В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, Амінь.
Ваші Еміненції, Блаженніший наш Патріярше, Кардинал Любачівський, Високопреосвященні Владики, Ви, отці, і всі вірні брати і сестри наші, дозвольте мені сказати сьогодні кілька слів з такого великого нашого торжества. Мої слова будуть ті самі, що Ви їх чули в часі читання Святого Євангелія: «Шукайте перше Царства Божого, а все інше вам додасться». І ось ми прийшли сьогодні з далеких сторін — з України, щоб засвідчити перед нашим Святішим Отцем Іваном-Павлом II, що ми є вірні сини Христової Католицької Церкви. Щоправда, ми маємо наші труднощі, але ті труднощі, коли ми будемо ступати законами Христовими, правдою Божою, то легко зможемо їх перебороти. Христос сказав: «Коли любите мене, заховуйте мої заповіді». В тому, що ми будемо повинуватися нашому Святішому Отцеві, виявляючи нашу любов і наш послух, в тім і шлях до розв’язання усіх наших труднощів. Немає правдивої любови, коли немає правдивого послуху. Ви знаєте, що четверта заповідь Божа каже шанувати своїх батьків. Нашими батьками в Христовій Церкві є в першу чергу той, кого Христос наставив провадити і кермувати своєю Церквою. А кермувати і провадити Христовою Церквою наставив Святого Петра і його наслідників. І ось, коли ми будемо виявляти нашу любов до батька нашого, намісника Петрового, я вірю, що ця любов буде тоді тільки правдива, коли буде послух зглядом до нього, і цей послух вкаже на нашу правдиву любов і пошану зглядом до Святішого Отця. І ось тому то. ми прийшли сьогодні на його поклик зложити Святішому Отцеві наш поклін, показати нашу любов, нашу підлеглість, наш послух щодо Нього. Я виступаю сьогодні з цією заявою, бо ми шукаємо тут не чого іншого, але Царства Божого. Ви чули сьогодні «Шукайте Царства Божого, а все інше вам додасться». І дійсно, коли ми будемо належати до тої великої Христової Церкви, будемо шанувати не тільки послух сповнення правд Божих, за якими Святіший Отець є непомильний, але й довіряючи Йому, підемо дорогою, якою повинні ступати, як маємо поводитися у нашій Церкві, як ми маємо заховуватися, щоб любов панувала і між ним, і між нами.
Друге, що я хотів би вам сьогодні заявити, що, відгукнувшись на заклик Папи, ми прийшли, щоб сказати Вам, а через Вас усім людям на світі, що ми існуємо. Наша Греко-католицька Церква дійсно існує і сьогодні дає то свідоцтво перед Вами всіма. Ще тому півтора року, а, може, й того нема, говорячи про нас, казали, що нас нема на світі. Пізніше — кажуть, що ми стоїмо на перешкоді до з’єднання Христової Церкви з тими всіми іншими конфесіями, які існують на світі, а головно з Російською Православною Церквою. Ні, мої дорогі, ми не стоїмо на перешкоді нікому єднатися з Церквою Христовою, а йдемо тими дорогами, якими йшов Слуга Божий Андрей Шептицький і якими його наслідник нас провадив — наш Патріярх Кардинал Сліпий. І якими провадить нас сьогодні його наслідник Блаженніший Любачівський. Колись свідчили про нас недруги, що нас немає, то в скорому часі почали перечити самі собі. Бо чи може стати на перешкоді до екуменізму та Церква, за словами котрих, вона неіснуюча? Ми тепер є, і ми були, і ми нікому не стояли на перешкоді. І, коли ви пам’ятаєте добре, наш блаженної пам’яти Слуга Божий Андрей Шептицький перший зачав у Католицькій Церкві екуменізм, який пізніше Другий Ватиканський Собор розвинув це і поширив в своїй Церкві і в цілому світі. Ми того переконання, що ми хотіли б, щоб всі народи на світі були з’єднані в одній Христовій Церкві, бо коли б ми тому противилися, ми б противилися самому Ісусові Христові. Христос каже, що Він хоче, щоб всі народи належали до Нього,що Він має вівці, які є не тільки в Його стаді, але й інші вівці, які не належать до Його стада і яких треба Йому привести до Свого стада. Ми є тої самої думки — щоб всі народи створили одне стадо. В цій єдності є один Пастир, одна любов, одна правда і всі народи будуть славити Бога одним серцем і однією душею.
Дозволю собі підкреслити одну особливість про структуру нашої Церкви. За рішенням Другого Ватиканського Собору, на чолі східніх Помісних Церков стоять їхні Патріярхи. Того потребуємо і ми, щоб на чолі нашої Церкви був Патріярх, який буде нами кермувати як отець і батько. Тут хочемо Вам також заявити, що ми прийшли і виявляємо думку і почування, які віддзеркалюють бажання і стремління цілого нашого українського народу. Ми були дотепер незнані, то правда. Про нас тільки гадали. Не з причини нашої, з чужої, наших сусідів, які не хотіли нас визнавати, а радше знищити, як сказав один поет: «і добрий сусід нашу добру славу собі вкрав». Наші сусіди забрали собі ту добру славу нашу, а ми сиділи і мовчали, але прийшла хвилина, коли ми можемо тепер виявити ті наші думки, ті наші бажання серця, те наше стремління, щоб була створена Українська Києво-Галицька Церква, яка існувала давніше і яка має сьогодні також існувати. Ми цього хочемо, ми цього вимагаємо, бо це є нашим правом по Другому Ватиканському Соборі. І хоч перед тим можна було заперечити це, то сьогодні не вдасться цього зробити, тому що такі світові особи, Папи, які були на чолі того Ватиканського Собору, і отці, присутні на цьому, — всі вони підписали, щоб в східніх Католицьких Церквах, до яких ми належимо, були патріярхи на чолі своїх Церков. І от ми й тому прийшли, щоб Вам це заявити і повідомити, що ми шукаємо не своєї слави чи якоїсь ще іншої, ми шукаємо Царства Божого. Царства, котре буде нас об’єднувати в одній Українській Києво-Галицькій Церкві, яка є частиною Католицької Церкви і до якої ми належимо. І|Тим самим буде в нас та єдність між нашими вірними, між нашими священиками і між нашими єпископами.
І ще одна моя точка, це буде зовсім інше. Ви знаєте, що сьогодні ми обходимо 76-і роковини народження Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана. З тієї нагоди хочу сказати — ми дуже раді, що ми Його маємо. Він прекрасно працює як вчений, працює для того, щоб в нашій Церкві піти слідами своїх попередників: Слуги Божого Блаженного Андрея Шептицького, нашого Патріярха Йосифа, який вказав нам дорогу до світлості нашої Церкви. І ми сьогодні з тої нагоди, що Він є той послідовник правдивий тих наших попередників, хочемо Йому виявити і наш послух, і нашу любов. Ми виявляємо Йому своє бажання, щоб Він прийшов до нас на Україну і якнайскоріше засів на тому престолі, який Йому законно належиться. Щоб Він став виразником єднання, сили Христової любови і Христової правди та справедливости. І на тому грунті об’єднав цілу нашу Церкву в одне серце і в одну душу, якими будемо славити Бога в цілім світі. Через те бажаю Йому, щоб Він як в найскоршім часі міг дістатися до Львова та засісти на тому престолі, який Йому належиться, і щоб ми могли Його величати в нашій Церкві, співаючи єдиними устами, єдиним серцем «Многая літа». Цим закінчую сьогодні мою коротку промову і бажаю нашому Блаженнішому многих і благих літ життя.
