Ваша Еміненціє Отче Кардинале!
Високопреосвященний Владико Коадьютор,
Достойні Брати!
Як покірний наступник святого апостола Петра, і батько всіх католиків, вітаю Вас зібраних, згідно з моєю волею, тут у Римі, осередку католицького світу, з нагоди цього важливого Вашого Синоду. Благодать Святого Духа зібрала Вас тут, близько гробів святих апостолів та близько дорогого Нам і Вам гробу святого Йосафата, Архиєпископа Полоцького, апостола єдности Церков. Ви прийшли сюди на празник цього Мученика за віру, в сімнадцяту річницю перенесення його нетлінних Мощів і покладення їх в соборі святого Петра, під престолом святого Василія Великого, близько Мощів святого Григорія з Назіянзу та близько другого святого Івана Золотоустого. Справді дивний є Бог у Святих своїх.
Саме тепер минає чотириста літ від народження святого Йосафата, що прийшов на світ у тисячу п’ятсот вісімдесятому році, в місті святого Володимира, хрестителя Руси-України, на волинській землі. Так свідчить про це біограф Святого єпископ Яків Суша, а перед ним і по нім інші достовірні мужі. Яка то ласка для Вашої Церкви і Вашого народу, що місто Володимира, просвітителя Вашого народу, видало з себе такого славного Святого, саме у преважливий час для нашої Церкви, маю на думці: віднови єдности цілої просторої Київської Митрополії з цим Апостольським Престолом, через відому унію в Бересті у тисячу п’ятсот дев’ятдесят шостому році. Це велике діло Йосафат начеб, опечатав своєю кров’ю і тому воно так твердо стоїть.
Для збереження цього преславного діла зібрались Ви, Достойні брати, щоб спільно нарадитись над важливими пастирськими справами Вашої Церкви, так у Рідному Краю, як тут у цілому світі. Ви застановились і спільно вказали Нам імена тих, яких Ви уважаєте за достойних єпископської гідности, а це передусім з огляду на осиротілі єпископські столиці у Філядельфії і Чікаґо, в Америці, як і на єпископів-помічників для деяких Ваших Владик. Ви звернули Вашу увагу в особливий спосіб на недалекий уже великий Ваш Ювілей «тисячоліття» хрещення Руси-України, за славного київського князя Володимира Великого, якого Церква почитує святим. Ви встановили нові напрямні для обнови Ваших єпархій і Ваших парафій, Ваших родин і цілої Вашої спільноти, а все це згідно з Вашою християнською традицією і непохитним навчанням Церкви та в світлі постанов недавного Другого Ватиканського Собору.
Хочу запевнити Вас, Владики Української Церкви, що мої умильні благання заношу щоденно перед Божий престіл і молю Господа про благословення для Вас і для повірених Вам душ. Нехай Господь, що зачав у Вас це добре діло поширення і закріплення Його царства на землі, подасть Вам свої найбагатші ласки.
Вірність Вашої Церкви цій святій Столиці засвідчували колись Ваші предки так на Соборі в Ліоні, як потім у Фльоренції устами Вашого Митрополита, пізнішого Кардинала Ізидора. Вірність цю прирекли єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький, іменем всієї тодішньої Вашої Єрархії, перед Папою Климентом VIII, а що важніше — за цю вірність немало з Ваших братів і сестер віддали своє життя.
Звертають в особливий спосіб до Вас, Владико Кардинале, що несете дбайливу журбу за долю української Церкви на Батьківщині і в розсіянні. Нехай Господь відплатить Вам і благословить Вас, Вас усіх, ревні і дорогі Владики. Будьте отож благословенні в цей час Вашого Синоду і на завжди. Благословлю з цілого серця Вас тут зібраних, а з Вами усіх Священиків, Монахів і Монахинь, усіх Віруючих, зосібна ж Вашу молодь і тих, що нині ще терплять імени Ісусового ради. Висловлюю сердечні побажання на підготову святкування тисячоліття Вашого християнства, а на завдаток найбагатшого Божого благословення уділяю Вам з цілого серця моє Апостольське благословення. Слава Ісусу Христу!
