В суботу, 26 жовтня 1991 p., відбулося в приміщенні парафії св. архистратига Михаїла у Філадельфії заходом відділу Українського Патріярхального Товариства у Філадельфії торжественне відзначення 20-річчя радіопрограми «Голос Мирян». Програму вечора відкрив голова відділу Іван Крих, а нею енергійно й уміло провадив Мирослав Лабунька. У вечорі взяло участь біля сто осіб, а між ними тринадцять представників організацій та двох священиків, о. мітрат Зенон Злочовський і о. крилошанин Ярослав Шуст. В програмі вечора виступали з коротким словом Леонід Рудницький і Мирослав Лабунька. Короткий нарис історії радіопрограми «Голос Мирян» подав її директор Юліян Головчак. Від слухачів із коротким привітом-словом виступив д-р Юрій Рибак, довголітній слухач і постійний критик-дорадник програми.
Під кінець вечора вручено Леонідові Рудницькому і Юліянові Головчакові картину В. Литвина, як також грамоти, що їх графічно оформив Ярема Гриців. На закінчення програми вечора Л. Рудницький і Ю. Головчак сердечно подякували всім присутнім за гарний і зворушливий вечір, а українській громаді міста Філадельфії і околиці за моральну і матеріальну піддержку. Пожертви, зложені з цієї нагоди, будуть подані у наступних передачах.
На цьому місці працівники «Голосу Мирян» бажають висловити свою щиру подяку управі філадельфійського відділу УПТ за зорганізування та успішне переведення цього ювілейного свята. Під час вечора були прочитані привіти від організацій і зібрано на радіопрограму близько $1,000.00. Нижче друкуємо стосовні матеріали до відзначення 20-річчя «Голосу Мирян».
Редакція
УРИВОК СЛОВА НА ВЕЧОРІ «ГОЛОС МИРЯН» — Л. РУДНИЦЬКОГО
Моє слово сьогодні — це про майбутнє радіопрограми «Голос Мирян», але, слухаючи слово нашого директора, який сьогодні виступив тут як свого роду літописець (літописець Юлько, то навіть добре звучить), я зрозумів, що наше майбутнє за нами. Золотий вік радіопрограми «Голос Мирян» минув.
Були це ті бойові роки, змагання за Патріярхат, роки інновації, телефонних розмов в етері, програм на живо, розмов на різні теми, серйозних і жартівливих, між цими останніми були такі, на які реагували навіть члени нашої ієрархії або з погрозами адвокатом, або зі скаргами до моєї дружини, були це часи репортажів з Риму, з Австралії, роки гострої критики церковного і громадського життя, на які не завжди був позитивний відгук від усіх наших слухачів, але були і контроверсійні.
Коли так подумати, що ми не виробляли на цій програмі, то цілком закономірно виринає питання, звідки бралася та енергія і охота до тої, часом нелегкої, інколи невдячної і завжди безплатної праці? Відповідь тут, мабуть, цілком проста: ми були молоді й, як каже Франко, ідеалісти непоправні.
Очевидно для мене, але не очевидно для вас, дорогі слухачі, тим найбільшим ідеалістом і рівночасно тим мотором, що пхає наш пароплав, був і є інж. Юліян Головчак. Мене люди чули і мені приписували все, добре і зле, що я робив. Але без нього не було б мене, бо я тільки писав і читав, а кожний, хто бодай трішки розуміється на радіо, знає, що це тільки одна частина праці. Юліян Головчак виконував муравлину роботу, якої діяпазон дуже широкий: від збирання матеріялів, до бухгальтерства, від технічного оформлення програми до експедиції, від архіварства до фінансів, словом — від редакції до адміністрації.
Тому мені сьогодні дуже приємно, що я маю нагоду публічно сказати йому це у вашій присутності. Та, мабуть, найбільшу його заслугу він поділяє з моєю дружиною, а саме: на протязі тих 20 р. я з ним ніколи серйозно не посварився, а вас запевняю — витримати зі мною без сварки 20 років нелегко — це тільки вміє або богобоязлива жінка, або благородний святець.
Пригляньмося ще трошки до минулого «Голосу Мирян», і може з того проходу в історію вийде якась концепція майбутнього. «Голос Мирян» мав вплив на наше довкілля. Програма до певної міри стала матір’ю інших етерних феноменів. Валентин Мороз сам раз ствердив, що він вчився від нас і згодом зорганізував свою програму. Були й інші, на жаль, деякі цікаві думки та пляни, що родилися у нас, але ніколи не знайшли собі повного вияву у житті.
Маю на увазі заснування української мережі радіопрограм, яку ми запропонували ще у пізніх семидесятих роках, а така мережа п.з. «Юнайтед Юкрейнієн-Американ Радіо» значно піднесла б престиж усіх наших українських радіомовлень, порозкиданих по різних місцях нашого поселення. Але «Голос Мирян» все ж таки породив ГУД, програму, яка вже понад 100 передач передавала на коротких хвилях на українські землі і яка на Україні втішається великою популярністю.
Та не буду тут довго розводитися, бо всі радіокоментарі мусять бути короткі. Я думаю, що минуле «Голосу Мирян» вказує на те, що програма заслуговує на майбутнє, що вона є потрібна українській громаді міста Філядельфії на майбутнє. Філядельфійська громада втратила б щось доволі цінного, якби ми сьогодні перестали її передавати. Але рівночасно програма мусить змінитися, бо міняються часи, і ми, як це казали старі римляни, міняємось із ними. Я надіюся, що знайдуться люди, які зможуть не тільки що продовжувати цю працю, але і теж осягнути нові успіхи, допровадити програму до нового золотого віку.
Ми, з нашої сторони, готові все зробити, щоб у цьому допомогти, і я вірю, що ви, шановні пані й панове, які сюди так численно прибули, теж готові у цьому почині допомогти.
І тому, кінчаючи цей свій коментар, я дякую усім за цей гарний вечір, за ваші добрі теплі слова і за піддержку у минулому і прохаю вас усіх подумати, що робити із цим форумом, який вже 20 років нас усіх інформує, денервує і розважає. Якби сьогодні тут між нами зродився плян на майбутнє «Голосу Мирян», то цей вечір мав би особливу додаткову вартість.
Подумайте, дорогі слухачі, а покищо, як це колись запорожці говорили: «Бувайте здорові і Богові милі».
