На проспекті Свободи у Львові на вітрині одного з магазинів електроніки я зауважив фотопортрети осіб неповносправних. З кожної вітрини на тротуар, яким зазвичай снують заклопотані люди, дивилися усміхнені, радісні лиця. Хтось зупинявся, мовчки оглядав фотографії і йшов далі, хтось коментував на кшталт: «Бідні діти, навіщо їх тут порозвішували», хтось усміхався і залишався біля цих вітрин на довше… Для мене ця виставка стала свідоцтвом дуже глибоких, якісних змін, які відбулися в українському суспільстві за останніх п’ятнадцять років. Можливо, ці зміни торкнули далеко не всіх, але напевно вони відбулися при самому стержні суспільного розвою. Ця виставка зарепрезентувала не так портрети осіб неповносправних, як факт зміни ставлення суспільства до осіб із певними труднощами розумового, психічного чи фізичного розвитку.
Майже всіх героїв світлин свого часу я мав нагоду запізнати на різних зустрічах спільноти «Віра і світло». Ця мережа спільнот об’єднує у праці, відпочинку і молитві осіб неповносправних і їх друзів: хлопців та дівчат, мужчин та жінок, які в якомусь моменті свого життя дуже серйозно потрактували слова з Євангелії: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5:3).
11 жовтня Львівський оперний театр так і не вмістив і третини тих, для яких образи на згаданій вітрині вже віддавна стали інтегральною частиною їх життя. Цього дня спільноти «Віра і світло» з цілої України святкували своє 15-ліття, а також заснування першої в Україні спільноти L’arche-Ковчег. На торжество приїхав Жан Ваньє, особа, без якої усе це дійство в Оперному, а зрештою, і виставка світлин на вітрині львівського магазину не відбулася б.
Свого часу, маючи велику перспективу росту по службовій лінії, морський офіцер Жан Ваньє залишив службу в армії й перейшов жити у християнську спільноту під Парижем. Він вивчав філософію та богослов’я, а коли отримав ступінь доктора, розпочав викладання в Торонтонському університеті. Але й у праці професора він не знайшов себе. В 1964 році Жан почав жити разом із двома розумово неповносправними особами в містечку Тролі (Франція). Саме той тип християнської спільноти став прообразом християнської мережі будинків L’arche-Ковчег у цілому світі. Започаткована в жовтні 2007 року, «Спільнота Ковчег» в Україні стала 131-ою у 34-й країні світу. В ній постійно житимуть особи неповносправні та їхні друзі. Промотором місії L’arche в Україні стала Зеня Кушпета. Уродженка Канади, випускниця консерваторії зі завдатками вишуканого музиканта, вона була одною з тих перших осіб, які зрозуміли справжність свідоцтва Жана та його друзів. Завдяки Зені й її послідовникам, сьогодні в Україні діє 24 спільноти «Віра і світло», чотири майстерні, на базі яких заснована «Спільнота Ковчег» і центр духовної підтримки для осіб з особливими потребами «Емаус» в УКУ.
У жовтні цього року вісімдесятилітній Жан Ваньє приїхав до Львова, щоб побути, можливо, востаннє зі своїми друзями з України. Його вітали так, як не вітають когось іншого: як батька, як брата, як друга, вітали не тільки друзі з України, а й також з Росії, Польщі, Грузії. «Такої публіки в нас ще не було», — сказав швейцар до своєї співробітниці, яку перед хвилею міцно обійняв Мирон, знаний усім у спільноті «Віра і Світло» харизмою всіх вітати.
Після урочистостей в Опері група осіб зібралася на чотириденні реколекції -мовчанку у Брюховичах. Я мав щастя взяти участь у цих днях віднови. Лише три образочки: повний зал молоді — 18-25 літ. До них промовляє вісімдесятилітній Жан Ваньє. Одна реколекційна наука — година, часом півтори. 130 молодих облич освітлені якоюсь ніким не примушеною зосередженістю. До залу, в якому лунають традиційні віросвітлянські пісні, входять дві старші жінки і просто стоять — десять хвилин, півгодини, годину. Виявляється, що вони з дороги почули спів, їм сподобалося, і вони вирішили зайти. Незабаром вони вже пробують співати з усіма.
Увечері кожного дня — спільна молитва всіх учасників реколекцій у тиші, навколо свічки. Кожен говорить своє побажання щодо молитви. Жінка з Росії: «Дякую Господеві за Україну, яка стала провідником благодати Спільноти Ковчег на великі простори колишнього Радянського Союзу».
Окремий образ — це сам Жан Ваньє. Він перевершив усі очікування. Його науки повертали узвичаєним речам їхнє автентичне місце, всі розуміли — що це є можливе тільки тому, що він говорить про свій власний досвід, про пережите.
Після цих реколекцій у мене немає сумніву, що поряд із талантом фотографа складовою віроствітлянської виставки портретів на вітрині магазину є також досвід Жана Ваньє і його послідовників, які свого часу не відкинули того, чого очікував від них Господь.
Данило Лобода
