Звертаю своє[1] привітання Його Еміненції Кардиналу Мирославу-Іванові Любачівському, Львівському Верховному Архієпископу, Його помічнику Ексцеленції Монсіньйорові Любомиру Гузарові і Синоду Єпископів Української Церкви, до співбратів єпископів присутніх на зустрічі, ректору та віце-ректору Богословської Академії і до всіх присутніх та до єпархії чи провінцій монаших згромаджень які вони представляють.
Уже другий раз Конгрегація для Східних Церков організовує зустріч-семінар для настоятелів й відповідальних лиць у семінаріях Східних Католицьких Церков Европи. Результати минулорічних засідань у Нірекгазі в Угорщині підкреслили як першочергова увага формуванні майбутнього духовенства відповідає потребам ваших Церков.
Пленарне засідання Конгрегації для Східних Церков, що відбулося в кінці вересня та початку жовтня 1998 р. вповні підтримала нашу ініціятиву в тому значенні.
Ваші Східні Католицькі Церкви в Европі є сильні по відношенню до свідчення яке ви проявили під час переслідування, але слабкі по відношенню до академічних ресурсів через історичні обставини, але тепер час відновити їх богословську живучість для кращого добра Церкви та соціяльного стану в якому знаходиться. Тепер вже можливо збирати перші плоди зроблених зусиль та терпінь; до речі, в п’ятницю ввечері Богословська Академія буде мати радість вручати перші дипломи бакалавреату по богословії.
Головне повчання за 10 років релігійної свободи є гідно оперувати тим, що термінове і необхідне. Термінове — це пасторальна потреба серед окремих вірних і в спільноті. Необхідне — охоплює дальше майбутнє.
Ваші Церкви знаходяться в такому суспільстві, що швидко перемінюється. Одні труднощі виявляються, інші минаються. Є потреба повної та солідної формації, починаючи від катехизму для дітей аж до семінарій та богословських інститутів. Без сильних академічних інституцій, без добре приготованих для викладання і наукових праць професорів (така солідна формація потребує десятки років) ваші Церкви не знатимуть завтра розпізнати знаки часів та замкнуться у собі замість того, щоб евангелізувати соціяльні та культурні структури вашої нації.
Будучи духовними провідниками, ви покликані поділяти ці сильні переживання з вашими єпископами. І ви зараз тут, бо переконані, що здатність приготовляти майбутніх священиків безумовно залежить від вашої особистої духовної формації. Що таке самовиховання? Чи це не є поглиблення кожного дня чудесність і любов таїнства спасіння, що випливає з серця Бога нашого Отця? «Великі діла Господні, подивугідні всім, що люблять їх. Краса і велич його діло, правда його стоїть повіки» (Пс 111, 2-3).
Також хочу згадати вам про головний елемент священичої особистості який, на моє повідомлення, мусите передати семінаристам: сопричастя (спілкування). Священик покликаний бути ферментом сопричастя у Церкві та у суспільстві саме через таїнство священства.
Сопричастя у Святому Дусі є даром, що походить від Отця через хрест Христа. В Христі Бог пригортає до себе все. Воскреслий Христос дарує ученикам мир. Всі християни покликані приймати цей мир у власному житті: їхні гріхи прощені. Цей самий мир християнин повинен дарувати у прощенні свому ближньому. Це, що вимагається від християнина, ще більше вимагається від священика.
Святий Павло зробив все для всіх без жодного відхилення від євангельської правди. Для нього і для нас євангельська правда це, що Христос не може бути поділений всередині Церкви.
Дух поділення — часте притаманне явище в історії Церкви. Непорозуміння між генераціями може привести до конфлікту. Різне поняття про пасторальні потреби може ще більше привести до конфлікту. І базуючись на власному досвіді священичого життя кожний зможе зменшувати число джерел потенційних опозицій на всіх рівнях церковного життя.
Вже св. Ігнацій Антіохійській почав як утримати та будувати сопричастя у Церкві: мати опору в Ісусі Христі через стабільне відношення з єпископом. Навчайте майбутніх священиків любові до Церкви в повазі та любові до їхніх єпископів та бути вірним їх директивам, як також директивам наступника Петра.
Сопричастя будується на основі різності харизм даних Святим Духом. Є час для порівнання, слухання і виставлення різних точок зору. Є також час для дискусій, конфліктів, як свідчить Новий Завіт представляючи першу християнську спільноту. Потім приходить час прилучення до рішень Святого Духа та апостолів. Таке прилучення є саме дією сопричастя та миру, має свою основу в сопричастю отриманому від Отця. Таке прилучення є об’єктом нашої віри: вірую в єдину, святу, католицьку і апостольську Церкву. Виховуйте майбутніх священиків в еклезіяльному значенні, що сприймається фактом освячення Господом своєї Обручниці смертю на хресті і переконання в якому він продовжує шукати соту загублену вівцю, щоб її привести до дому Отця (і ми повинні так робити).
Східні Католицькі Церкви болюче переживають недосконале сопричастя з Православними Церквами-сестрами. Можливо, говорячи про недосконале сопричастя, у вас може виникнути думка, що я керуюся еуфенізмом. Правда, що рани потребують якогось часу щоб психологічно загоїтись. Наша перша відповідальність є насамперед не відкривати глибших ран. Головне завдання яке стоїть перед вами — це виховувати майбутніх священиків в екуменічному дусі Вселенського Ватиканського Собору II.
Маючи привілей бути зі Святішим Отцем на екуменічній візитації в Букаресті минулого місяця, можу засвідчити як ця праця є терміновою і з іншої сторони здійснимою в чесноті непохитної віри в любов до Христа через його Церкву. Святий Дух відновлює серця та освітлює образ Церкви. Наше завдання терпеливо підготовити до цієї дії Духа, очищуючи нашу пам’ять і чутливість нашим обов’язком є виховувати з серцем та розумом.
Суспільство в якому ми живемо має живу потребу згоди поміж Церквами. Успіх сект та нових поганських вірувань показує поділ Церков і паралізує євангельське свідчення. Ісус, наш великий Пресвітер, вечером перед страстями так молився: «Отче, нехай вони будуть одне в нас, щоб світ увірував…». Повторяйте ці Господні слова вашим семінаристам.
Дозвольте накінець ще дещо сказати, що вважаю дуже головним, щодо вашого завдання як виховників-форматорів. Ви є Божим знаряддям для росту єдности з Христом і духовної та людської зрілості молодих семінаристів, що завтра стануть апостолами Східних Католицьких Церков у Европі.
Святий Лука в Діянні Апостолів розповідає про навернення св. Павла, який переслідував Церкву. По дорозі до Дамаску Воскреслий Христос стрічає його світлом своєї ласки. Савло, осліплений, залишається на протязі трьох місяців в місті у непевності, перебуваючи на молитві. В цей самий час Господь за своє знаряддя вибирає Ананію щоб вилікувати та наставити Савла. Підкреслюється факт, що не зважаючи на пряме об’явлення Господь діє завдяки посередництву ученика, що представляє Церкву.
Служіння Ананії дає нам великі повчання нашому конкретному служінню, як форматорів. Господь кличе: «Господь сказав до нього у видінні: Ананіє». Відповідь Ананії була готового як і пророка Ісаї: «Ось я, Господи!» (Ді 9, 10). Після поклику і відповіді слідує післаництво Ананії. Це післаництво є знепевнююче (ст. 11-12): йди і оздоров ворога Церкви, як пророк Йона був післаний проповідувати навернення в Ніневії, столицю ворожої Божому народу імперії. Вірний ученик є повністю розстроєнний та протестує. Скільки разів нам ставалось мати цю саму людську реакцію страху та противенства!
Але Господь наполягає та дає збагнути Ананії свій плян спасіння, чи радше як його ласка процвітає через осліплення Савла: «Йди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я» (ст. 15-16). І Ананія сповнює свою місію.
Будьмо уважні! Дух нам помагає відкрити головні конструктивні елементи бути апостолом: вибрання походить від Бога, знаряддям є служитель, тягар проповідувати славу святого Божого Імені всім людям — це тягар хреста, що супроводжує післаництво (ст. 15-16).
Навіть послух Ананії дає нам великі повчання щодо служіння: він йде, заходить до хати де є Павло, каже, що є післаний Господом Ісусом, кладе руки на нього, доки Святий Дух виліковує Савла наповняючи його силою та знанням. У привіті до Савла провиджується сопричастя, яке Господь створив між учеником Ананією та старим переслідувачем. Він більше не є тим чоловіком, про якого зле говорили (ст. 13); він стає, тоді коли Ананія стрічає Савла вперше, братом (ст. 17).
Це одинокий раз де Ананія появляється у Святому Письмі. Але ж послух свого служіння, за будь-яку ціну, відкрив двері до Божої ласки Павлові і всім тим, кого Павло приведе до Христа.
Нехай так станеться і з вами: ви сьогодні сповнюєте післаництво Ананії.
[1] У Львові від 27 червня до 4 липня 1999 р. відбувся семінар для ректорів, настоятелів і духовників східних семінарій Европи. під час якого, 30 черевня. виголосив проповідь А. Сільвестріні.
