Веселися, Єрусалиме, торжествуйте всі, що любите Сіон,
бо Господь сил, що царює повік, прийшов…
Ірмос п. 8
Наш Господь ніколи не дозволяв на публічну прославу своєї особи, навіть, коли маси народу на вид його чуда готові були у своїм месіянськім захопленні проголосити його царем, який приверне Ізраїлеві його політичну силу у світі. Дозволив на це один тільки раз і то серед дуже дивних обставин. То його в’їзд до Єрусалиму пару днів перед його терпіннями і смертю на хресті. Народ тоді з великим запалом окликав-проголосив його царем Ізраїля: «Осанна! Благословен хто йде в ім’я Господнє цар Ізраїлів!» (Ів 12,13). Тут чималу ролю відіграла молода ослиця, на якій їхав Ісус. Нам це сьогодні ніяк не зрозуміло, але в старину на Сході царі свої тріюмфальні в’їзди робили, їдучи на ослі. На воєнні походи вони їхали на конях. З тріюмфом вертались на смирнім ослі! Такий був звичай і мав своє значення. Коли нарід це побачив, до слів пророка Захарії додав оклик: «Цар Ізраїлів!» (Зах 9,9).
В Старім Завіті Бог для Ізраїля був Царем-Володарем. Одинокий нарід, що не мав по своїм визволенні з Єгипту двісті років царя! Сміялися з них інші народи, бо царі у них були тими, що провадили війнами і давали закони. Ізраїль ішов на свої оборонні війни з вибраними провідниками-суддями, а закон дав їм Бог через Мойсея. Та одного разу вони таки через пророка Самуїла хотіли випросити собі в Бога царя земського. То було їхнє образливе прохання. Не схотіли Бога мати царем, хоч у псальмах так величаво вони оспівували століттями свого Бога Царя! Господь вволив їхню волю з докором. Так почалась доба монархії в Ізраїлі. Були в ній світлі часи з царями, що чинили Божу волю, але були й сумні часи, коли царі чинили те, що Богові було не до вподоби і приходили лихоліття. Останнім царем був Седекія, якому вавилонці викололи очі й в кайданах вивезли у Вавилон в 587 році. Перед осліпленням повбивали перед батьком-царем його синів. Так скінчилась царська династія Давида. В гіркій неволі нарід через своїх священиків зробив довгу застанову над своїм післанництвом і своєю долею, згадав Божі обітниці дані його батькам, пригадав, що єдине його спасення і рятунок є у Бозі-Ягве і прийде хтось — Месія, Божий помазанник, який принесе інше життя і буде Володарем-Спасителем не тільки Ізраїля, але всіх народів світу. Месія буде Емануїл — «3 нами Бог», як це бачив пророк Ісая: Месія народиться як хлоп’ятко і буде: «Чудесний Порадник, сильний Бог, Отець довічний, князь миру, щоб збільшити владу в безконечнім мирі на престолі Давида в його царстві» (Іс 8,10; 9,5-6). Така дивна візія того пророка восьмого століття перед Христом! Візія, яка здійснилася з приходом Христа.
А потім, Архангел скаже Марії Діві з Назарету, що вона стане Матір’ю Ісуса і «Він буде великий і Сином Всевишнього назветься… і він царюватиме над домом Якова повіки, і царюванню його не буде кінця» (Лк 1,31-32). Ісус буде вічним Царем, Царем ізраїльського народу й усіх народів світу.
Дорогі Браття і Сестри! Картина в’їзду Ісуса до Єрусалиму є великого змісту для людства. Ось його Володар об’являє себе у цій події. Христос є справжній Володар вселенної, бо ним все сталося, що сталося (Ів 1,3), за пару днів він своєю смертю на хресті стане Спасителем світу і нарід підсвідомо це проголошував, а Ісус вчинив це, щоб сповнилось, «що було написано про нього, і що таке вчинено йому» (Ів 12,16).
Як це дивно сталося тоді в Єрусалимі. Ісус відомий як мандрівний вчитель, якого рівного в Ізраїлі не було, він добрий і милосердний для потребуючих, чинить для них і чуда, але своїм словом викликав він спротив у єврейських властях-архиєреях. Вони хотять його позбутись як суперника і богохульника! Яка трагедія у засліпленні! В’їзд до Єрусалиму був для юдейських властей останнім визовом. Нарід окликав його царем, Ісус прийняв це, отже, уважав себе за царя! Того не може бути!.. Це стало за пару днів оскарженням, судовим доказом проти Ісуса на суді перед поганином: «Ми найшли, що цей підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок, і каже, що він — Христос-цар» (Лк 23,2). Це поважне політичне оскарження і Пилат про те питає, хоче знати. Ісус не заперечує, але уточнює: «Царство моє не від цього світу» (Ів 18,36). Римський урядовець прийняв це як фантазію мандрівного вчителя, так само як слово «правда», про яку Ісус прийшов засвідчити.
Тоді слово «цар» стало предметом насміхів і болючих кпин у формі тернового вінця-корони на голові Ісуса і царської багряниці, що придумали пилатові вояки. Щоб осягнути несправедливий засуд, євреї роблять криком заяву, що вони мають Кесаря в Римі, а не вчителя з Назарету, який посягнув по цей великий титул як самозванець, а титул цей пов’язаний в історії Ізраїля з Богом самим! Яка трагедія у злобі! Пилат каже написати на дошці Ісусову вину й напис цей ніс один з вояків на чолі сумного походу на Голготу. Напис звучав: «Ісус Назарянин Цар Юдейський». Яке трагічне на письмі проголошення царя! Напис був прибитий на хресті Ісуса. Пару днів тому проголошений словами пророків і голосом народу, а тут напис-проголошення, немов маніфест, на його шибениці. Яка трагедія наруги!.. Зрозумів добре той напис один з розбійників, бо сказав щиро до вмираючого Ісуса-царя: «Пом’яни мене. Господи, коли прийдеш у Твоїм царстві. І здобув його! Перший справжній громадянин того великого й очікуваного Царства зараз по Ісусовій смерті! Так здобув Христос своє Царство!
А Ісус справді Володар і Спаситель світу! Це зміст нашої, сьогодні, неділі. В’їжджає в Єрусалим, щоб перемогою своєї смерті й Воскресення те царство здобути, його нам лишити і статись нашим Володарем! То не царство, яким спокутував його підступно диявол! То не царство, яке хотіли проголосити люди по чуді умноження хліба! То не політичне царство Пилата чи Ірода! То царство наших сердець, які Він любов’ю своєю запалив і хрестом своїм пригорнув (Ів 3,14). То серця, що кілька разів денно говорять: «Нехай прийде царство твоє!». То царство, яке проголошуємо торжественно на кожній Літургії, яка є драма Його життя, смерти і Воскресення. «Благословенне Царство»! Царство Триєдиного Бога.
Читав я слова якогось невідомого Автора, якими він каже таке про Ісуса мандрівного учителя з Назарету: «Я не помилюся, коли скажу, що всі армії світу, що маршували по нашій плянеті будь-коли, усі парляменти, що засідали, всі царі, які тут, на землі, рядили, не мали вони, всі разом взяті, такого впливу на Людину на землі, як той один самітній Ісус з Назарету». Не перебільшив той анонімний мислитель. Зважмо про те. коли бачимо Ісуса, який в’їжджає в Єрусалим, щоб купити нас своєю смертю, щоб з любови до нас дати себе в жертву, що з любови до нас живе з нами і чекає на нас у вічності, до якого належати є великим щастям, бо він має слова життя вічного (Ів 6,68), яке дає він особам і народам, як Спаситель Він йде шукати одну загублену вівцю і радіє, коли знайде її. Його Царство — то Царство опущених, бідних, гноблених, грішних, які навіть в останню хвилину життя могли його здобути. До Нього ніхто не приходить за пізно (Мт 20,14).
Дорогі Браття і Сестри! В цім році Ісуса Спасителя. якого привітаємо в 2000-ліття від його приходу на нашу землю. Його землю, готуймося до цього Великого Ювілею цим останнім тижнем посту, тижнем Його страстей і смерти. Закличмо враз з народом, що вітав його як царя в Єрусалимі: Осанна Синові Давида єдиному Володареві народів і Вселенної! Кличмо зі щирим і великим бажанням: Нехай прийде Царство Твоє! Молімось як розкаянний розбійник: У царстві Твоїм пом’яни нас. Господи і Царю наш! Амінь.
о. І. Музичка
