З нагоди святкування п’ятдесятрічних роковин з дня відновлення Всеросійським церковним Собором Московського патріяршого престолу Ми хочемо висловити Вашій Святості братні почуття і скласти сердечні привітання в Господі.
Щоб Католицька Церква могла гідним чином приєднатися до радости і вдячности Російської Православної Церкви, Ми послали для участи в торжествах, які відбуватимуться у Вашому патріяршому місті, наших дорогих братів в єпископстві – Його Високопреосвященство Монсіньйора Георгія Патрика Дваєра, архиєпископа-митрополита Вірмінгенського, та Його Преосвященство Монсіньйора Даниїла Пезеріля, єпископа Реперійського, вікарія архиєпископа Паризького, в супроводі о. Йоана Лонга,з нашого Секретаріяту в справах сприяння християнській єдності.
Відновлення патріярхату – багатознаменна подія в житті Російської Православної Церкви. Це повернення до стародавньої традиції Вашої Церкви, підготовлене багаторічними науковими трудами і працею духовенства та мирян, було важливим етапом в умовах, спрямованих до духовного оновлення Російської Православної Церкви. Маємо надію, що це відновлення Вашої духовної традиції допоможе поглибитися релігійному духові Вашого народу і стане джерелом нової енерґії для християн, які прагнуть нести свідчення про Христа світові, що Його так потребує.
Нас радує і те, що з ласки Божої відносини між нашими Церквами дедалі кращають, особливо за останні роки. Коли в далекій минувшині та й у ближчу між Католицькою Церквою і Руською Православною Церквою мали місце непорозуміння, недостатнє взаєморозуміння та деякі надто сумні факти, то в контактах тих останніх років Ми бачимо запоруку нового розвитку братньої любови, взаєморозуміння та спільної діяльности для успішного розв’язання розбіжностей, які ще існують між Римським Престолом і Московським Патріярхатом.
З цією надією ще раз висловлюючи Нашу волю зробити все, що в Наших силах, щоб усі учні Христові стали єдині духом і серцем, як бажає того наш Спаситель, щоб піднести хвалу Господу і бути Його вірними служителям ми в сучасному світі, Ми представляємо Вашій Святості Наших делегатів і молимо Того, хто є Началом і Завершенням усякого діла, нехай пошле Він Вашій Святості, Вашому духовенству і Вашому віруючому народові благословення і наповнить Вас Своєю радістю, силою і втіхою·
Ватикан, в празник Вознесення Господа, 23-го травня, 1968 року.
Папа Павло VI.
* * * * *
Як відомо, Московська патріярхія обходила в травні 1968 року 50-річний ювілей свого відновлення. До речі, річниця цього ювілею припадала на осінь попереднього року, та з уваги на те, що в Москві обходжено 50-річча т.зв. Жовтневої революції, Московська патріярхія в порозумінні з правлячими колами Совєтського Союзу відклала свої святкування на травень 1968 р.
Якщо говорити про ґенезу постання та останнього відновлення Московської патріярхії, то справжні історичні факти є документарно відомі, і над ними не будемо зупинятися, хіба тільки згадаємо, що встановлення у ХV ст. Московської патріярхії було супроводжене застосуванням не надто простих християнських засобів, а знову ж її відновлення було оборонним заходом перед наступом большевицького режиму після повалення царату. Теперішня влада Совєтського союзу визнає Московську патріярхію за легітимну Церкву, що перебрала цілу спадщину з часів царського режиму в Росії.
На ювілейні святкування; вислав Святійший Отець Папа Павло VІ делегацію від Римокатолицької Церкви. Імена делегатів названі в привітальному письмі.
Треба прийняти, що вислання делеґатів і передання привітального письма подиктовані бажанням Папи Павла VІ шукати шляхів для єдности всього християнського світу. Можливо, що саме з уваги на цю велику ідею з’єдинення привітальне послання не тільки чемностеве, але й сердечне. Може й тому за сердечністю губиться належна оцінка історичної та сучасної дійсности і майбутніх перспектив.
А втім варто звернути увагу на той уступ привітального письма,де говориться наступне: «Відновлення патріярхату – багатознаменна подія в релігійному житті Російської Православної Церкви. Це повернення до стародавньої традиції Вашої Церкви, підготовлене багаторічними науковими трудами і працею духовенства та мирян, було важливим етапом в умовах, спрямованих до духовного оновлення Російської Православної Церкви. Маємо надію, що це відновлення Вашої духовної традиції допоможе поглибитися релігійному духові Вашого народу і стане джерелом нової енергії для християн, які прагнуть нести свідчення про Христа світові…».
Як це виразно сказано на цьому місці привітального письма, Святійший Отець, Папа Павло VІ уважає, що ієрархічне оформлення і завершення східніх Помісних Церков на началах їхньої древньої традиції є духовним оновленням тих Церков, засобом до поглиблення релігійного духа в народі і джерелом нової енерґії для християн.
Таке ствердження, незвичайно важливе, цінне, і нам треба з цілою сердечністю таке ствердження тільки привітати. Бо вірні цілого великого стада Української Церкви – і в Батьківщині і в розсіянні – не бажають собі і не прагнуть нічого іншого, як тільки такого оновлення на началах своєї ще давнішої, ніж традиція Московської Церкви, традиції Рідної Церкви саме для. поглиблення релігійного духа і для придбання нової енерґії в християнському житті. А якщо мова про те, щоб нести свідчення про Христа світові, то Українська Церква не тільки прагне нести свідчення про Христа світові, вона вже від соток років аж по наші страшні дні те свідчення дає: своїм ісповідництвом і своїм мучеництвом.
І тому вірні чада Української Церкви, нехай будуть пересвідчені в тому що й до них, як не сьогодні, то завтра промовить Наступник Первоверховного Апостола Петра такими словами, в яких буде сказано,що «відновлення Вашої духовної традиції допоможе поглибитися релігійному духові Вашого народу і стане джерелом нової енерґії…»
А покищо нам, вірним чадам нашої Церкви, залишається одне: «…трудами і працею духовенства і мирян», як це пишеться в посланні Папи Павла VІ, прямувати до оновлення нашої Української Церкви на її древніх началах
/Вісті з Риму 4.6-7/
* * * * * *
Уривки з листа св. пам. Папи Пія XII до українських владик і вірних з нагоди 1000-ліття хрищення св. Ольги від 1956 р. і привітальне письмо Папи Павла VI Московському Патріярхові Алексєєві з нагоди 50-ліття відновлення Московського патріярхату від 1968 p., передруковуємо вище для того, щоб вказати на те, яке значення мають традиції в житті й бутті національних, помісних церков. В обох випадках римські папи відкликаються саме до національних традицій – українського й російського народів. До привітального письма Павла VI Московському Патріярхові Алексєєві появився коментар у «Вістях з Риму» Українського пресового бюра (рік 7, ч. 6/7 від 25 червня 1969 р.). Передруковуємо його в цілості, щоб познакомити з ним наших читачів. Хочемо при цій нагоді ще додатково ствердити на цьому місці, що це саме церковні діячі Московської патріярхії переводили враз із державними чинниками CССP, а особливо за поміччю терористичного МВД, ліквідацію Української Католицької Церкви в західних областях України після ІІ-гої світової війни під покришкою т. зв. «добровільного возз’єднання» з Русскою Православною Церквою. Ця церква й досі втішається упривілейованим становищем у країні, де поборюється всяка релігія, як і піддержкою державної влади; може тому, що є вона носієм зловісних російських імперських традицій, а головно – русифікації національних меншин.
Для нас під цю пору багато важливішим являється лист бл. пам. Папи Пія XII. Він дуже актуальний саме цього року, коли наш нарід обходить 1000-ліття смерти своєї визначної володарки і першої національної святої – Великої Княгині Києва й всієї Русі-України, Ольги.
Дві речі кидаються у вічі читачеві в цьому знаменному листі. Перше це те, що лист цей адресований Папою Пієм XII до всіх українських владик, себто до владик, що діяли в тому часі на рідних землях /або находились в тюрмі, чи на засланні/, як і до владик у країнах поселення наших вірних, не виключаючи й тих з-поміж них, що були поставлені для наших закарпатських братів. Між вичисленими на початку листа владиками находяться імена: Кир Павла Ґойдича, Кир Василя Гопка й Кир Миколи Елька, а також Кир Гавриїла Букатка, владики для українців у Югославії.
У цьому листі таким чином Апостольський Престіл устами бл. пам. Пія XII визнав недвозначно єдність і одність Української Католицької Церкви. Дивно й прикро стає, коли сьогодні находяться в Римі деякі чинники, що цю одність і єдність нашої Церкви заперечують.
Ще прикрішим є факт, що до них долучуються і їм вторують наші таки доморослі знавці церковного права. Цікаво, що одні й другі старанно промовчують саме цей лист Папи Пія XII, тодішнього видимого голови Вселенської Церкви. Для українських церковних діячів і експертів саме це письмо повинно було стати основним документом у їхніх намаганнях зберегти єдність і одність нашої Церкви.
Другою річчю у листі, що заслуговує на окрему нашу увагу, є те, що Папа Пій XII виразно визнає за українським народом право на його давню історичну спадщину, на його святі традиції від самого зарання його державного життя. Всі знаємо на які труднощі натрапляє українська наука й інформативна праця серед чужинців тут на Заході в тому відношенні. Такого признання і в такій авторитетній формі, як це зробив покійний Папа Пій XII, ми не удостоїлись дотепер, на жаль, від нікого. За нашою Церквою і за нашим народом справедливо визнано було більш як тисячолітню християнську традицію і культуру видимим головою Вселенської Церкви! Хочеться лише побажати, щоб сучасники – вірні священики й владики нашої Церкви стали гідними наслідниками своїх великих попередників, що починаючи від Святої Ольги, що про неї з таким признанням висловлювався Папа Пій XII, через віки великого піднесення і важких хвилин нашого народу несли високо світло віри, правди, одности й єдности.
