Мирослав Павлюк, на посаду директора Радіо «Воскресіння» призначений єпископомпомічником Глави УГКЦ владикою Любомиром Гузаром у січні 1997 року. Народився 14 листопада 1964 року, працював випусковим редактором, заступником директора. У якості ведучого, провів понад 1000 радіопрограм. Одружений, має сина і доньку.
Кор. Перш за все, пане Мирославе, прийміть наші вітання із десятою річницею виходу в ефір Радіо «Воскресіння».
Павлюк М. Я дякую Вам за привітання. Наш ювілей – це дуже скромний відрізок часу. Всього лише десять років праці у порівнянні, для прикладу, з майже столітньою діяльністю Радіо Ватикан, не вартував би особливої уваги, але ці роки були надзвичайно важливими не лише для нашої невеликої редакції. Для України, для нашої Церкви, для українського народу останнє десятиріччя – ціла епоха. І я вдячний всім, хто у ці складні роки був поруч з нами. Хочу подякувати за самовіддану працю своїм попередникам на посаді директора – о. Андрію Онуферкові та о. Михайлові Димиду. Величезну працю для Радіо «Воскресіння» зробив Блаженійший Мирослав Іван Кардинал Любачівський, який заклав основу для золотого фонду нашої фонотеки. Це сотні звернень до слухачів та сотні проповідей, записаних ним особисто на нашій студії. Якщо ж говорити про текстові матеріяли, що були прочитані нашим диктором, то їх більше тисячі. Ми пишаємося таким нашим автором і диктором.
Кор. Ваш ювілей на часі майже збігся із новосіллям. Так що вітаємо ще і з цим також. До речі, чи Блаженіший бачив ваш новий студійний комплекс?
Павлюк М. З огляду на стан здоров’я в останні роки ми записували главу Церкви у митрополичних палатах. Пригадую, що один із останніх таких записів ми робили взимку цього року, хоча це комусь може здатися несподіванкою, оскільки Блаженіший давно не з’являвся на людях. Але з нашою допомогою, він вітав вірних з Різдвяними святами. А щодо нового приміщення, то обряд посвячення здійснив владика Любомир Гузар у серпні 1998 року, в останній день роботи собору, у співслужінні з владиками Юліяном Гбуром та Юліяном Вороновським. Тепер ми зовсім близькі до св. Юра-будинок, у який ми поселилися, розташований біля підніжжя гори, на якій височіє наш собор. Користуючись нагодою, якщо ще комусь невідомо, хочу принагідно назвати нову адресу редакції – вул. Озаркевича, 4. Ми чекаємо листів від наших слухачів.
Кор. Пане Мирославе, якщо ви згадали про слухачів, то прошу розповісти, що ви знаєте про свою авдиторію. Адже Радіо «Воскресіння» називають наймасовішим релігійним засобом масової інформації на Україні, чи не так?
Павлюк М. Справді, за оцінками спеціялістів Держтелерадіо, сьогодні авдиторія Радіо «Воскресіння» складає біля 7 мільйонів постійних слухачів. Я навмисне не вдаюся до посилань на такий критерій, як «потенційний слухач», який полюбляють вживати «кишенькові» радіостанції – за цим способом у число слухачів зараховують все населення, що проживає в зоні покриття передавача, включаючи немовлят та глухих. Тільки завдяки присутності на Третій програмі Національного Радіо, нас транслює понад 50 передавачів, а на Першій програмі їх 103, у всіх областях України. Тому потенційних слухачів було б 50 мільйонів, але така цифра є безглуздою. Отож, і доводиться вдаватися до складніших способів дослідження авдиторії. Та як би там не було, ми в ефірі щодня 30 хвилин і це дуже багато. Навіть на десятому році існування ми одержуємо листи від людей, що вперше нас почули і висловлюють свою радість, що існує така християнська програма, яка їм сподобалася. Але це все я говорив про кількість слухачів, а що ж за цим криється? Судячи з листів – наш основний слухач, це людина середнього віку, що живе по інший бік Дніпра, шукає свою дорогу до Бога, інколи боїться переступити поріг Церкви, хоча є охрещеною, прагне знайти причину своїх нещасть, не чує у побуті української мови. Для мене самого є загадкою, чому Радіо «Воскресіння» є таким популярним на Сході України… Однак такий «портрет слухача», звичайно ж є певною умовністю, бо ми одержуємо листи як від дітей, так і від людей старших, від студентів, педагогів, лікарів, військових, колгоспників. Частенько є листи, зворотньою адресою яких є тюрма. Якщо у нас просять молитовника чи книжки Нового Завіту – намагаємося одразу ж вислати у посилці духовну літературу.
Кор. Кілька років тому в бюлетені АРІ ви опублікували статтю Радіо «Воскресіння» – унікальне явище в українському ефірі». Чи, на Ваш погляд, пане Мирославе, сьогодні ви можете стверджувати цю тезу знову?
Павлюк М. А ви посудіть самі! Восени 1991 року наша програма стала транслюватися Львівським державним Радіо, а весною наступного року – з центральної апаратної Українського Радіо у Києві, на Хрещатику, 26 – на цілу Україну. Ми були першими, кого Держтелерадіо впустило у свій ефірний простір! Це був безпрецедентний на той час випадок. І хто цю монополію порушив? Радіо «Воскресіння», що було засноване Українською греко-католицькою Церквою. Спочатку ми ще самі, мабуть, не усвідомили, якої сили є Радіо «Воскресіння» як засіб масової інформації. І уявіть, що цей засіб, був і залишається в руках нашої Церкви. А що тоді творилося, пригадуєте? Саме ми на весь голос запропонували суспільству, в якому вирували міжконфесійні суперечки, формулу якщо не братолюбства, то толерантности. Тому Держтелерадіо і наважилося піти на співпрацю з нами, і це було політично виважене рішення. Звісна річ, з того часу багато чого змінилося. За кількістю релігійних радіопрограм в українському ефірі – радіо чи телевізійному – перевагу мають протестанти. Точніше сказати, мали б, коли б не наш щоденний вихід в ефір. Наприклад, їх телепрограми постачаються із США, у нас дублюються українською та російською мовами і транслюються загальнонаціональними каналами. Щоправда, в останній рікдругий канал УТ-1 почав готувати власні програми із залученням православних священиків. Та все ж, на цей момент вирішальним фактором в інформаційному просторі є гроші, а не ідеологія . Навіть львівські радіостанції охочіше транслюють протестантів, бо ті платять. Але хіба на Львівщині більшість складають протестанти? Комерційні інтереси стоять вище ідеології. В результаті – ніхто не вийшов за межі бідности. Карл Маркс навчив нас, що матеріяльне буття визначає свідомість. А чи багато з нас наважується діяти всупереч Марксу, який сам, до речі, завжди жебракував перед Енгельсом і чиї діти були голодними? Не можемо повірити, що таки свідомість визначає буття, і навіть матеріяльний стан – також. З цієї причини, мабуть, найгірше справи з ефірним часом у нас ідуть саме у Львові, а не в Луганську чи в Донецьку. І справа не в тому, що ми обмежені в коштах, просто стоїмо на таких засадах, що наші програми завдяки якості та інформаційній насичености є вкладом (також і таким, що має фінансовий вираз) у рейтинг популярности тої чи іншої радіостанції. Виробництво добротної радіопрограми – це не дармівщина. Тому чому ми повинні платити? Тільки тому, що законодавство України забороняє Церкві користуватися власними передавачами і Радіо «Воскресінні» в нас приречене працювати лише в режимі продакшн-студії? Але ми були першими. І ми звучали кожного дня. І це поки що є вирішальним щодо кількости авдиторії. Кожна наша програма – це як щоденна молитва за кращу долю українського народу. До того ж – ми професійне радіо. У нас представлені всі жанри сучасної радіожурналістики – репортажі, інтерв’ю, інсценізації літературних творів, новини тощо. Ми закликаємо людей прийти до Церкви, а не заміняємо потребу брати участь у літургії слуханням передач.
Кор. Яким ви бачите майбутнє Радіо «Воскресіння»?
Павлюк М. Спочатку гляньмо, що маємо на цей час. Україна зараз переживає телевізійний бум. Тому на радіо, як на засіб масмедія, у нас дивляться як на щось безперспективне. Захід це вже давно пережив, і радіомовлення там займає належне місце. Різниця полягає в тому, що Захід був багатшим. Телебачення не може бути дешевим. Дешеве телебачення – це абсурд. У нас телебачення дешеве. Мова йде не про надсучасне цифрове технічне обладнання, та й навіщо воно, коли пересічний українець не в стані придбати собі нового телевізора. Просто ніхто не вкладає гроші в інтелектуальний продукт – на телебаченні обмаль якісного літературного матеріялу. Всі захоплюються «малюнком». Ось і виходить, що операторська та режисерська робота псується бездарними текстами. Я б дуже радів, коли б у цей час в Україні була вдала релігійна телепередача, яка б систематично виходила і при цьому не була зробленою в Сполучених Штатах. Щодо перспектив Радіо «Воскресіння» на найближчий час – розвиток нашої інформаційної служби, доступ до наших програм в мережі інтернет, пошук нових партнерів-радіостанцій, збільшення числа наших слухачів. А загалом, наш розвиток залежить від розвитку структур УГКЦ в Україні, і ще – ми дуже залежні від суспільно-політичної ситуації у державі. Як, зрештою, і всі інші.
Розмову вів Богдан Крив’як
