Л.К. В празник Непорочного Зачаття П. Д. М., дня 22 грудня 1974 р., з нагоди свята Ювілею Блаженнішого, виголосили привіти о. д-р Іван Хома і о. крил. Маріян Бутринський.
О. д-р Хома згадав «велику працю пера — про важкі богословські теми», вичислюючи недавні наукові праці Блаженнішого. Потім відмітив здвигнення собору св. Софії, створення університету та відзискання церкви свв. Сергія і Вакха. Зокрема о. д-р говорив про дипломатичні зв’язки Блаженнішого і про його виступи на Соборі та на Синодах.
О. крил. Маріян Бутринський промовляв в загальному від всіх громад цілого світу, а від парафії свв. Володимира і Ольги в Чікаґо зокрема. Він сказав, що день хіротонії тому 35 літ «неначе повторився тут у цій «амбасаді нашої Церкви, в цьому митрополичому, чи властиво патріяршому домі». «В час переслідування, як казав новий Владика, «така хіротонія не була почестю, але важким тягарем». Одначе любов до свого народу і почуття обов’язку перемагали страх і наш Блаженніший це важке ярмо на себе взяв і вже 35 років мужньо двигає його, частинно в ув’язненні, а частинно на т. зв. «волі».»
Цитуючи поезію Симоненка, о. Крилошанин так характеризував працю Блаженнішого Кир Йосифа:
«Одним словом, Блаженніший проявив себе як справжній Пастир своєї Церкви і Божий Вибранець, що вибрав собі шлях важкий, з якого не сходять тільки героїчні душі і яким прямують тільки ті, що не дивляться на холодні розважання і калькуляції людського розуму, а серцем і цілим своїм духовим єством самі прямують шляхом праведників і не лиш вказують нам його, але жертвою, останками своїх сил просто тягнуть нас за собою.»
На закінчення свята Блаженніший говорив про всі трудності, які є на дорозі до єдності Церкви, — про «письма від урядів і деяких своїх із докорами про патріярхат, наче би він валив Католицьку Церкву. А чому? Бо так їх свої інформують, що приходять на Богослуження не щоб молитися, але щоб підслухувати, чи поминають чи не поминають патріярха», про «Кочубеїв, … яким розходиться про кар’єру». Але «треба думати, щоб у добрі і сильні і вправні руки передати те все майбутнє. Очевидно, це залежить від помочі Божої, але треба і самому хотіти. Не можна здати все виключно на Господа Бога і бути безцільним, але треба й самому діяти».
Згадуючи цих 35 літ архиєпископства, Блаженніший закінчив: «Якби ви знали ті літа, які вони були, ой ви би тих «многих» літ не співали. Але треба було їх, і за них слава Тобі, Господи — за ті всі терпіння і невдачі, за перенесене горе, бо вони не даремні. Перед Господом Богом, коли кожна склянка не є надармо подана, так само й кожне горе й муки перенесені не пропадуть. Дай Боже, щоб вони були завдатком для дальшої кращої долі нашої Церкви й нашого народу.»
