27 серпня 1992 року залишиться унікальним і неповторним історичним днем не тільки для княжого города Львова і львів’ян, але для цілої України, коли вільна українська земля прийняла колишнього вісімнадцятьлітнього каторжника більшовицьких тюрем і заслань Ісповідника Віри, який на 92 році життя, далеко від рідних земель, у Вічному Місті перенісся у Божі засвіти, — світлої пам’яти Патріярха Йосифа. Яка іронія долі. Тому 29 років, в одному з московських готелів перед своїм виїздом з тодішнього Радянського Союзу до Риму, сидів непорушно мовчки Блаженніший Митрополит Йосиф Сліпий перед представником Ватикану, тодішнім монсеньором, тепер кардиналом Дж. Віллібрансом, вимагаючи перед своїм виїздом зупинитись у своєму княжому городі Львові. Більшовицька влада категорично відмовила цьому проханню. Блаженніший Йосиф вимагав, хоч проїжджаючи через Львів, побачити свою митрополичу палату, і це було відмовлено. І так обидва мужі просиділи довгий, довгий час мовчки і Блаж. Йосиф відмовився покидати кімнату готелю у Москві, а представник Ватикану Віллібранс був безпорадний у тій ситуації. По довгому, довгому часі роздуми з сльозами в очах Блаженніший Йосиф сказав до Віллібранса, що сповняє волю Папи Івана XXIII і погоджується їхати до Вічного Міста Риму. Більшовики свідомо діяли, щоб до цього не допустити, бо воно могло для них мати небажані наслідки.
На жаль, паства св.п. Митрополита Йосифа і львів’яни не мали можливости зустрічати і вітати свого духовного провідника за життя, але вони зустріли і вітали багатолюдно, понад півтора мільйона осіб, тлінні останки Патріярха Йосифа на чолі з його наслідником Патріярхом Мирославом-Іваном Любачівським, Патріярхом Української Автокефальної Православної Церкви Мстиславом і президентом вільної України Леонідом М. Кравчуком та ватиканським представником архиєп. Антонієм Франко на вільній і незалежній землі України у княжому городі Львові.
Хто міг подумати серед учасників похоронів у Римі, що були довершені у римські соняшні вересневі дні 1984 року, що через майже повних вісім років будемо безпосередніми свідками здійснення Завіщання Патріярха Йосифа, перезахоронення його тлінних останків з Святої Софії у Римі на вільну землю України, на Свято-юрській гірці, у підваллях катедри св. Юра у Львові. Це неочікуване Боже чудо сталось на наших очах. Всевишній Господь з небесних висот не забуває своїх вірних і відданих працівників у Його Винограднику.
26 серпня 1992 року в соборі Св. Софії у Римі, де у його підвалі спочивало тіло св.п. Патріярха Йосифа, Владика Мирослав Марусин відправив архиєрейську Службу Божу і Панахиду за спокій душі Патріярха Йосифа. 27 серпня, в ранніх годинах, з усіма церковними приписами і почестями домовину з тлінними останками Патріярха Йосифа зложено до українського військового літака, який на доручення міністерства військових справ України прилетів до Риму.
27 серпня 1992 р. о другій годині дня, львівського часу, на летовищі у Львові зустріли домовину з тлінними останками Патріярха Йосифа Глава Української Католицької Церкви Патріярх Мирослав-Іван, Патріярх Мстислав УАПЦеркви, Архиєпископ Андрій Горак УПЦеркви московського Патріархату, Архиєпископ Мар’ян Яворскі Римо-католицької Церкви у Львові, Архиєпископ Антоніо Франко — папський нунцій України, римо-католицький єпископ Маркіян Трофим’як, українські владики в Україні і Митрополит Максим Германюк і Владика Ісидор Борецький з Канади та Владика Михайло Гринчишин з Франції і разом з ними були сотні тисяч вірних.
Зворушливою була хвилина, коли Патріярх Мирослав-Іван і Патріярх Мстислав поблагословили і відмовили молитву за спокій душі Патріярха Йосифа. Процесія з домовиною тлінних останків проходила поруч багатолюдної участи. У Львові масово майоріли синьо-жовті прапори і неслись молитовні пісні. За домовиною, яку несли священики, йшла ціла когорта, біля 500 священиків.
Після летовища перша зупинка була у Преображенській церкві, де парох о. Ярослав Чухній відправив похоронні обряди. Дальше процесія проходила до Львівської ратуші, домовину несли, накриту синьо-жовтим прапором, священики, по боках вулиці стояло українське військо й львівська міліція. На кожній зупинці відчитували євангелії й вибрані особи промовляли, розказуючи або підкреслюючи якісь особливі фрагменти з життя св.п. Патріярха Йосифа. Таких зупинок від Преображенської церкви, починаючи до св. Юра, було шість. На кожній зупинці мистецькі хорові й музичні одиниці виконували відповідні твори. Якось так часом буває, що деякі промовці, які виголошують промови, говорять не так про покійника, як про себе. Не могло чомусь це обійтись і тут, у Львові, де на третій зупинці, біля університету, говорив один д-р промовець . Можна б ставити питання, як і хто підбирав промовців та складав різні почесні і ділові комітети? Так якось вийшло, що перші залишились останніми або взагалі забутими, а останні стали першими. На одній із зупинок промовляв до теми дня і змісту д-р Мирослав Лабунька, як також колишній секретар і один з найближчого оточення Патріярха Йосифа патріярший архимандрит Іван Хома з Риму. На останній зупинці, біля катедри св. Юра, промовляв голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання Василь Колодчин, який підкреслив конечну потребу здійснення Завіщання Патріярха Йосифа.
Мабуть Львів ще в своїй історії не занотував такого масового здвигу осіб, щоб пройшли по його не дуже гладких бруках. В ці пам’ятні години і дні, у першу річницю вільної і незалежної України нескінченно звучала невмируща ідея українського патріярхату, який утвердив його духовний Батько — Патріярх Йосиф у Божому році 1975, у Римі, у базилиці св. Петра на гробі апостола св. Петра. Св. Юр на протязі одинадцяти днів облягали паломники, щоб пройти біля домовини з тлінними останками св.п. Патріярха Йосифа, щоб віддати доземний поклін його прахові. Щойно в понеділок, 7 вересня 1992 p., покладено домовину Патріярха Йосифа у підземелля — до крипти св. Юра. Крипта за проектом Ігоря Подоляка майстерно споруджена. Там вже лежать похоронені кардинал Сембратович, Слуга Божий Митрополит Шептицький, тут же спочивають тлінні останки князя Осмомисла й інші похоронення, а останньо покладено Патріярха Йосифа.
В суботу, 29 серпня 1992 p., о годині 10-ій ранку була відправлена торжественна архиєрейська Служба Божа, яку відправив Патріярх Мирослав-Іван у сослуженні митрополита архиєпископа Максима Германюка і архиєпископа Володимира Стернюка, Владики Ісидора Борецького і Владики Михайла Гринчишина та владик з України, патріярших архимандритів о. д-ра Івана Гриньоха і о. ректора УКУ Івана Хоми і великого числа священиків. Присутніми були папский нунцій Антоніо Франко, архиєпископ Маріян Яворський і багато інших. До Служби Божої співав церковний хор, якому можна побажати, щоб його спів був більше молитовний, а менше наполягав на голосному форте.
Під час Служби проповідь виголосив Патріярх Мирослав-Іван. Служба Божа так затяглась, що не було часу уділити присутнім Святе Причастя, бо був визначений час на Панахиду, на яку прибули президент Леонід Кравчук, Патріярх Мстислав і архиєпископ Андрій Горак УПЦеркви Московського Патріярхату.
Спершу увійшов Патріярх Мстислав у свойому почоті владик і священиків і архиєпископ Андрій Горак, після чого прийшов до катедри св. Юра президент Леонід Макарович Кравчук у почоті українського війська та представники українського уряду. Це справді був дуже зворушливий момент.
Після Панахиди біля домовини промовляли Патріярх Мирослав-Іван і Патріярх Мстислав у своєму слові підкреслив незабутні зустрічі з св.п. Патріярхом Йосифом, які були щирі й дружні. Переказати дух цієї унікально неповторної хвилини трудно. Служба Божа і Панахида передавались гучномовцями на площу св. Юра, де були зібрані тисячі вірних. Крім цього все це передавалось безпосередньо по телебаченню, так що багато людей у Львові і поза, які не були безпосередніми учасниками подій, бачили по телебаченню. Багатьох людей вразило те, що під час похоронних обрядів, коли присутнім був президент Л. Кравчук, він ні разу не перехрестився.
Того ж дня, у пообідніх годинах, відбулась пресова конференція з президентом Леонідом Кравчуком і власне було поставлено це питання, чому він не хрестився. Щоб не переповідати, цитуємо відповідь президента за газетою «За Вільну Україну» за 1 вересня 1992 p., автор статті Богдан Вовк. «Леонід Кравчук сказав, що кожна людина прокладає свою дорогу до Бога. Зовнішні вияви цього процесу часто неадекватні внутрішньому змістові та й взагалі не мали би братися аж так сильно під увагу. Людина до Бога має прийти не на площі і навіть не в Церкві — людина приходить до Бога через випробування власної душі. І коли вона приходить до Нього, тоді й кладе на себе хрест…».
Можна по-різному розглядати відповідь Кравчука, але не можна їй відмовити справді глибокого осмислення у справді християнському дусі. Це тільки говорить про те, що президент Л. Кравчук неодноразово застановлявся над цим питанням і тому так легко і глибоко вдумливо прийшлось йому відповісти.
Варто тут ще згадати друге дуже голосне питання, а саме заява, що уряд буде видалювати тих негромадян, які будуть критикувати уряд і українську державу. До цього питання на тій же самій пресовій конференції Леонід Кравчук таке сказав, цитуємо знову ж за газетою «За Вільну Україну»: «Леонід Кравчук заперечив думку, що остання заява Украінформ означатиме початок згортання демократичного процесу в Україні». Власне, на думку президента, подібна заява повинна була з’явитись раніше, коли різні іноземці дозволяли собі образи на адресу держави і українства. Кравчук наголосив, що це заява не Міністерства закордонних справ, не прес-служби Президента, а лише Укрінформ — вона витримана у межах міжнародніх норм і в цьому заключений її відповідний статус. Йдеться не про посадові особи, а про окремих людей, які приїжджають в Україну і замість того, щоб погоджувати свої дії з державою, проводять прес-конференції, не питаючи на це дозволу, виходять на мітинги і закликають до протистояння… Ми не можемо цього допустити, підкреслив Леонід Кравчук, кожна держава захищає свої інтереси. Про ніяке згортання демократії не йде і не може навіть іти мови, твердо запевнив Президент. Річ лише про дії, які трактуються як втручання у внутрішні справи держави, при чому — ідеться про дії осіб, що не є громадянами цієї держави. Це стосується не спеціяльно українців, як хтось хотів би подати, а громадян будь-якої держави, в тому числі й сусідніх країн.
Варто на маргінесі підкреслити, що заява американського амбасадора Романа Попадюка у Києві була не на місці і безпотрібна. А чи демократично, коли не громадяни України, як росіяни, які приїжджають на Крим, Донбас чи до якихось інших місцевостей України, не попросивши дозволу, влаштовують віча, на яких закликають до непокори українському урядові, українській державі. Президент Л. Кравчук авторитетно і розсудно давав відповіді на пресовій конференції, які внесли більше ясности на актуальні питання.
В ту ж саму суботу, 29 серпня 1992 p., о год. 7:30 в Театрі опери та балету ім. І. Франка у Львові відбулась урочиста Академія на пошану перепохоронення Патріярха Йосифа. Треба підкреслити, що на Україні у нічому не бачиться якоїсь малечі, а все самі лавреати та заслужені художники і мистці, а приглядаючись до програми, якої зміст не легко було підібрати, і питаєте, чому в програму поставлено арію Аїди Дж. Верді, чи арію Остапа з опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, що зовсім не підходило, й інше. У програмі був «Заповіт» Шевченка, «Як умру…», яким звичайно закінчують програму або починають. Біда ще в тому, що на академії приходилось довше стояти, бо треба було стояти на «Отче наш», а пізніше на «Як умру» і на «Вічная пам’ять» і в кінці на «Боже великий, єдиний…».
Слід звернути увагу, що академія чи концерт не є церква, де треба вставати і молитись, на концерті авдиторія має слухати виконання мистецької одиниці і встається тільки під час виконання гимну.
Поза всяким сумнівом, мистецьке виконання було на висоті, а в деяких випадках навіть зворушливе. Під час програми виступив з словом президент Леонід Кравчук, який у своєму слові віддав належне Покійникові, Патріярхові Йосифові. Початок слова президента, як також закінчення були суто пов’язані із змістом життя і творчости Патріярха Йосифа, але між тим, себто середина, не мала жодного відношення з програмою дня. Це все ще раз мене переконує, що президент Л.Кравчук повинен собі знайти кращих і дорадників, і промовописців, бо це не є йому на користь. Друге слово виголосив патріярший архимандрит о. д-р Іван Хома, виконавець волі св.п. Патріярха Йосифа. Слово подяки виголосив Патріярх Мирослав-Іван, який подякував президентові Л. Кравчукові за участь у похоронних обрядах, за виголошене слово та за участь представників уряду України. Патріярхові Мстиславу окремо подякував за його участь у похоронних обрядах, його тепле і щире слово під час Панахиди та участь у академії. Величавий концерт закінчено молитвою «Боже великий єдиний», яку виконали об’єднані хори.
У неділю, 30 серпня 1992 p., о 10 годині була відправлена благодарна архиєрейська Служба Божа в соборі св. Юра. Після цього о годині першій відбулась тризна-прийняття у приміщеннях Політехнічного Інституту, у якій взяли участь усі владики, священики і запрошені гості. Тут вже було без промов. Під час святкувань мене багато осіб запитували, чому немає ні одного владики з США, на що я відповідав, що їх відсутність ніде не помічалась, все пройшло гідно, достойно і величаво.
За все це, що наш народ на рідних землях пережив і за всі блага, які нам послав Всевишній Господь, ми повинні скласти наші сердечні подячні молитви і дальше в нашому християнському житті прямувати до цього святого, Господнього — «щоб усі були одно», щоб ми здійснювали на ділі, а не тільки на словах це Шевченкове «Обніміте, брати мої…».
Микола Галів
