Сталося це саме напередодні Великодня цього року. Українська католицька парафія Христа-Царя в Лондоні, Онтаріо, Канада, одержала поштою більшу кількість летючок-реклям на туру по СССР. Таких подібних тур влаштовують туристичні аґенції немало, і, здавалося, у тому нема нічого надзвичайного. Варто хіба спитати, чому організування такої тури мало б іти через парафію? Та далі розкривається щораз більше надзвичайних подробиць.
Цілу летючку, за винятком суто технічних інформацій, передруковуємо на іншому місці в українському перекладі (оригінал був виключно в англійській мові).
Вже перша сторінка цієї оповістки прикрашена світлиною храму святого Юра у Львові й має заголовок великими й видними буквами: «УКРАЇНСЬКІ ЦЕРКВИ, особлива тура, яку веде отець Сергій Келегер».
Відомо, що перша сторінка мимоволі дає читачеві враження про ввесь зміст. Проте, не згадує вона нічого про церкви Москви, Ленінграду, Загорська тощо, розміщені таки доволі далеко від України. Мабуть, комусь залежало на тому, щоб перше враження інформувало тенденційно.
Звертає увагу теж особа провідника, о. Сергія (Браєна) Келегера, священика української католицької єпархії в Торонто (як подано на другій сторінці оголошення), ірляндця родом. Можна б навіть подумати, що його задум має благословення єпархії, хоч таких здогадів досі не потверджено.
Але йдімо далі. Тура включає не лише оглядини міст, історичних пам’ятників і, насамперед, власне церков. У всіх церквах, які ще відкриті, туристи повинні брати участь у богослуженнях. Яких саме? Зрозуміло, що тільки московської Православної Церкви, юрисдикції патріярха Пімена чи цілком залежної від неї української Православної Церкви митрополита Філарета.
Справді, дуже дивно, що католицький священик поведе своїх вірних на богомілля до церков, цілком підпорядкованих більшовицькому атеїстичному урядові, не те, що не католицьких, але й сумнівно чи взагалі християнських. І це тоді, коли численні священики, а то й владики нашої Церкви так рішуче хочуть відмежуватися від близької нам правдивої Української Православної Церкви.
Хтось міг би намагатись оправдувати, що ця тура мала б унагляднити безжалісне знищення Української Католицької Церкви Москвою. Але таких ілюзій не може робити собі ніхто, хто хоч трохи знає, як виглядають сучасні подорожі по Україні та Московщині. Навіть якщо б провідник мав найкраще бажання, він не зможе вияснити своїм подорожнім, що храм св. Юра — це престол князя нашої Церкви, Слуги Божого Митрополита Андрея. Він і не розповість, ціною яких страждань Москва відірвала Українську Католицьку Церкву від Апостольського Престолу. Він не згадає, що ця Церква живе потайки й досі та навіть дає безсумнівні знаки свого відродження. Він не дасть виправдання, чому найстарші храми Києва — сьогодні лише антирелігійні музеї, чому Одеська Богословська Семінарія — одинока на Україні.
Не для цього ж улаштовує такі подорожі більшовицька урядова агенція «Інтурист»? Більшовики, за давніми потьомкінськими традиціями, майстри у показуванні того, що їм вигідне, хоч його й нема, і в приховуванні некорисної для них дійсности. Тому не можна припускати, що прочани почують якусь іншу версію, крім офіційної, про добровільне прилучення нашої Церкви-Страдниці до московського православ’я, про буйний розквіт релігійного життя в атмосфері повної свободи совісти й таке інше, добре всім відомі нісенітниці.
Але залишається нерозв’язане одне питання: кому й навіщо треба виставляти на більшовицьку пропаганду вірних Української Католицької Церкви у вільному світі?
Як би не було, парафія Царя-Христа в Лондоні зареаґувала на цю подію дуже рішуче. Летючки з відповідними коментарями розіслано церковним властям та управам церковних і патріярхальних організацій. Церковна Рада вислала листа до Владики Ізидора Борецького з категоричним проханням вияснити цю справу.
Можна бути певним, що з лондонської української громади в цій турі не візьме участи ніхто. А для характеристики настроїв варто навести голос одного поважаного та особливо ревного парафіянина: «Що вони таке роблять?! Хіба не знають, що комунізм — це сатана?!»
На поклін до загорської «Каносси» свідомий українець-католик не поїде. Та не знати, чи буде й радий таким відвідинам і батько наш, Тарас Шевченко в Каневі. Мабуть, скаже, похитуючи головою:
«Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога!»
