Ось ці непроминальні слова, що їх промовляємо і співаємо у час святого Великого Посту, своїм неперевершеним змістом віддають глибину мук, страждань аж до розп’яття Богочоловіка, Ісуса Христа, за наше спасіння. В цих глибоких словах виявлено сукупність згущеного змісту людського спасіння. На хвилину застановімся і вдумаймось у глибину змісту цих часто повторюваних у час Великого Посту, не раз і без застанови, слів, а в них скривається ціла містерія приходу Ісуса Христа на землю. Без цього «Притерпівий за нас страсти…», а опісля без Христового воскресіння було б блідим і проминальним промовляти «Христос рождається». Така є пов’язаність незаперечної Божої закономірности, другої особи Божої, Сина Божого, Ісуса Христа.
Прихід на землю, а зокрема останні дні життя на землі Богочоловіка, Ісуса Христа, стали твором — початком Нового Завіту. Він почався перемогою смерти, яка до того часу була непоборним страхом. Про перемогу страху перед смертю чудово висловлено у воскресних моліннях: «смертію смерть побідив…». Це знову ж майстерно-поетично схоплена бездонна глибина змісту думки. Це на простій мові означає, що людське життя не кінчається на смерті, бо ж цю смерть Ісус Христос переміг і показав, що смерть є тільки переходовою точкою, кладкою людського життя, земних терпінь до безконечної, нам невідомої, Божої вічности. Про цю Божу вічність у наших чудових похоронних обрядах схоплено наступно: «…де немає ні болю, ні печалі, а життя безконечне…». Чи може бути краще віддзеркалення цього невідомого?
Святий Великий Піст, який уведено у пам’ять 40-денного посту Ісуса Христа в пустині, був часом духової підготовки Ісуса Христа, як Людини перед його страстями. Ісус Христос як Бог, знав те, що Його чекає, але ця свідомість як людини — Його лякала. Тому Ісус Христос так невтомно молився і просив, мов Людина, Бога Отця, щоб дав йому силу й витривалість. Ісус Христос у приступі тяжких мук і страждань висловив слова: «Елі, Елі лама савахтані?» — «Боже мій, Боже мій, чому ти мене залишив?». В цих дуже коротких словах псальмопів- ця виявляється ось цей момент заломання Богочоловіка як людини, а цей факт залишився для нас багатомовним, на який ми рідко звертаємо належну увагу.
І для нас, членів Помісної Української Католицької Церкви, кожного зосібна і всіх разом, час святого Великого Посту повинен бути окремою призадумою над вічними Христовими правдами. Ми повинні сприймати наші особисті, як також спільні: спільно-церковні та спільно-національні болі, терпіння й допусти з спокоєм і терпеливістю, маючи на увазі Христові страсті, та пам’ятати, що Ісус Христос — це шлях нашого життя, шлях до Божої вічности, шлях до спасіння.
Тут варто навести слова нашого Патріярха Йосифа, який один місяць після прибуття до Риму, промовляючи до Сестер-Служебниць, сказав: «Не звільнив себе Христос, не звільнив своєї Матері, не звільнив своїх апостолів, не звільнив своїх мучеників і мучениць, своїх ісповідників і ісповідниць та всіх святих, не звільнює і нас від несення хреста… Треба взяти той хрест, що його Христос на нас кладе, на кожного зокрема і нести його радо». Це надзвичайно глибоке розуміння Патріярха Йосифа Христового «Притерпівий за нас страсти…». Ось продовження цієї думки в останньому Посланні Блаженнішого Патріярха Йосифа з нагоди 20-ліття його звільнення, де він говорить: «Прощаю від серця всім тим, що мучили й в’язнили мене, що замикали уста мої і забороняли благословити дітей Божих. Нехай Бог простить їм за невіжество і невірство їх». Пригадаймо, що сказав Христос, висячи розп’ятий на хресті до розбійника по своїй правиці… Всевишній Господь простив усі гріхи й сумніви своїм грішникам, коли Ісус Христос кликав на хресті: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене залишив?».
І в цей Великий Піст зробімо й ми щиру й ґрунтовну оцінку свого пройденого й подумаймо, чи часом наша стежечка, вузенька стежечка до Христа Бога не заросла терном, чи ми часом не забули і покинули свій рідний обряд, свою мову, свій поневолений народ, свою Помісну Українську Католицьку Церкву? Чи ми попросили всепрощення у нашого Всемилостивого Ісуса Христа, Господа Бога нашого? Чи ми виявили це саме всепрощення до своїх ближніх? Ось ці роздумування над Христовим буттям відносяться до нас всіх без різниці, хто яку функцію у житті Христової Церкви займає, бо всіх нас єднає безсмертність душі й одне неодмінне хрещення й миропомазання.
Ще і ще раз подумаймо і застановімся над цими глибокими словами: «Притерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас» і приготуймось зустріти, з чистою душею і серцем, велике свято Христового Воскресіння.
М. Г.
