Чотири роки тому греко-католицький храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі відзначив 500-ліття існування. У світі залишилося небагато таких українських «старожилів» із непересічною історією, про які можна писати книжки і проводити конференції.
Церква Пресвятої Трійці була збудована князем Костянтином Острозьким у 1514 році як подяка за перемогу над московським військом під Оршею. При храмі звели й монастир, до якого в 1604-ому вступив майбутній архиєпископ Полоцький, священномученик Йосафат Кунцевич. Донині вікна його келії зустрічають кожного, хто заходить на територію обителі.
Храм стоїть поруч із однією з найславніших духовних святинь литовців, поляків та білорусів – каплицею, у якій міститься чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Остробрамської. Називається вона так тому, що розташована над однією з найдавніших міських брам – Острою (так її називають поляки), а для литовців це – Ворота досвітньої зорі. Вхід на подвір’я монастиря, посеред якого стоїть церква, теж веде через високу браму, оздоблену барельєфною композицією Пресвятої Трійці в пізньобароковому стилі. Загалом брами (щоправда, низькі), які ведуть на внутрішні подвір’я старих будинків, є візиткою Вільнюса, а брама василіянського монастиря – справжня красуня з-поміж них.
Наприкінці XVIII століття із поділом Речі Посполитої Вільнюс опинився під окупацією Російської імперії. Відтоді почалися гоніння на греко-католиків. Отців-василіян вигнали з монастиря, а сам монастир перетворили спершу на в’язницю, а згодом на православну семінарію, перебудовуючи на свій лад як храм, так і обитель. Понад століття після цього, в 1923 році, у церкві Пресвятої Трійці в святкові дні були відновлені греко-католицькі богослужіння, а в стінах монастиря знайшли прихисток багато організацій, яким отці-василіяни винаймали приміщення: Спілка польських літераторів, Польське туристично-краєзнавче товариство, Білоруське наукове товариство, Білоруський музей та Білоруська гімназія. Але відродження це тривало недовго. З приходом радянської влади приміщення монастиря віддали під навчальний заклад, у храмі влаштували майстерні, а потім вібротехнічну лабораторію, сліди від обладнання яких до цього часу збереглися на підлозі та стінах церкви.
1991 року з падінням «залізної завіси» храм і монастир у неймовірно знищеному стані повернули отцямвасиліянам. Відтоді тут діє українська парафія, яка стала не тільки центром духовного життя, а й осередком громадської активності наших земляків у Литві. Якщо до 2014 року культурне життя українців Литви розвивалося хвилеподібно – то активізувалося, то затихало, то від початку Революції Гідності й донині воно на стабільній вершині ентузіазму. Можна сказати, що події на Батьківщині максимально активізували не одну діаспорну громаду, зокрема й у Литві. Цьому значно сприяє й те, що уряд Литви на чолі з президентом Далею Грібаускайте виявився далеко не байдужим до того, що відбувається в сусідів. Литва не лише бере участь у вишколах наших військових як на своїй території, так і в Україні, а ще й активно сприяє реабілітації поранених на війні українських бійців, приймає дітей учасників АТО на відпочинок. Всі ці заходи не відбуваються без участі священиків вільнюського українського храму та земляцтва. Святотроїцька парафія стала свого роду символічною брамою для тих, що прибувають до Литви з України (мовиться і про людей, які приїхали сюди працювати, і про тих, що просто відвідують цю країну як туристи, і про тих, що прибули на медичну реабілітацію). Храм і монастир отців-василіян став місцем, де проходять практично всі зустрічі вищого рівня: приїзд президента, дипломатичні візити з різних нагод, не кажучи вже про відзначення важливих дат з історії України. Все це відбувається у релігійній, духовній атмосфері.
Українці Литви також беруть участь у щорічному Передріздвяному благодійному ярмарку, який організовують у Вільнюсі. Він, крім того що знайомить литовців з іншими культурами, збирає кошти на різноманітні благодійні проекти.
Особливим для української громади Вільнюса був минулий рік, впродовж якого відбулася ціла низка заходів, присвячених 400-літтю Василіянського чину, адже саме з цих земель бере свій початок оновлення святим Йосафатом Кунцевичем і Йосифом-Велямином Рутським монашого життя в унійній Церкві за правилами святого Василія Великого. З цієї нагоди до Вільнюса завітав глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. У Національній бібліотеці Литви відбулася виставка василіянських стародруків, в Національному університеті – конференція, присвячена історії храму та монастиря, а у філармонії – святкова академія. Всі ці заходи, як і вшанування роковин Голодомору, Дня Збройних сил України, Дня Незалежності, Дня вишиванки чи Шевченківських днів, не залишаються поза увагою литовців: вони чисельно і дуже щиро ангажуються в подібні заходи, щоб висловити українцям свою підтримку.
Віднедавна українська парафія Вільнюса ділиться храмом з білоруськими греко-католиками, які раз на місяць збираються тут на богослужіння.
Історія цього сотнями років намоленого місця непроста, але воно попри все залишається місцем Божої слави, яку тут знову творять молитвою і добрими ділами.
