Сонце незахідне йде, щоб засяяти
з дівичого лона і просвітити все, що під сонцем.
Пригадую з мого дитинства, якою все була для нас, малих, захоплююча несподіванка, коли в неділю перед Різдвом ми чули-слухали з Євангелії в церкві цілий ряд мало зрозумілих для нас імен, і їх було так багато, і для нас тоді ці імена нічого не говорили, але ми знали, нам казали: від тієї неділі вже ось близько-близько Свят-Вечір і Різдво і ми в нашім дитячім гурті видимо хвилювались, порозумівались таки в церкві поглядом-усмішкою в захопленні й радості, що «наш день» — Різдво перед нами, а з ним коляда, вертеп, Свят-Вечеря з дідухом і колядниками… Дяки деякі літургічні тексти починали тоді співати на мелодії коляд і в церкві творилась якась нова дивна атмосфера. Такою була, пригадую, неділя перед Різдвом, в якій Церква читала нам у Євангелії довгий історичний родовід Того, що на нього чекав світ, людство довгі тисячі років, — Ісуса Христа, Месію, Спасителя світу!
Наша Церква, Д.Б. і С., і наша Літургія вміють створити той великий і святий настрій перед великими подіями, які відзначуємо святочно в літургічнім році. Церква хоче, щоб ми відповідно їх пережили в наших душах, щоб під впливом благодаті Божої ми зрозуміли, який великий Господь у ділах своїх в історії нашого спасення. Це дає нам Літургія і наш літургічний рік. Такою і є неділя перед Різдвом і її євангеліє є дивним родоводом-іменами, який завершується Христом, «що народився з Діви Марії у Вифлеємі юдейськім за днів Ірода царя».
Той родовід доволі штучно створений євангелистом Матеєм, бо в ньому є чимало пропущень, і зроблений так, що поділений він на три групи з чотирнадцять поколінь кожна, від Авраама до Давида царя, від Давида до вавилонської неволі Ізраїля, і від тієї неволі аж до народження Христа. Письменникам-історикам в старину вільно було так робити, коли мали вони за тим якусь свою глибоку чи символічну думку, яка щось вчила, якою вони потрапили вказати, що це щось означає. Ті імена — то не фантастичні особи, які ніколи не існували, як це бувало в різних мітичних релігійних грецьких оповіданнях, нераз гарно і цікаво авторами-поетами створених. Ті імена — це справжні історичні особи, яких лучила одна думка, яку почув від Бога самого перший в тому родоводі арамієць Авраам біля 1850 року перед Христом, і слова ті сказав Бог, приготовляючи Авраама, щоб зрозумів він у вірі, яке велике завдання чекає його потомків: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе: та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням… Тобою всі племена землі благословлятимуться» (Бут. 12, 1-3). Авраам покинув велике, висококультурне і багате місто Ур у Месопотамії і пішов у невідому йому і небезпечну мандрівку з тими дивними словами: «В тобі будуть благословенні всі народи». Якесь благословення прийде колись з потомства того Авраама, з яким згодом Бог заключив союз-завіт. Авраамом починається цей родовід сьогоднішнього євангелія.
Великий, праведний і справедливий був цей Авраам, а при тому був він мужем великої віри, і тому св. Павло зве його «батьком усіх нас» (Рим. 4, 16), бо справді каже св. Павло: «Він проти надії увірував у надію, що стане батьком багатьох народів» (Рим. 4, 18), які приймуть спасення Ісуса Христа. Його віра в союз-заповіт з Богом, в Боже благословення для всіх народів, яке вийде з його покликання, була надзвичайно велика. Бог сам устами пророка Ісаї зве Авраама своїм приятелем (Іс. 8, 56), Ізраїль зве його всю історію своїм батьком, і на це звертатиме увагу Ісус Христос і багато разів буде на Авраама покликуватись, Марія-Богомати згадує про нього у своїй славній пісні, справжнє величання напише про нього автор листа до євреїв (Євр. 11, 8-19). Він є початком родоводу Ісуса Христа, з Божого покликання.
З Авраама вийде нарід, з якого вийде Спаситель, і це історичний факт, хоч скільки людей не люблять цього народу. Спаситель має свій історичний родовід. З цим родоводом пов’язане велике історичне очікування спасення, і християнство — це єдина релігія, що те справжнє спасення проповідує і його серед народів землі здійснює і всі його потребуємо і вся історія людства — то єдина велика спрага спасення — стати тими, для чого ми сотворені. Родовід євангелиста Матея — то родовід Спасителя, єдиного, що його людство найбільше потребувало. Без спасення ми були б без цього образу і подоби Божої, з якою ми стали сотворені Д.Б. і С. До історії належать особи, які жили-творили в минулому і по їхній смерті історія вписала їх у свої аннали-хроніки. Христос, який став благословенням усіх народів, є одинока постать, яка належала вже до історії в майбутності! На Нього чекали народи, коли Він прийде! Навіть поганські народи словами своїх вірувань, своїх поетів очікували когось, що в майбутності прийде, змінить життя людини, дасть зміст і ціль цьому нашому життю, навчить нас, як жити і для чого жити, вкаже на вічну вартість життя, піднесе нашу нами стоптану гідність людини і вчинить нас усіх одною сім’єю Божою на вічність! То є те благословення і на нього довге очікування у виразний спосіб від Авраама і потім через його нащадків і в окремому родоводі Спасителя — Ісуса Христа.
Церква ставить нам перед очі цей родовід і те велике очікування спасення, якого ми стали учасниками і спасенними спадкоємцями, і те спасення прийшло до нас у цю пам’ятну святу ніч у Вифлеємі. Щасливі ми, що побачили і отримали те благословення і тую благодать спасення. Ісус зробив був раз великий докір своєму народові, коли той нарід забув про те очікування Спасителя. Ісус сказав: «Авраам, ваш батько, був радий на думку, що побачить день мій, і він бачив і зрадів» (Ів. 8, 56). Авраам бачив у візії надії, у обітниці, а ми стали спасенні і стали Христовими. Щасливі ми!
Ісус не перестає бути і далі особою майбутнього, залишивши нам спасення і благодатне наше сучасне з Ним і о Ньому. Усі спасенні Христом, стали новим народом, новим Ізраїлем, і ним стали всі народи у Христовій Церкві через хрещення, і Церква Його стала тим новим Ізраїлем, в якому «нема юдея, ні грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ні жінки, бо всі ми одно в Христі Ісусі», — кликатиме св. Павло (Гал. З, 28). І той новий Нарід чекає Його другого приходу у славі при кінці історії. Чекаємо того Христового дня, як спадкоємці його слави і його вічного щастя! Як очікували й радіємо його приходом, так радітимем його другим приходом при кінці історії. Його перший прихід був завершенням великого його родоводу його земських прадідів, його другий прихід буде завершенням родоводу, якому ім’я — Церква, до якого належимо і ми, що стали спадкоємцями-наслідниками його Царства, згідно зі словами св. Павла: «А коли ви Христові, ви потомство Авраама, наслідники за обітницею» (Гал. З, 29), і нам не остається вже очікувати нічого більше, як тільки слави Його Царства, кінця історії. Нерозумно бояться люди кінця світу, який нікому невідомий, коли він буде. То буде радісний день для віруючих, день завершення Христової перемоги і слави, якої будемо теж учасниками, коли почуємо: «Ходіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від сотворення світу» (Мт. 25).
Родовід, що почався Авраамом, не закінчився в історії народженням Христа у Вифлеємі. Родовід цей продовжується, але в ньому вже не один нарід, не одне покоління Юди через сина Якова, але всі народи і всі племена земські в Христовій одній Церкві.
У Матеєвім родоводі є різні люди: бідні й багаті, не всі євреї, праведні й грішні, звичайні робітники, рільники, купці, пророки, царі, між ними Давид, з якого династії походить Христос — син Давида! Справді великий родовід Д.Б. і С., а євангелист Лука доповнює його так, що веде його до початку нашої історії, до наших перших прабатьків. Родовід Ісуса Христа — Богочоловіка — охоплює всю історію — минуле, сучасне й майбутнє, усіх людей без всякого поділу, бо до всіх Він прийшов, «щоб спасти люд свій весь і утішив вся!». Він прийшов як наш Спаситель і є він завершенням не тільки свого народу, але завершенням-щастям усього людства від Адама до останньої людини історії на цій нашій, Богом нам даній плянеті. Амінь.
