(червень 1941 — 1950 pp.)
В пошану Слуги Божого Андрея
На цю тему на форумі ньюйоркського Відділу Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви, в неділю, 17 грудня 1978 p., в Українському народному Домі доповідав о. д-р Іван Гриньох. Після молитви, яку провів о. Іван Гриньох в імені Відділу вечір відкрив, привітавши доповідача й учасників Микола Галів. Поруч з цим він підкреслив, що хоч о. д-р Іван Гриньох всім відомий, але незалежно від цього варто дещо пригадати. О. Іван Гриньох належить в нашому церковному й громадсько-політичному житті до непересічних і виняткових особистостей. Він належить до цього типу рідкісних священиків, що перебуває з вірними не тільки в неділі й свята, але й в понурі будні і в часи, коли треба рискувати життям. Так склалось, що о. Іван Гриньох все був там, де рішалась доля нашої церкви чи народу. Коли перед приходом нового гітлерівського окупанта на Україну треба було сказати і заявити що господарем цієї землі є український нарід, що було довершено актом 30 червня 1941 р. то о. Гриньох був при тому. В дальшому о. Іван Гриньох консеквентно брав активну участь у формуванні українського підпілля, УПА, УГВР та, як провідний член визвольного руху виконував зовнішньо дипломатичну службу в той час.
В перші повоєнні роки о. Іван, як непересічний богослов і знаток історії нашої Церкви був професором богословської семінарії в Гішберґу — Німеччина. Коли на волі появився Митрополит, а тепер Патріярх Йосиф, о. Іван Гриньох піддержав і допомагав і допомагає реалізувати ідеї Патріярха Йосифа в життя.
Не будемо повністю реферувати доповіді о. Івана Гриньоха, бо в наступних числах журнала ми її повністю надрукуємо. Проблеми які підніс в цій доповіді о. Іван Гриньох настільки важливі, що з ними варто запізнати читачів журнала. Доповідач на вступі сказав, що спонукою до виголошення доповіді на цю тему було те, що затирається свідомість подій останньої світової війни і недоцінюється державних і церковних актів, які в тому часі ставались. Про те, що було за першої світової війни, які події тоді відбувались багато писалось, нажаль про акти Митрополита Андрея в час другої світової війни мало говориться а ще менше написано. Поруч з тим також промовчується, що в той час робив і творив український нарід. В такій ситуації створюється враження, що в тому часі нічого не було, була порожнеча. Насправді такої порожнечі в боротьбі українського народу не було. Навпаки, український нарід дав такі свідчення, яких не можна зтерти та забути, бо вони виповнили це десятиліття вагомим змістом. Для самої ілюстрації можна тільки перечислити поодинокі акти того часу.
- До першого акту слід зарахувати акт відновлення — проголошення української державности 30 червня 1941 р.
- Пастирський лист до українського народу Митрополита Слуги Божого Андрея, з 1 липня 1941 р.
- Послання Митрополита Андрея до українського духовенства з грудня 1941 p., яке було сконфісковане німцями.
- Відомий документ за що бореться Українська Повстанська Армія.
- Універсал УГВР з 1944 р. і
- Звернення Воюючої України з 1949 р. до української еміграції яке на еміграцію прийшло значно пізніше. Все це доповідач назвав для пригадки, щоби вони увійшли у нашу свідомість. Для всіх вище названих документів є характерний для них спільний ідейно-визвольний зміст. Поруч з тим прочитав деякі уривки з своєї передмови до книжки Миколи Лебедя УПА, що появилась під кінець сорокових років у Німеччині.
Навів фраґмент, як писався Пастирський лист. Митрополит Андрей диктував секретареві о. Грицаєві, який писав ручно. Після цього на доручення Митрополита Андрея о. Іван Гриньох прочитав Пастирський лист по радіо. Хоч не було доручення Пастирського листа поширювати, але він був поширений. Відомо ж, що опісля німці робили натиск на Митрополита цього листа відкликати, але Митрополит Андрей ніколи не відкликав. Пастирський лист був глибокого державного змісту, який не вкладався і не міг вкладатися в німецькі пляни.
В дальшому доповідач провів широку аналізу названих актів Митрополита Андрея, вказуючи на державне річеве формулювання Митрополита, підкреслив, що пізніші звернення і послання Митрополита Андрея були формульовані так, щоби при цензурі не улягли конфіскаті. Були вживані певні вислови й фрази, але вони мали той зміст, що Митрополит бажав висловити. Митрополит Андрей вже в той час говорив про Патріярхат нашої Церкви. Він підказував, що має бути один Патріярхат і то в Києві. Митрополит навіть підкреслював, що патріярхом хтось має бути з їх, себто православних, при умові, що він визнає Апостольський Престіл, як верховний для Вселенської Христової Церкви. На цьому зискають Церква й український нарід. Хоч доповідь о. Івана Гриньоха не була легкою до сприняття то все ж таки присутні її прослухали з великою увагою, а своє задоволення та вдячність виявили довгими, довгими оплесками. Справді такою формою вшанування Слуги Божого Андрея було величне й гідне. Доповідач нам представив, Митрополита Андрея, не тільки як святця, але великого українського мислителя і державника.
