Мої Дорогі Духовні Діти!
Тисячі українських прочан перейшли пороги цієї святої обителі, та таких близьких нам серцю ми ще тут не мали змоги вітати. Коли інші наші прочани приходили тут з різних країн нашого поселення, Ви прийшли із межі нашої дорогої України, Ви, діти нашої дорогої перемишльської єпархії, що виховала Вас у Христі, береже Вас, і Ви, як її живі свідки, прийшли тут до Риму поклонитись слідам святих Апостолів, Мучеників і Ісповідників, а теж прийшли відвідати все те, що вдалось перенести із нашої львівської Митрополії, в склад якої входить найстарша наша перемишльська єпархія, що за твердженням істориків сягає своїх початків ще в десяте сторіччя перед загальним нашим охрещенням за князя Володимира.
Вітаю Вас цілим серцем тут, на римській землі, як Отець і Глава тієї Церкви, якої Ви є славні і дорогі Діти! Ви не прибули тут як туристи, але як діти до свого Батька, як діти одної української Церкви до її тепер тут живого центру.
Почувайтесь тут, як у своїм домі. Але в цьому короткому часі постарайтесь здобути для себе потрібну науку, бо для того Ви вибрались в таку далеку й нелегку дорогу. Серед Ваших нелегких переживань Ви можете в часі своїх буднів біля своїх родин не відчувати тієї великої духовної єдности, яка лучить нас, усіх українців, по цілому світі. Тим великим чинником нашої єдности є наша свята Церква, яка не може бути поділена ні кордонами, ні історичними бурхливими подіями, ні злобними людьми. Тут, у цьому центрі, Ви маєте нагоду це відчути і побачити. Пам’ятайте тому, де б Ви не знаходилися — Ви є діти одної Української Католицької Церкви — тепер Церкви-мучениці — та ісповідників, що є великим законом Божого вибрання.
Навчіться тут, що все своє рідне треба любити, хоч би воно було й бідне, і людьми призабуте, чи навіть погорджуване. Ці мури можуть Вам сказати, пригадати, що ми — великий нарід, маємо своє місце у світовій історії, маємо велику духовну культуру, сліди якої знайдете тут, у Римі. Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться і жийте!
Римська земля скроплена кров’ю мучеників перших християн, нехай вона кріпить Вашу віру, щоб не захитала її ніяка ворожа Богові людська сила, що Христос вчора і нині той самий на віки (Євр. 13,8) і Його Церкви не подолають пекельні ворота (МТ. 16, 18). Повернувшись додому, кріпіть братів Ваших тим усім, що тут бачили і пережили. Ви живете на межі нашої дорогої Батьківщини, Ви майже дихаєте ароматами її піль, лісів і гір, хоч не можете почути її замовклих церковних дзвонів. Передайте їй — дорогій землі нашій — наш поклін, запевніть братів наших про наші молитви за них і нашу єдність з ними. Передайте їм і всі свої почування, що їх пережили тут Ваші серця.
А на прощання можу хіба сказати Вам слова св. Павла, що їх він написав у своїм листі до римлян і які можу так легко звернути до Вас: «Ви — моя радість, але я хочу, щоб ви були мудрі в доброму і від зла чисті. Бог же миру роздавить незабаром сатану під вашими ногами. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде з вами» (Рим. 16,19-20).
При патріяршому соборі Св. Софії в Римі дня 4 серпня 1981 р.
+ Йосиф, Патріярх і Кардинал
