного Василя, як парафіянина. Після похоронів у залі Українського Дому відбулись поминки, під час яких тепле слово про покійного Василя Кутного сказав близький земляк мгр Микола Когут. Від філії УДК в Бельгії прощальне слово виголосив Петро Гатала, який також за згодою родини покійного перевів збірку на журнал «Патріярхат», що принесла 7,230 бельгійських франків. До речі, покійний Василь Кутний був довголітнім передплатником журнала «Патріярхат» та все ним дорожив і складав свої пожертви на пресовий фонд.
Хай гостинна бельгійська земля буде покійному Василеві легкою, а пам’ять про нього йде з роду в рід.
М. К.
З приводу смерти Василя Кутного складаємо глибоке співчуття дружині покійного Софії та синам Миронові та Петрові. Рівночасно складаємо щиру подяку за складені пожертви на журнал «Патріярхат».
