«За короткий час… він виповнив довголіття. Його душа вгодила Господеві.
Тому забрав його Господь поспішно з-посеред лукавства».
Ці слова записані в «Книзі Мудрости» Старого Заповіту.
Дорога пані Аню, доні, сини і дальша родино, високопреподобні й всечесніші отці, колишні й теперішні парафіяни о. Лева!
Одинокий Господь знає, як оцінювати життя людини. Він знає ті мотиви, які зрушують нас до діл, слів, гадок і плянів. Він судить душі і рішає, чи і коли вони мають відійти в життя вічне. Він, котрого існування переходить межі часу, не потребує мірити заслуги людини виключно літами, бо навіть в короткому часі людина може нагромадити стільки заслуг, що вони відчинять їй двері до дому нашого Небесного Отця. Навіть один акт звершеної любови може для нас здобути небо, якщо Господь схоче дати нам дрібку часу, щоб той акт могти виконати.
Господь не дав отцеві Левові довгого часу для душпастирської праці, бо заледве проминуло 15 літ від того часу, як Блаженніший Йосиф поклав на його голову свої святительські руки та уділив йому Тайну Священства.
Короткий час священства. Тому нам, що стоїмо біля його домовини, тиснуться на уста слова скарги: яка шкода, що він відійшов від нас по короткому часі своєї служби Господеві як священик. Яка шкода, що в часі загального браку покликань до священичого стану покійний мусів перервати працю робітника в Христовому винограднику. Яка шкода, яка шкода, що йому не довелося бачити овочі своєї довшої душпастирської праці.
Ті наші нарікання і скарги є безпідставні, бо мірилом заслуг людини не є час, але діла, виконані в часі. Хоча Господь дозволив о. Левові лише короткий час користати з ласк і благословенств, що їх дає священство, то все ж таки він своїми ділами, як каже «Книга Мудрости», «виповнив довголіття».
Хто знав Покійного, хто приглядався його душпастирській праці, той мусить признати, що вогонь апостольської ревности провадив його від 1975 до 1990 років. Програмою священичого життя о. Лева були слова Апостола Павла: «Для мене життя — Христос, а смерть прибутком». І справді, він жив з Христом в приватних священичих молитвах. Він жив з Христом в церкві, де служив Безкровну жертву та кормив себе і своїх вірних Тілом і Кров’ю нашого Спасителя. Він жив з Христом у школі, навчаючи правд віри тих, що про них сказав Христос: «Хто прийме дитину в ім’я моє, той мене приймає».
Він жив з тим Христом, котрий прийшов на цей світ спасати людські душі, але рівночасно Він простягає своє Боже милосердя над терплячими і хворими. Листки книжки відвідин хворих о. Лева є виповнені датами частих відвідин хворих. Як милосердний самарянин, він завжди був готовий нести духовну поміч тим, що терпіли в шпиталях.
Христос, передбачуючи своїм пророчим духом недолю свого народу і знищення Єрусалиму, прослезився. Отець Лев жив з Христом, Котрий пригадує нам, що любов свого народу і своєї рідної землі — це чеснота. Всі ми, що знали о. Лева, оцінюємо його, як людину розумового патріотизму, що виявляється не в словах, але в конкретних ділах.
Покійний о. Лев терпів разом з Христом. Не завжди всі діла, зроблені і виплекані в чистому і доброму намірі, знаходять признання людей. Ту гірку правду відчув о. Лев. Як у житті кожного священика, так в житті о. Лева та гірка правда заплуталася. Бо ж сказав Христос до своїх учнів: «Не є слуга більший свого пана».
В літах свого священства ось той о. Лев, котрий жив з Христом у церкві, в школі, в шпиталях, той самий о. Лев, котрий вмів терпіти з Христом і навчився від Нього, як любити свій нарід, свою Батьківщину, — помер з Христом, заосмотрений св. Тайнами.
Того дня і тої години наша дієцезія втратила священика, ми, священики, втратили співробітника в Христовому винограднику. Дружина втратила мужа, діти — батька, а ми, парафіяни церкви св. Трійці в Кергонксоні, втратили ревного душпастиря, який за короткий час «виповнив довголіття».
Дорогі Парафіяни! Короткий час був з нами покійний о. Лев, бо заледве 2 роки, але своєю любов’ю, своєю працею для вас, своїм батьківським зрозумінням кожного із вас він зумів придбати собі вашу любов, вашу пошану, ваше признання.
По своїй передсмертній сповіді о. Лев повторив слова св. Павла: «Хочеться мені вмерти, щоб бути з Христом, бо так воно багато краще». Так, воно багато краще, бо для християнина і священика смерть — це прибуток, прибуток вічного життя. Для праведника смерть — це бажання, це колиска народження до вічного життя в Бозі.
Коли б уста о. Лева могли говорити, то він сказав би лише одного слово: «Дякую».
«Дякую» — це останнє слово вашого Пароха з другого світу. А вашою відповіддю нехай будуть ваші молитви, щоб душа вашого духовного отця знайшла своє приміщення в Небесному Дворі.
Отець Лев Любинський заснув у Бозі вчасним ранком у вівторок,
дня 1 травня 1990 р.
