Вих. ч. Р 96/573
Високопреосвященні й Преосвященні Владики, Всесвітліші Отці,
Преподобні Сестри, Дорогі Браття і Сестри,
Шановні Учасники Собору Української Греко-Католицької Церкви!
Прибувши ж у Єрусалим, вони були прийняті Церквою,
апостолами та старшими й оповіли, що Бог зробив через них
(Ді. 15,4).
- Слова ці взяті з першого Собору Церкви, який відбувся 50-го року по народженні Господа нашого Ісуса Христа і 17-го по його Вознесенні і по великій дні П’ятдесятниці. Цього дня Церква розпочала свою спасенну працю під проводом Святого Духа, а Господь був постійно присутній у його громадах, так як обіцяв: «Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20). До цього Собору Церква прожила вже чимало років діяльности, вона була відомою на близькому Сході і більших центрах римської імперії. Всюди розносилася вістка про Христа, який умер на хресті за Понтія Пилата. Його вважають за Бога і Він залишив нову й велику науку, яку варто пізнати.
За той час багато пережила молода Церква. Число охрещених збільшилося і постійно росло під впливом свідчення апостолів і їхніх учнів, проливалась перша мученицька кров св. Стефана і почались переслідування апостолів із забороною для них проповідувати Христа.
Церква, силою Святого Духа, отримала з тих переслідувань великого апостола Павла, який своїм умом, невтомною працьовитістю, глибокою проповіддю, подорожами, а над усе великою любов’ю до Ісуса розп’ятого надзвичайно скріпив Христову благовість у трьох тоді культурах Середземномор’я: єврейською, грецькою і римською. Христові громади росли й розвивалися числом і духом та великим ентузіязмом до євангельських порад, які передавалися усною проповіддю. З часом, однак, виникла потреба і писаної благовісті — Божого Об’явлення, що й сталося по 50-ім році. З’явились труднощі, не легкі практичні й богословські непорозуміння, і деякі з них створили чималі перешкоди для проповіді. Постали і конфлікти між християнами, які навернулися з юдейства і поганства. Це стало причиною скликання першого Собору до Єрусалиму, на якому пороблено відповідні рішення звісними словами: «Подобалось бо Святому Духові й нам» (Ді. 15,28). То був початок важливої традиції Вселенських Соборів, яких досі було в Церкві двадцять, а також інших церковних помісних, провінційних соборів і синодів, яких рішення стали нормами праці й дії Церкви для кращого розуміння правд віри.
- До тієї традиції належить і наш Собор, який, властю мені даною, як Отець і Глава Української Греко-Католицької І Церкви, відкриваю в ім’я Пресвятої Тройці — Отця, і Сина, і Святого Духа. Вітаю Вас усіх, зібраних тут, у Львові, і благаю разом з Вами помочі Святого Духа, Його благословення і проводу в наших працях. Ви зберете свої думки для призадуми і рішень нашого Синоду Владик, який відбудеться по цьому Соборі. Це не людські-земські наради для марних і проминаючих справ. Це важлива і свята подія в житті Церкви, яка є Містичним Тілом Христовим. Це Тіло Христове на наших землях було важко зранене і, як вказують Римські Архиєреї Папа Павло VI і Папа Іван Павло II, тут створилися «здехристиянізовані ситуації», де охрещені «живуть цілковито поза християнським життям» і «знають зле основи віри» (ЕН 52).
Як сумно це ствердити, що тисячолітня духовна спадщина св. Володимира Великого стала здехристиянізованою! Святий Павло кличе до нас усіх своїм могутнім словом: станьте новою людиною (див. Еф. 2,15), зодягніться в нову людину, що відновлюється до досконалого пізнання, відповідно до образу свого Творця (див. Кол. 3,10), «вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло в похотях» (Рим. 13,14). Це наші завдання на землі, на якій діяв три чверті століття воюючий атеїзм і антигуманний комунізм, який ставив собі за ціль створити іншу людину від тієї, що є образом і подобою Божою (див. Бут. 1,27). Ці доктрини створили справжню людську руїну, в якій не було мешкання Святого Духа. Ми бачимо їхні плоди…
Наша апостольська праця має незвичайні труднощі, щоб, при помочі Божої благодаті, привернути людям їхню гідність і образ Божий. Над цим явищем руїни душ нам усім слід серйозно призадуматися. Цей стан наповнює наші серця великим почуттям відповідальности за рятунок людей, яких Бог нам дав виховати і вести.
- Тому наш Собор має характер душпастирський, подібно як Другий Ватиканський Собор, рішеннями якого керуватимемося не в одній справі. Нам треба знайти дороги для однови душ, способи відкрити двері до сердець для благодатного Христового слова й євангелії, і рушити на боротьбу з дияволом — батьком брехні. Нам треба знайти дороги до оздоровлення української сім’ї, щоб вона стала першою школою духовних вартостей і малою домашньою Церквою, в якій перебуватиме Христос зі своєю Пресвятою Матір’ю, як це було віддавна в нашій народній традиції. Нам треба здобути для Христа нашу молодь, на яку зазіхають різні модерні небезпеки, лже-науки, ідеологи-демагоги, які хочуть здобути молодь для своїх підсудних і руйнівних доктрин. Нам треба в цій праці багато-багато рук до цього духовного жнива: монахів, монахинь, святих священиків і мирян — мужчин і жінок, які готові цілковито віддати себе в жертву для Христового діла спасіння, стати подібними до Христа, щоб учинити своє довкілля і свій народ Христовими. Нам треба поширювати в Україні й поселеннях слово Христової правди для дітей, яких загнав у тяжку неволю гріх з гіркою духовною порожнечою, в якій діяла ненависть замість християнської любови, в якій, як життєву засаду, ставили боротьбу клясів і революції замість миру і свободи в Христі. Нам треба тих, що підуть сіяти Христове слово правди на нашій землі й по всіх усюдах, де живе український Божий люд.
Скликав я цей Собор, щоб докладно розглянути наші недуги й недостачі, шукати для них найкращих засобів для лікування у нашого Вічного Милосердного Самарянина — Ісуса Христа. Різними приготованими методами ми тут, у ці благословенні дні, застановимося над цими важливими і невідкладними справами. Наші думки, пропозиції, поради ми дамо в руки Синоду Владик на чолі з Главою Церкви для розгляду, поглибленої студії. Наші Владики, як учителі у святій Церкві, з цього випрацюють для нас усіх вказівки і норми, які поможуть нам в одновленій праці під проводом Святого Духа, який єдино є життя Подателем і який все наповняє й укріпляє.
Це не означає, що застановою над цими кількома проблемами ми вичерпаємо всю проблематику життя і праці нашої Церкви. Це не до подумання, зваживши, яким складним стало питання душпастирської праці в наші часи і в сучасній Україні зокрема. Годі все нараз зробити! Мусимо ступати обережно, поступово, з пляном, а над усе з молитвою про світло для нелегких завдань. У додатку — замало в нас духовних осіб для такої широкої праці, обмаль у нас вишколених мирян, щоб могли вони теж брати участь у різних ділянках сучасного апостоляту. Все це вимагає часу, терпеливости й пильности, щоб привести велику руїну до ладу і належного стану.
- Знаю, що багато з Вас хотіли б дати першість іншим проблемам, потребам і труднощам, яких є багато. Однак вибрано для цієї першої сесії Собору душпастирські теми, і ми їх розглянемо, щоб з них створити поради і пропозиції для Владик на Синоді. Такі Собори будуть відбуватися, можливо, і частіше, як це приписує право. Можливо, що на цім Соборі або на Синоді знайдемо й інші способи для розв’язки наших труднощів. Все це є темою журби Собору і всього нашого Синоду Владик. У всіх нас є високе почуття відповідальности перед Господом, Церквою, Народом і історією.
- Пам’ятаймо одне: не працюємо самі, але з постійною дією Святого Духа, згідно з Христовими словами: «Без мене нічого не можете чинити» (Ів. 15,5). Цю віру і свідомість маємо мати перед собою, щоб не впасти в гордість або думку, що творимо людське діло.
Окремо теж пам’ятаймо про одну велику Особу, від якої ми й ввесь український народ отримали стільки історичних порятунків, помочей і добра. То Пресвята, Пречиста і Преблагословенна Богомати, Покров і Володарка нашої землі й держави від часів св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Будьмо Її добрими дітьми і слухаймо Її поради: «Що тільки скаже вам, робіте» (Ів. 2,5). Нагадаймо й картину в часі Переображення Господнього й голос з неба: «Це — мій Син улюблений, якого я вподобав: його слухайте» (Мт. 17,5).
З Ним, Господом нашим Ісусом Христом, і з допомогою Святого Духа, зі зверненими очима на нашу дорогу до Отця, під покровом Пресвятої Богородиці, починаймо ці наші соборові наради і нехай вони стануть благодаттю і благословенням для всієї Української Церкви і Народу.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа,
і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма нами.
Дано у Львові, при архикатедральному Соборі св. Юрія,
у 18-ту Неділю по Зісланню Святого Духа,
6 жовтня 1996 року Божого.
+ Мирослав Іван Кардинал Любачівський
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
* * *
Святіший Отче!
Собор Української Греко-Католицької Церкви, зібраний у Львові з нагоди 400-річчя Берестейського підтвердження єдности з Римським Апостольським Престолом, висловлює Вашій Святості вдячність за Апостольське Благословення для праць Собору, як також за Вашу участь у святкуваннях Ювілею в Римі та постійні докази Вашої вірности нашій Церкві, яка впродовж сторіч засвідчила свою вірність Наслідникам Петра.
Задумуючись над тим, як нашій Церкві найкраще виконати своє післанництво, нести світло Євангелія своєму народові в Україні і в діяспорі, надіємося, що Ваша Святість, як натхненник Нової Євангелізації, утверджуватиме нас у вірі.
Заносимо свої молитви до Господа Чоловіколюбця за здоров’я Вашої Святості.
+ Мирослав Іван Кардинал Любачівський
Верховний Архиєпископ Львова Українців
та Учасники Собору УГКЦ
Львів, 7 жовтня 1996
* * *
Traduzione del telegramma del Card. Lubachivsky
Beatissimo Padre,
L’Assemblea della Chiesa Greco-Cattolica Ucraina, riunitasi a Lviv in occasione del quarto centenario della rinnovata unione con la Sede Apostolica Romana, avvenuta a Brest, ringrazia Vostra Santità per la Benedizione Apostolica per і lavori dell` Assemblea, come pure per la Sua partecipazione nelle celebrazioni giubilari a Roma, nonchè per le costanti prove della Sua fedeltà verso la nostra Chiesa che attraverso і secoli ha testimoniato la propria fedeità ai Successori di Pietro.
Riflettendo sul cammmo che la nostra Chiesa deve fare per compiere la propria missione, di rinnovare e approfondire l’evangelizzazione del nostro popolo in Ucraina e nell’emigrazione, nutriamo la speranza che la Santità Vostra, quale Ispiratore della Nuova Evangelizzazione, ci confermi nella fede.
Noi innalziamo le nostre preghiere al Signore-che-ama-gli-uomini per la salute della Vostra Santità.
+ Myroslav Ivan Cardinale Lubachivsky
Arcivescovo Maggiore di Lviv degli Ucraini
con і Partecipanti dell` Assemblea della Chiesa Greco-Cattolica Ucraina
Lviv, 7 ottobre 1996
