(Справлений і доповнений переклад з «Оссерваторе Романо»
ч. 242 (37, 734) з 19 жовтня 1984 р.)
«Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас».
- 1. Дорогі браття і сестри! Ми зібралися тут, щоб цю жертву Святої Літургії принести за спокій душі кардинала Йосифа Сліпого, сорокового дня по його смерті, згідно з літургійною традицією Східньої Церкви.
Слова Христові, які ми навели з Матеєвої Євангелії, це, сказати б, синтеза довгого і повного страждань життєвого шляху дорогого Верховного Архиєпископа.
Адже знаємо, скільки довелось йому зазнати труднощів і переслідувань. Але знаємо також і те, що ніколи не бракувало йому Христової потіхи. Протягом довгих негод каторжника, згодом і вигнанця, постійною потіхою і піддержкою були для нього слова Божественного Учителя: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені!» Кардинал Сліпий завжди і єдино знаходив у Христі підкріплення, щоб стати людиною неподоланної віри, пастирем безстрашним, свідком геройської вірности, визначною особистістю в Церкві.
Сьогодні ми поминаємо його з особливими почуваннями і молимось за нього. Пам’ять про нього залишиться нестертою в анналах загальної та релігійної історії. Ми ніколи не зможемо забути його постаті — аскета та ієрарха, суворого і величного; ніколи не зможемо забути тих повчань, які він дав усім своїм життям.
- Народився він 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, у Львівському архиєпископстві, у глибоковіруючій католицькій сім’ї. Священиче рукоположення прийняв Кардинал Сліпий у 1917 році. Ступінь доктора богословії осягнув він в Інсбруці, тоді прибув до Риму, щоб доповнити своє знання в університетах Анджелікум та Ґреґоріянум.
В 1922 році повернувся до Львова і став професором богословії в духовній семінарії. Він заснував і редагував тримісячник «Богословія», став ректором семінарії, а в 1928 році назначено його першим ректором Богословської Академії і головою місцевого Наукового Богословського Товариства. Одночасно він теж віддавався душпастирській праці. Брав участь в різних унійних з’їздах. Написав багато праць на теологічні, філософські, літературні та історичні теми; також писав про мистецтво і церковне право. Дня 25 листопада 1939 року був вибраний Єпископом з титулом Серрійської Церкви і призначений коадьютором з правом наступника для Митрополита Шептицького. З його рук він прийняв єпископську хіротонію і став його наступником в кермі Архиєпископства, 1 листопада 1944 року, приймаючи також титул Галицького й Каменецького Митрополита.
Під час Другої світової війни довелось йому зазнати прикрого нагляду з боку окупаційних військ, бо з любов’ю і силою духа він захищав доручене йому стадо.
На жаль, у 1945 році закінчився перший період життя Кардинала Сліпого, що, напевно, був найкращим і давав повне задоволення, не зважаючи на болючі воєнні події, і почався період релігійного переслідування і засудів. Бо 11 квітня 1945 року його, разом з-чотирма іншими єпископами, арештували і засудили на 8 років в’язниці й каторжних робіт. Так ото розпочався для нього болючий шлях через дуже жорстокі табори примусової праці, разом з іншими звичайними в’язнями, які зазнавали гонінь. Після вісьмох років йому знову присуджено заслання на Сибір. Цей засуд поновлено в 1957 році, згодом же і в 1962 році. Прикро згадувати ту довгу Голготу, яку безвинний Архиєпископ Митрополит, особистість великих вартостей і відповідальности, мусів терпіти з причини своєї християнської віри! Але правди не можна скривати: вона засвідчує про непохитну віру Кардинала Сліпого й остаточну й повну перемогу любови. Знаємо, що під час тих років ув’язнення і каторги йому часто вдавалося тайкома служити Євхаристію, знаходячи в Христі силу і радість, щоб з Ним і для Нього страждати для захисту і збереження віри в своєму народі.
Врешті, 1963 року, надійшов для Архиєпископа Сліпого несподіваний день визволення. Іванові XXIII, як відомо, вдалося одержати для нього звільнення. Дня 9 лютого 1963 року Архиєпископ Йосиф Сліпий прибув до Риму, де прийнято його з великою любов’ю. Під час першої зворушливої зустрічі мій попередник, Іван XXIII, цитуючи слова «Наслідування Христа», сказав: «Щаслива та година, коли Ісус кличе від сліз до духовної радости!» (Кн. II, гл. VІІІ).
Так ото розпочався третій період життя Львівського Архиєпископа: далеко від своєї Батьківщини і своєї єпархії, але завжди сповнений ревности для Церкви і для своїх співбратів, розсіяних по світі. Дня 23 грудня того ж року Папа Павло VІ номінував його Верховним Архиєпископом — титул**, що надавав йому права та привілеї подібні як у Патріярхів (див. Декрет про Східні Церкви, 10). Крім того, призначив його членом Священної Конгрегації для Східніх Церков і на Консисторії 22 лютого 1965 року надав йому гідність члена Кардинальської Колегії.
В цьому останньому проміжку свого життя Кардинал Сліпий зберіг свій душпастирський запал і динамізм: брав активну участь в Соборі Ватиканському II; відвідав різні громади українців-католиків, розсіяних в Европі, у Сполучених Штатах Америки, в Канаді й Австралії. Він дбав про богословські науки, заснувавши Осередок вищих студій св. Климента, щоб живою і чинною втримувати славну релігійну й культурну традицію свого народу. В березні 1980 року він брав участь у Синоді українських католицьких єпископів.
Пом’янувши так покійного Кардинала Сліпого, треба принаймні стислими словами, накреслити головні етапи його життя, хоча драматичність його наземного життя, повного зворушливих подій, скривається у Божій таємниці. У Вінніпезі, в Катедральному храмі св. Володимира і св. Ольги, я сказав: «Він, у трудному часі Української Католицької Церкви, зазнав багато терпінь і страждань, однак не заломився, але як герой достойно витримав».
- З прикладу його життя виникає для нас повчання. Воно може послужити й нам, що ще верстаємо шлях життя, і також усій Церкві. А «Боже слово», що з такою вагомістю подається нам у нинішній святій Літургії, показує нам зміст і застосування.
Страждання мучеників, переслідуваних, вигнанців і безпритульних драматично ставить нам перед очі, що образ людської історії майже завжди глибоко схвильований і стурбований. Святий Павло твердить, що власне все створення, схильне до падіння, стогне і страждає у страшних муках з надією, що звільниться з рабства тління й осягне славу дітей Божих. І зокрема ми, що прийняли первоплід Духа, терпимо в нашому серці, очікуючи об’явлення слави дітей Божих (див. Рим. 8, 10-32). Ці слова допомагають нам зрозуміти дійсність того начального розламу, відлучення — тобто «первородний гріх» — що в двох перших розумних істотах спричинив розлад у людській природі до такої міри, що вже більш не буде можливе цілком викорінити зі світу кукіль зла й усю тернину болю.
Але в надії ми спаслися! Це ж бо сам Дух заступається за нас стогонами невимовними (див. Рим. 8, 26-27), дозволяючи нам зрозуміти, що існує «спасенний задум провидіння»: Ісус Христос, Син Божий, який воплотився, щоб нас спасти. Він прийняв страждання і смерть на хресті, щоб на себе взяти наші провини і цим привернути людству надприродне життя. В осередку людської історії, що є «історією спасення», на Голготі стремить хрест і лунають Христові слова: «Переслідували мене — переслідуватимуть і вас» (Ів. 15, 20). «Блаженні ви, коли вас будуть переслідувати мене ради!» (Мт. 5,11).
Ось суттєві правди, в які міцно вірив Кардинал Сліпий, переконаний у тому, що, як писав св. Павло, «страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам явитися» (Рим 8,18), в яких і є та основна благовість, яка нас закликає, щоб мати сильну віру в Христа: віру осяйну, але просту й довірливу.
Це таїнство приймає вона як логічний наслідок Божого об’явлення. Це відважна й динамічна віра, але вона лагідна й погідна, бо каже Ісус: «ярмо моє любе, і тягар мій легкий» (Мт. 11,30). Це та віра, що страждає і стогне, однак не заломлюється, бо має запевнення, що велика є нагорода в небі. (див. Мт. 5,12).
Дорогі Браття і Сестри!
Принісши цю святу жертву за Кардинала Йосифа Сліпого, ми молимо Господа за нього, роздумуючи над його геройською вірою. Ми молимо Діву Марію за переслідуваних християн в сучасному суспільстві, за наших братів-українців, що в своїй Батьківщині, і за тих, що розсіяні по світі, за все людство, щоб кожний, на шляху свого існування, міг почути ласкаві й утішні слова Христа Спасителя: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас!»
* Передруковуємо за «Вістями з Риму», жовтень 1984 р.
** Слід завважити, що це не була номінація, тільки Папа Павло VІ потвердив привернення Києво-Галицькій Митрополії титулу «Верховного Архиєпископства», а тим самим митрополитові титул «Верховний Архиєпископ». — Редакція.
