«Як мене післав Отець, так я посилаю вас»
(Ів. 20, 21)
Дорогі Браття і Сестри!
Слова ці сказав Господь в найбільш торжественну хвилину при першій своїй появі по світлім Воскресінні з мертвих, у третій день по своїй спасенній смерті. Говорив Він ті слова кілька разів своїм апостолам під час свого благовіствування, коли приготовляв їх до їхнього післанництва. Ісус приготовляв своїх апостолів до тих самих завдань, з якими Отець Небесний послав Його до всіх народів історії, щоб вони, «бравши участь в Його власті, вчинили народи Його учнями, освячували їх і правили ними» (Світло Народів, X. 19). Ісус постійно підкреслює це апостолам, що Він посилає їх так, як Отець післав його, це значить післанництво Сина є післанництвом Отця. А коли апостоли на звук тих слів ніяковіють, виявляють свій страх і непевність на вид такої великої і надмірної для їх сил відповідальности, наш Господь знову ж у своїй доброті піддержує їх великою обітницею, що «приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї і аж по край землі». (Діян. 1, 8). В той спосіб особи апостолів і їхня місія-післанництво пов’язані через Ісуса Христа з найбільшим таїнством нашої віри — Пресвятої Тройці. Син посилає, як Отець післав Його, і апостоли сповнятимуть свою працю навчання правди і освячування силою і проводом Святого Духа. Апостоли вчитимуть, провадитимуть і освячуватимуть народи, щоб вони й поодинокі люди йшли своїм життєвим шляхом до Отця, бо це є ціль кожної людини, що прийшла в цей світ, через Сина, що кожного з нас спас для життя вічного у Пресвятій Тройці, зі Святим Духом, що зійшов на землю в день Святої П’ятидесятниці від Отця через Сина, щоб ми мали в Ньому життя, істину і силу згори у цій мандрівці до вічности. Як дивно сплетені усі три Особи Божі своїми діями назовні в історії нашого спасенна, з апостолами, а через них з їхніми наслідниками-єпископами і з усім Божим Людом, в якому Дух Святий поставив їх пасти Церкву Божу (Діян. 20, 28). Як тісно, отже, Єпископи-наслідники Христових апостолів пов’язані з Таїнством Пресвятої Тройці нашим післанництвом. Післанництво апостолів, по їхній смерті перейшло на Єпископів у двотисячрічному вже безперервному ланцюгу спадкоємства у тім же пов’язанні з Таїнством Пресвятої Тройці спасенням людства.
Устами апостолів проголошувалась Христова благовість, руками апостолів у св. Тайні Хрещення народжувались душі Нового спасенного Завіту, руками апостолів сходив Святий Дух на тих, що прийняли таїнство зновубуття, руками апостолів поставлялися нові їхні наслідники-єпископи, ієреї. Якщо прийняти історичне зерно правди в легенді про св. ап. Андрея на київських горах, то й наша українська земля удостоїлася того, що нею ступали апостольські ноги, що і її благословила апостольська рука, що її степи чули правдиві слова ап. Андрея, а на її чорноморських берегах вже в першому сторіччі були перші християни, яким благовість приніс також і один з наслідників Петра — Папа Климент.
Наша сучасна іконографія зображує акт Хрещенення Руси на Київських берегах Дніпра так, що на центральному місці ікони є дві головні постаті: князь Володимир, якого історія і літургія зве рівноапостольним, і якісь невідомі нам архиєреї-єпископи, що довершують разом із священиками та ієромонахами святу Тайну Хрещення. В ім’я Пресвятої Тройці руками архиєреїв, бажанням рівноапостольного князя прийшло нове народження нашого народу тому тисячу років, і ми можемо сьогодні в тисячоріччя того акту співати слова-гимн на честь Пресвятої Тройці з Воскресної Утрені: «Отче Вседержителю, і Слово, і Душе в трьох Особах з’єдинене Єство, Пресущественне і Пребожественне, в Тебе ми хрестилися і Тебе благословимо на всі віки».
Дивна символіка акту народження нашого у Пресвятій Тройці не кінчиться тільки на історичній події 988 року. Апостольське післанництво, почате св. Андреєм на київських горах, пішло століттями зі Святого Духа печаттю по всій нашій Україні і сумежних землях на північ і на схід. Святий Дух і київські єпископи-митрополити сповняли Христовий заповіт: «Ідіть і навчайте, і хрестіть, і навчайте та бережіть, що я заповідав вам». Устами київських єпископів і священиків голосилась Божа благодать, бо ось доба благодаті постала, як вчив мудро перший митрополит Києва русич-Іларіон, руками київських єпископів і священиків хрестилася північ чи й розхитаний мандрівками різних орд Схід. І сьогодні цей же український єпископат врочисто перед Богом й історією торжественно відкриває своїм Синодом при гробі св. Петра, біля мощів великого мученика св. Йосафата, це велике торжественне святкування 1000-ліття українського зновубуття. Ми нащадки і спадкоємці Київського Єпископату, що охрестив Київську Русь тому тисячу років в Києві в Дніпрових водах, благословимо в ім’я Пресвятої Тройці це святе ювілейне врем’я, той наш Святий і благословенний Рік нашої прослави Триєдиного Бога, яким ми стали спасенні на східній межі Европи.
Цей наш Синод, який за благословенням наслідника св. Петра, як Голова і отець Києво-Галицької митрополії я в ім’я Боже скликав, відкриваю оцим Молебним служінням і молю милостивого Бога, щоб був цей наш Ювілей достойною і великою подякою-благодаренням перед Спасителем нашим за Його великий дар спасення, щоб вся українська земля гідно піднесла оклик прослави Бога за Його Добру Новину бідним для українських земель, якою звіщав полоненим і поневоленим визволення, сліпим прозріння, пригноблених випускав на волю і сповіщав час Господнього помилування (Лк. 4, 18-19). Молимо всещедрого Бога, щоб простив нам провини наші, коли ми не розуміли днів Його посіщення в нашій історії, прощаємо усім нашим сусідам, що посягали в історії по нашу землю і волю, відривали нас від правдивої віри, прощаємо їм молитвою нашого Господа: «вони не знали, що творили» (Лк. 23, 34), прощаємо і за те, що в своїй незрілості посягають навіть на наш Ювілей і заперечують його нам, хоч ми їхнього народження, яке сталося проповіддю Києва, їм ані не заперечуємо, ані не відбираємо. Тільки радітимемо, коли єдиними устами і єдиним серцем в одній апостольській вірі, в одній святій, і соборній, і вселенській Церкві могтимемо враз з ними прославляти нашого Господа.
Молимо в цей святий Рік прослави Марії Богородиці і Володарки України, якій син Володимира посвятив Русь-Україну, щоб вона берегла нас далі в другому тисячолітті і до кінця віку своїм Покровом, якому завдячуємо те, що ми не загинули на цьому неспокійному Сході. Нехай Вона, Пречиста, що, за словами Поета безбожницьких часів двадцятого століття, ходить і шукає свого Сина в степах України, поможе нам Його знайти для стількох осліплених безбожництвом, щоб знову Христовий Хрест могутньо заблистів на Київських горах і в душах духовних дітей рівноапостольного князя Володимира.
Коли руками Єпископів сходила благодать в часі акту хрещення в Києві в 988 році, так руками нас, Єпископів, і цим священним Синодом благословиться цей Ювілей і його сьогодні благословенний початок. Наші наради будуть осяяні світлом тієї благословенної події, наші праці будуть виявом того апостольського служіння, щоб наша Церква, що постала тому 1000 років над Дніпром у столичнім Городі наших земель Києві, стала апостолом на великій руїні безбожництва, посіяного новою псевдо-вірою матеріялізму, щоб вона і її єпископат далі сповняли те своє велике післанництво на Сході: «Як післав мене Отець, так посилаю я вас» — «Ідіть і навчайте всі народи», щоб наша Церква і Нарід сповнили і те післанництво, що його наслідник св. Петра висловив був з великою надією в історії: «Через вас, мої русичі, сподіюсь навернути Схід!».
Тому все, що буде змістом наших нарад, буде нашим служінням для тих великих справ, що всі пов’язані з Ювілеєм нашого зновубуття.
Головним нашим болем в часі наших нарад буде сумна дійсність, що не може вільними устами вся Україна прославляти цей наш Ювілей. Мимоволі виривається з наших грудей оклик Псальмопівця, який кликав в подібних обставинах: «Доки безбожні, Господи, доки безбожні будуть торжествувати? Топчуть, о Господи, народ твій, гноблять твою спадщину» (Пс. 94, 3-5). Як мало можемо, окрім молитви, зробити для гноблених наших братів. Боліємо їхніми терпіннями, бо ми одне з ними тіло, радіємо їхніми здобутками і витривалістю й, збагаченні їхнім свідченням, готуємо себе до дня, коли разом з ними будемо відбудовувати наш Єрусалим-Київ і його святиню. Тому теж кожна наша нарада, кожне наше слово, кожна наша молитва в часі цього Синоду — це наша праця і служіння для тієї Володимирової спадщини, якої народження тому 1000 літ торжественне відзначування починаємо.
Нехай благословить Господь цей наш труд. Нехай прийме оці наші моління за успіхи цього Синоду, нехай будуть добре прийнятими оці наші моління, нехай наші прогрішення не перешкодять прийти Святому Духові, а цей Ювілей, всі його врочистості і овочі нехай будуть завдатком того, щоб ми, як це бачив пророк Ісая: «щоб визволені повернулися і прийшли у наш Сіон з веселим співом, і веселість вічна щоб остала над нашими головами» (Ісая 35, 10), з прославою Пресвятої Тройці Отця і Сина і Святого Духа, яким слава подобає на вічні віки. Амінь.
Рим, 21 вересня 1987 р.
