Свою промову патріярх виголосив по грецьки. На початку Патріярх висловив похвалу в сторону Папи за його дотеперішні зусилля в справі з’єднання Церков і в справі миру — Христового миру — в світі.
…«Ми рівнож бажаємо і шукаємо того миру й благодаті для Церкви і світу. Задля тої спільної святої мети ми сьогодні зустрічаємося. Саме задля цієї мети наші обі Церкви вийшли зі свого відокремлення і відчуження — щоб не сказати ворожнечі, — щоб стати на дорогу зустрічі й примирення. З тою метою були відкликані взаємні анатеми (клятви). Уповаючи на Господа, Учителя і Батька миру, який хоче щоб ми були Одно (Ів. 17, 21), — озброєні відвагою, терпеливістю, мудрістю і любов’ю, у розмірно короткому часі, ми дійшли до сьогоднішнього стану. В тому поході Воскреслий Христос був з нами, ідучи з нами й ведучи нас аж до ломання Хліба» (це натяк на появу. І. Христа двом учням подорозі до Емаус — оіш)…
«Від сьогодні ми відкриваємо нову й надзвичайно важливу фазу. Ми вступаємо в стадію нашого співбратерства та офіційного богословського діялогу між двома Церквами, Католицькою і Православною…
«Християни та інші Церкви і віровизнання мабуть дивуються, чи цей діялог є нашою остаточною метою? Ми оба готові дати на це негативну відповідь й рівночасно додати, що нашою головною метою є не лиш поєднання наших обох Церков, але єдність усіх християн…
«Без сумніву перед нами виринають різні перешкоди. Крім богословських проблем, що відносяться до суттєвих правд християнської віри, для розв’язки яких ми починаємо богословський діялог, є теж інші труднощі — перешкоди, що походять з недовіря, безвідповідальности, страху та небогословські фактори, що відносяться до християнських різниць, нетолерантности і фанатизму, які поставили християнські релігії проти себе, словом перешкоди, що походять з арсеналу Люципера…
«Ми живемо і працюємо для здійснення волі Божої і проповіди любови, єдности і миру в критичній добі історії людства. Це доба, коли особа і дух зла, Люципер, спокушує людство понад його сили…»
Дальше Патріярх зробив натяк на пожвавлення релігійного фанатизму (іслямського? — оіш.), що веде до самознищення і релігійної війни, до знищення людини в ім’я Бога.
Вкінці Патріярх побажав Папі успіхів у несенні любови, миру і Євангелії спасіння цілому світові.
Промова Папи Івана Павла ІІ
У своїй довшій промові Папа згадав про братів: Апостолів Петра й Андрія та що таким братерством повинні відзначатись обі Церкви: Католицька і Православна.
…«Петро, брат Андрія, є провідником усіх Апостолів. Завдяки натхнінню Отця, Петро перший визнав Ісуса Христа — Сином живого Бога (Мт. 16. 16) завдяки його вірі він одержав ім’я Петро (Скала), щоб Церква Христова на ньому стояла (Мт. 16,18). Його завданням було запевнити гармонію апостольського проповідання. Брат між братами, він був покликаний, щоб скріпляти їхню віру (Лк. 22,32); він був першим, що мав відповідальність за єдність усіх і за співзвучність (симфонію святих Божих Церков…»
Хоч як усім спішно бачити єдність Церков здійсненою, то однак на думку Папи, дорога до повної єдности далека і тяжка. Впродовж першого тисячоліття обі Церкви-сестри жили побіч себе і розвивали свої традиції. Навпаки, майже ціле друге тисячоліття притемнювали різні непорозуміння. Накінець Папа висловив надію, що у третім тисячолітті християнства ми знову станемо біля одного престола, у повній єдності, щоб спільно нести світові Євангелію спасіння…»
Спільна декларація Папи і Патріярха
В п’ятницю, ЗСҐ11. 1979 р. Папа і Патріярх підписали спільну заяву, якою започаткували екуменічний діялог між Католицькою і Православною Церквами й установили Спільну Комісію, що має той діялог провадити. Ось виїмки з тої Заяви: «Ми, Папа Іван Павло II та Екуменічний Патріярх Димитрій І, дякуємо Богові, що уможливив нашу зустріч…
«Шукаючи лиш слави Божої через сповнення Його волі, ми заявляємо ще раз нашу рішучу готовість зробити все можливе, щоб приспішити день повного відновлення спілкування між Католицькою і Православною Церквами і коли ми врешті зможемо співслужити у приношенні Євхаристії…
«Дотеперішні приготування дозволяють нам проголосити про недалекий початок богословського діялогу і склад спільної (мішаної) Комісії, Катол. і Правосл., що відповідатиме за його здійснення.
«Цей богословський діялог прямує не лише до осягнення повного спілкування між Катол. і Правосл. сестрами — Церквами, але також до вкладу у численні діялоги, що розвиваються в християнському світі в пошуках та його (того світу — оіш) єдности…
«Цей діялог любови має своє коріння у повній вірності Христові та Його завіщанні про Його Церкву (Ів. 17,21)…
«Ми хочемо, щоб прогрес у єдності відкрив нові можливості діялогу і співпраці між віруючими інших релігій, а то й з усіми людьми доброї волі, щоб любов і братерство перемогли ненависть і ворогування між людьми. Цим способом ми наміряємо дати наш вклад у здійснення правдивого миру в світі. Ми молимось про цей дар від Того, хто був, є і буде правдивим миром — у Христа нашого Спасителя…»
Фанар, у Празник св. Андрія, 1979.
«Церква і Життя», 3 лютого 1980, Австралія
