Дорогі Приятелі-Українці!
Мене звуть о. Веренфрід ван Страатен, я — голляндець, маю 78 років і оце я вперше в Україні. Вашого Патріярха Йосифа Сліпого, Ваш і його хресний шлях, Ваших героїв, Ваших мучеників і Вашу вірність Христові знаю я вже понад 40 років. Уже більше 40 літ по всіх країнах Західньої Европи і Північної Америки проповідував і писав я про Вас, завзивав я мільйони вірних не забувати про Вас у своїй молитві і помагати Вам руками, повними любови.
Сьогодні коли бачу я Вас перед собою, відчуваю, що кожен з Вас є моїм давнім приятелем і добрим знайомим. Я Вас вітаю, мої Дорогі Приятелі, зі серцем, переповненим радістю, що я можу бути між Вами у цей день. Глядячи на Вас, вітаю я всю Українську Греко-католицьку Церкву і ввесь український нарід — не лише тих, що живуть, але також і померлих. Бо завдяки їхнім жертвам Ваша Церква не згинула, а тепер воскресла до нового життя.
Вітаю Вас в імені мільйонів добродіїв основаної мною організації любови «Поміч Церкві в Потребі», їхня любов Вас ніколи не покинула. Хоча Ви цього не знали, вони Вас супроводили по Вашій гіркій хресній дорозі, так як Вероніка й Симон Киринейський це робили Ісусові, коли він ніс свій хрест на Голготу.
Я приходжу до Вас напередодні нового світанку, бо Ви будете вповні визволені від гніту, терору і переслідування. І хотів би Вам сказати, що також мій нарід пережив визволення перед 46 роками. Після кривавої Світової війни прийшло до нас визволення від гітлерівського терору, так як Ви тепер надієтеся скоро і вповні визволитися від злого сталінського духа.
Перед 46 роками радів я нашим визволенням, але я рівнож відчув, що це визволення принесло зі собою не лише свободу, радість і мир, але також ненависть, пімсту, відплату і нове пригнічення.
Тоді я зрозумів, що це було моїм покликанням серед мого народу, у Церкві і в світі відновити любов. Я рівнож знав, що ми повинні любити не лише наших приятелів, але також наших вчорашніх ворогів. Бо любов до ворога належить до суті християнства. Тому я насамперед закликав свій власний нарід, а відтак всі інші народи Західньої Европи знову полюбити розгромлений, виголоджений, зневірений і всіма зненавиджений німецький нарід і піти йому назустріч у його великій потребі.
Майже ніхто не вірив, що це було б можливим зразу після війни. Але я тисячі разів пережив, що люди є далеко кращими, ніж ми це думаємо, що вони готові до героїчних жертв, коли ми маємо відвагу їм проповідувати всеціло Євангелію і їм повністю представляти Христові вимоги.
Хвилі милосердя рушили крізь серця західньо-европейських народів, і так ми не лише помогли німцям, але ми самі стали кращими людьми.
Так, дорогі приятелі, ставайте кращими людьми! У цей славний день ось моя перша благовість до Вас! Заклик до примирення і гаряче прохання відкинути ненависть і пімсту і як правдиві християни ставити основи миру і свободи на заповіді любови. Ви повинні знайти силу відкинути зло, яке у кожного з вас приховане, навчитися здійснювати християнське життя в нормальних відносинах і навчитися мирно співжити зі всіма, яких Бог дарує як супутників життя.
Маємо надію, що час той минув, в якому Ви, дискриміновані, у тюрмах, тортуровані і через пролиття Вашої крови мали доказувати вірність Христові. Тепер прийшов час свідчити Богові любов’ю до ближніх, готовістю помогти, примиренням і єдиномислієм.
Для обох цих способів ісповідування Христа маєте світлий приклад Вашого покійного Патріярха Йосифа Сліпого. Від 1963 до 1984 року — упродовж 21 літ — я був тим, хто його подивляв, його помічником, співборцем і його приятелем. Я його пізнав як князя Церкви зі залізним характером; як неустрашимого борця за право своєї Церкви, що мусів іти крізь хресну дорогу, яку жодний інший Кардинал у цьому часі не перейшов. Він ішов нею у взірцевій вірності, без ненависти супроти своїх гонителів, але водночас не відхиляючись, коли компроміс або втеча могли улегшити його життя.
Але в той самий час він був також помостом до православ’я і остався серцем і душею душпастирем, що у безчисленних тюрмах і карних лагерах залишив благословенні сліди свого любов’ю сповненого апостоляту. Кожного разу, як зростав його вплив, висилали його до іншого карного закладу. Тим далеко поза межами католицької Західньої України став він світлим символом у всьому Радянському Союзі не лише для католиків, розкинених по всьому Радянському Союзі, але також для правдивої Православної Церкви.
Ідіть його слідами! Не робіть собі ілюзій про вигідне життя, але старайтеся бути безборонними учнями Сина Божого, який помер як той, кого позбавлено своїх прав, і що не лише своє життя, повне доброти і любови, але також хоче продовжити свою смерть у кожному з нас. Що такий велетень історії Церкви, як Йосиф Сліпий, упродовж 92 років свого життя слухняно підчинився цьому твердому закону, є знаком великої святости і прикладом для всіх тих, що після катастрофи марксизму мають відбудувати церковне життя.
Для цієї відбудови дав Вам Бог ще один приклад до наслідування. Це — Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, якого Ви повинні держати перед очима і якого дух більш ніж коли-небудь повинен Вас одушевлювати. Він був наскрізь переконаний про особливе покликаня, яке Ваша Греко-католицька Церква отримала в засязі Вселенської Церкви. Україна лежить на грані між східньою та західьною Европою.
Християнство, що Ваш святий князь Володимир Великий прийняв через хрещення у часі, коли Церква ще була одна і неподілена, було водночас вселенське, тобто католицьке, і в тому злучене зі всіма Церквами християнського Сходу. Ваше християнство є в тому самому часі католицьке і православне, як це поучає наш Папа Іван-Павло ІІ: «православне у вірі і католицьке в любові».
Вашим особливим завданням є зберегти неподіленим ці два елементи в тому, що Ви будете вірними і Вселенській Церкві, як рівнож і Вашій східній традиції. Святіший Отець нам каже, що Вселенська Церква має віддихати повністю східньою і західньою легенями. Ви, дорогі вірні Української Греко-католицької Церкви, за прикладом Слуги Божого Андрея Шептицького повинні бути основною і наскрізь видимою частиною східньої легені Вселенської Церкви.
Для збереження і майбутности цієї помісної Церкви, на прохання Українського Єпископського Синоду і очікуючи юридичного потвердження Святішим Отцем, Кардинал Сліпий прийняв у 1975 році титул Патріярха. Хоча ці старання є оправданими в очах Папи, одначе політичні і дипломатичні впливи дотепер перешкодили, щоб Українська Церква була увінчана патріяршим вінцем. Тепер, коли Вашому Блаженству, Мирославе-Іване Любачівський, Провидіння дало благодать вести як пастир Вашу Церкву на своїй власній території, нічого не може вже стояти на перешкоді, щоб сповнити душевне бажання Вашого попередника. Нехай ця відкрита рана на розшматованому тілі Вашої Церкви скоро замкнеться та загоїться! Вже немає більше жодного сумніву, що цей високий статус належиться найбільшій східній Церкві, яка запечатала свою вірність Святому Престолові ріками крови та горами трупів.
Перед 35 роками, як митрополит Йосиф Сліпий ще був на Сибірі, проповідував я в Німеччині. Після проповіді прийшов один бувший німецький жовнір і дав мені дорогоцінний візантійський хрест ХVІІ століття, який він врятував під час війни в одній палаючій церкві в Україні. Я взяв цей хрест і обіцяв принести його в Україну. Ось передаю Вам цей хрест, Ваше Блаженство!
Дай Боже, щоб Ви, як Патріярх Вашої Церкви і Вашого народу, як святий апостол Андрій з горбків Києва могли благословити цим хрестом друге тисячоліття української нації. Вам відомо, що зробила наша організація в минулому для Української Церкви в еміграції і в батьківщині. В імені організації любови «Поміч Церкві в Потребі» я Вам обіцяю, що наші добродії зроблять це, що по-людському є можливим, щоб помогти Вам, єпископам, священикам і монахиням цього доброго народу при відбудові і реєвангелізації України.
Безбожна сила виповіла війну безмежній любові і старалася погасити вогонь, що Божий Син приніс на землю і бажав, щоб він розгорівся. В той день, коли цей вогонь ясно горітиме в наших серцях і в світі закінчиться існування комунізму, бо всі безбожники доброї волі пізнають Бога в нашій любові. Величезні портрети тиранів, що з усіх кремлів світу так грізно глядять на натовпи народу, будуть знищені і розвіяні порохом. Місце портретів займуть ікони, і повік стане правда, яку Церква латинського обряду у день воскресення кладе Христові і нам в уста: «Я воскрес і перебуваю з Тобою алилуя; Ти поклав Твою руку на мене, алилуя; пречудна Твоя мудрість, алилуя, алилуя, алилуя».
Львів, 31 березня 1991 р.
