Перед нами «Бюлетень Об’єднання Українців у Великій Британії» з вересня 1975 р. Об’єднання постало тому 25 років у противагу СУБ-ові й мало гуртувати в своїх рядах українців демократичних переконань. Деякий час було воно громадською базою прихильників УНРади, а тепер гуртує майже виключно приклонників чи членів ОУНс («мельниківців»).
Вересневе число Бюлетеню повністю присвячене справам УКЦеркви. Члени президії Управи Об’єднання заповнили 6 сторінок, намагаючись «рятувати УКЦеркву від розбиття», що до нього прямують «патріярхальники, бандерівці й опанований ними СУБ». У «Комунікаті» Управа Об’єднання повторює своє повідомлення з-перед півтора року про «відтягнення своїх представників із Комітету за Патріярхат УКЦеркви до того часу, доки Комітет не буде очолюваний Ієрархією чи Духовенством УКЦеркви»…
В «Коментарі», та ще двох статтях, подибуємо багато думок, що їх ми читали в елабораті п. Т. Даниліва: Вибілювання Ватикану й опозиційно наставлених до Блаженнішого Патріярха Йосифа владик, пришивання ворожих впливів Патріярхальному Рухові, тощо. Багато слів зужито на «викривання неточностей» (підпис «Патріярх») і на вказування «незнання справи» серед мирян, що заанґажовані в Патріярхальному Русі. Інтелектуальний рівень, стиль, граматика та лексика усього матеріялу обговорюваного Бюлетеню викликують невеселі рефлексії. Ось зразок:
«… останніми тижнями розпочалася неперебірчива пропаганда довкола Помісности УКЦ. Справа не вплоті, бо майже всі католики на чолі з єпископатом є за завершеність УКЦеркви Патріярхатом, але засадничі справи лежать у правопорядку і законності. Дехто перечулено «завзято» сондує питання Патріярхату силовим фактором, замість до нього підходити обережно й настойчиво…».
Признаємось, що не почуваємось на силах дискутувати з автором «Бюлетеню», бо не зовсім розуміємо, що криється за фразами: «Справа не вплоті», й «дехто… сондує питання Патріярхату силовим фактором». Треба «настойчиво…»
Видається, що «науковим», «фаховим», чи яким ще хочете підґрунтям для обговорених вище двох публікацій є 9-сторінковий, відбитий циклостилем елаборат, що його ми отримали, разом із іншими матеріялами, з Англії, п. н. «ПРАВДА ПРО ПАТРІЯРХАТ І УКРАЇНСЬКІ ДНІ В РИМІ», за підписом «свщ. М. Г. В.»
Подаємо наголовки підрозділів тієї публікації:
- Про Патріярхати в загальному — пів стор.
- Історія повстання Патріярхатів — пів стор.
- Патріярхати не є абсолютно конечні до існування і розвою якоїсь Церкви., пів стор.
- Чи сучасний Ватикан є нашим ворогом? три і пів стор. (!)
- Патріярхальники — бандерівці — шлях перемоги — одна стор.
- Бандерівці і їх шлях перемоги — одна стор.
- Українські дні в Римі — одна стор.
- Закінчення — одна стор.
Три перші розділи, на перший погляд, роблять враження згущеного популярного викладу про інституцію патріярхату. Коли ж запізнатись із їхнім змістом, ви завважуєте, що автор дбайливо визбирав із історії Церкви та з нових декретів лише те, що вказувало б на недоцільність нашого змагання за Патріярхат УКЦеркви. Ще більш дбайливо промовчав автор усе, що відноситься до неславної ролі Латинської Церкви, що, в оперті на здобуті нею політичні впливи, затискала Східні Церкви, обкроювала їх традиційні права та прибавляла собі все більше компетенцій у відношенні до Християнського Сходу. Автор (свщ. М. Г. В.) підкресленої неоднократно наводить принцип територіяльности Східніх Патріярхатів, але не пояснює, чому Патріярхам Заходу (Римським Папам) прислуговувало виключне право розширювати територію своєї юрисдикції по всьому світу…
Тенденційність у насвітлюванні церковних проблем, нагинання фактів і зловживання цитатами навіть із Св. Письма — це ще не найгірші прогріхи свщ-а. М. Г. В. В міру того, як зі сфери теоретичних міркувань переходить він до конкретних проблем, фактів чи явищ у нашій Церкві, він не приховує своєї безсилої люті супроти всіх українців, що мають відвагу дивитись критично на Ватикан і його бюрократів і на тих наших ієрархів, котрі по-рабському слухають Ватиканських чиновників. В очах свщ-а М. Г. В. — Римський Папа непомильний не лише в справах віри й моралі, але також у справах політики й адміністрації всіх (отже і Східніх!) Католицьких Церков, а разом з ним — непомильні всі його помічники! Хто з українських католиків противиться узурпаторам неналежних їм прав, того свщ. М. Г. В. зараховує до «іґнорантів Св. Письма, лібералів, атеїстів, фанатиків, духових карликів, сліпих нацистів, загорілих бандерівців» і т. д., і т. п.
Вичислюючи добродійства, вчинені Папою українському народові, свщ. М. Г. В. договорився до того, що «наслідком контактів Папи й ЗДА, комуністи так не гноблять, не переслідують християнської віри.., нарід може більше свобідно слухати радія Ватиканського…. тисячі мирян, багато священиків може тепер відвідати своїх в Україні, завезти їм поміч матеріяльну і моральну…»
(Ми й не знали досі, що в Україні існують полегші в справі релігійного життя народу та що туристику до СРСР вможливили нам папа та ЗСА)
Примітивізм думки свщ-а М. Г. В., або розрахунок на примітивізм читача видний із кожного відступу його елаборату, повного фальшивих інформацій, противоріч і навіть самозаперечення. Ось кілька зразків:
«… якби Ватикан був ворогом нашої Церкви, то чи був би підносив його до гідности Верховного Архиєпископа 23. 12. 63, а до кардинальської гідности 22. 2. 65 р.?…»
«… Папа Павло VI, не могучи, задля обставин, дати нам патріярхату, створив ВЕРХОВНЕ АРХИЄПИСКОПСТВО, рівне в правах патріярха, щоб противники освоїлися з тим титулом, щоб наш Верховний за той час належно зорганізував нашу Церкву і щоб, коли прийде відповідний момент, створив наш патріярхат…»
«… Верховний Архиєпископ не має жодної ЮРИСДИКЦІЇ на ЕМІГРАЦІЮ нашу».
Не думаємо, що Ватикан підніс його до гідности Верховного Архиєпископа 23. 12. 63, як і не думаємо, що Папа Павло VI створив Верховне Архиєпископство. Добре пам’ятаємо натомість промову Папи, виголошену дня 25. 2. 1965 р., в котрій Папа сказав, м. ін., такі слова:
«… Вивищенням до кардинальської гідности українського Митрополита ми бажали засвідчити перед всією Церквою і перед усім світом, що його терпіння, його непохитність у визнаванні Христової віри, його героїзм є неоціненним скарбом усієї Вселенської Церкви і належать до історії всіх віків».
«… Для вас усіх моїх синів-українців, розсіяних по всьому світу (значить — поза «територією» — В. Б. Б.), ми бажали цим вивищенням вашого Митрополита… дати високоавторитетного проводиря, на кого ви могли б покладатися, якому могли б вповні довіряти…» «… Я бажав дати вам, українцям, високого виразника вашої єдности; встановити сильний центр для вашого релігійного й національно-громадського життя…»
Слухали тієї промови Папи Митр. Максим, Аєп. Іван, Єпископи Августин, Ярослав і Платон, слухав її Протоархимандрит Атанас, багато Отців із монаших чинів і — можливо — свщ. М. Г. В. Слухали й напевно рясно оплескували слова Папи, але чи запам’ятали ті слова? Чи стали зразу ж виконувати волю Папи?… Але вертаймось до нашої лектури з Англії.
Стан УКЦеркви в наш час тривожить свщ-а М. Г. В., бо «… теперішня нерозумна, фанатична боротьба за патріярхат розбила наш Єпископат, порізнила духовенство, мирян, наносить нашій Нації і Церкві необчислимі шкоди». Він бачить винуватців серед патріярхальників, бандерівців і інших українців, відданих ідеї помісности нашої Церкви, а найбільшим винуватцем у його очах є Блаженніший Патріярх Йосиф, що його автор титулує по-різному, в залежності від настрою. Наведемо знову уривки писань свщ-а М. Г. В.:
«… А нашого кардинала Сліпого хто удержує, дає люксусовий апартмент з обслугою, автом і т. д.? І той наш кардинал ще безсоромно казав, що він ватиканський в’язень! Чому ж не покине тої тюрми і не піде в свої двори?…» «… В ім’я одности нашої Церкви… церковну ниву засівають численними блудами, гріхами, масонсько-комуністичними лозунгами і ділами. В тому всему є причастен митр. Йосиф СЛІПИЙ». «… Наш Верховний не зрозумів бажань Папи… Він задля своєї непоміркованої гордости вживає ще й підпису Коберницький-Дичковський, ніби шляхтич, хоч його поступовання зовсім не шляхетське…» «Він прямо є деспот над своїми (?) єпископами…» «… цілою силою ненавидить оо. Василіян… «Засліплений своєю гордістю, він нанесе нашій Церкві подібні лиха, як … Гітлер Німеччині…» «… Що ж до т. зв. Патріяршої Конституції, то її собі уложив сам Верховний… Жодної дискусії не було… Все діялось по-московсько-большевицькому…» «… Конституція не має жодної сили… Апробати зі сторони ПАПИ ні СОБОРУ НЕ БУЛО».
В розділі про «Українські Дні в Римі» автор, свщ. М. Г. В. розправляється дальше з активістами Патріярхального Руху. Атакуючи всю їх діяльність, він хитро оминає проблему зрадництва, боягузства та запроданости тих ієрархів, проти котрих миряни демонстрували. Він нап’ятновує ці демонстрації, намагаючись доказати, що миряни не мають права займати становище до ренеґатського поступовання деяких ієрархів. З наведених вище цитат виходило б натомість, що він, свщ. М. Г. В., має право оплюгавлювати, принижувати, критикувати Голову Помісної Української Католицької Церкви, Блаженнішого Патріярха Йосифа. Якщо воно так, то цікаво б було знати, хто та яким декретом таке право йому надав…
Обговорені вище публікації, а зокрема пашквіль свщ-а М. Г. В. — це доказ, що Ватикан і його прислужники з рядів УКЦеркви йдуть у протинаступ. Діяльності Блаженнішого Отця нашої Церкви та відданих йому владик, священиків і мирян вони протиставлять вірність Папі та його куріяльним дорадникам і цим хочуть ніби вказати, що льояльність супроти Папи мусить мати пріоритет. Вони промовчують факт, що Верховний Архиєпископ рівний у правах патріярхам, а всі патріярхи, з Патріярхом Заходу, між собою рівні! Папського примату в справах віри та моралі ані Патріярх Йосиф, ані його послідовники не квестіонували ніколи й не збираються опрокидувати. Нашу участь у житті Вселенської Христової Церкви ми маніфестуємо своєю відданістю своїй Помісній Українській Католицькій Церкві, очоленій своїм власним, рідним Первоієрархом. Хто відмовляє йому своєї льояльности, хто «задніми дверима преться до неба», оббиваючи пороги установ Латинської Церкви, хто дає першенство чиновникам Ватикану й виявляє їм рабський послух, до якого він у совісті зовсім не зобов’язаний, той свідомо стягає на себе тавро зрадника своєї Помісної Церкви й мусить рахуватись із осудом сучасників і осудом історії. Те саме стосується й авторів різних пашквілів, як ось свщ-а М. Г. В., й не поможе їм те, що ховаються за дійсні чи зашифровані ініціяли.
Щастя, що серед наших владик знайшлось хоч кількох, що з гідністю носять на голові владичу мітру й не кладуть її під ноги Ватиканським бюрократам, узурпаторам історичних прав Східніх Християнських Церков. Вірмо, що Святий Дух надхне всіх інших, слабших і хитких, своєю Святою Силою, й вони відважно, як князі Церкви, об’єднаються довкруги Особи, що її чесноти Святіший Отець Папа Павло VI назвав НЕОЦІНЕННИМ СКАРБОМ УСІЄЇ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ, а також вивищив цю Особу перед усім світом, з виразним наміром, щоб Вона стала для нас, українців-католиків ВИСОКОАВТОРИТЕТНИМ ПРОВОДИРЕМ і ВИСОКИМ ВИРАЗНИКОМ НАШОЇ ЄДНОСТИ.
