З приводу смерти бл.п. д-ра Ярослава Онуферка мені, як голові Ради Українських Громадських Організацій за Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви, прийшлось сказати прощальне слово. Бажалось би знайти якісь особливі слова потіхи та розради для родини.
Смерть д-ра Онуферка — це в першу чергу велика втрата для родини та громади, бо ж він був людиною великого громадського формату. Покійний належав до численних організацій і виявляв активну участь. Займав провідні пости. Замилування до громадської праці виніс з дому.
Як уродженець обласного міста Тернополя, він жив і виростав у добі великого національного відродження Галицької землі. Вона защепила в нього любов до рідного народу та бажання служити йому своїм знанням та працею. Покійний був у рядах Першої Дивізії «Галичина». Після закінчення Другої світової війни емігрував до Канади та поселився в Едмонтоні.
Свою професійну працю лікаря-ветеринара вміло поєднував з працею і служінням українській громаді. Вірний член своєї Церкви і народу, багато свого груду, знання і часу віддавав справам Помісної Української Католицької Церкви, зокрема як великий подвижник ідеї патріярхату.
Будучи членом парафії катедрального храму св. Йосафата, взяв на себе обов’язок організування збірок при парафії. За його стараннями парафія рік-річно складала на Патріярший Фонд від трьох до трьох і пів тисячі долярів.
В 1982 році, в 90-і роковини з дня народження Патріярха Йосифа, за власні кошти відбув паломничу подорож до Риму, щоб поклонитися своєму Патріярхові і одночасно взяти участь у з’їзді Українського Патріяршого Світового Об’єднаня. Ця подорож і авдієнція в Патріярха Йосифа скріпила його на дусі і додала ще більше енергії до праці в Патріярхальному Т-ві. Як член управи Т-ва, зокрема довголітній голова Контрольної Комісії, він постійно брав участь в усіх засіданнях і радо брав на себе різні обов’язки для реалізації пляну наміченої праці.
Прощай, дорогий друже докторе, а світла пам’ять про тебе надовго залишиться між нами. Вічна йому пам’ять.
Іван Хома
